Знаю, знаю. Читаю ті блоги.
Вони цмулили пиво й дивилися на себе в дзеркало навпроти, за рядами пляшок зі спиртним.
А де ти зараз живеш?спитав Вілсон.
Переслідуєш мене?
Ні, але я заходив до тебе на стару квартиру. Сусід сказав, що ти виїхав. Як і Тодд. Ти з ним бачишся? У барі він теж не працює.
Давно не бачив. Думаю, повернувся в Балтимор.
Кинув школу?
Не знаю, Вілсоне. Він якось згадував, що треба перепочити. Думаю, на ньому все це позначилося більше, ніж на мені. У нього з Ґорді були особливо близькі взаємини.
На дзвінки не відповідає.
Ну, ви ж не найліпші друзі.
Що було, то спливло. Чорт, Марку, я турбуюся, ясно? Ви ж, хлопці, мої друзі, і раптом кудись зникли.
Дякую, Вілсоне, це багато вартує. Але в мене зрештою все буде добре. Про Тодда не знаю.
А про Золу?
Що про Золу?
Ну, вона теж пропала безвісті. Ніхто її не бачив. Теж зїхала.
Я розмовляв із Золою. Дівчина в страшному розпачі. Адже вона була останньою, хто бачив Ґорді живим, і дуже цим переймається. Крім того, її батьків депортують до Сенегалу. Вона зараз просто ніяка.
Бідна дівчина! Нащо було Ґорді крутити із нею?
Ну, не знаю. Зараз усе здається позбавленим сенсу.
Вони довго пили мовчки. Марк побачив у дзеркалі знайоме обличчя за столиком навпроти бару. Привабливе обличчя, яке він бачив раніше в суді. Гедлі Кавінесс, помічниця прокурора, яка розглядала справу про перевищення швидкості Бенсона Тейпера. Їхні очі зустрілися, і вона відвела погляд.
Вілсон глянув на годинник і сказав:
Слухай, усе це так сумно. Мені треба бігти. Прошу, Марку, підтримуй звязок і, якщо я можу тобі якось допомогти, дай мені знати. Добре?Він осушив келих і поклав на стійку десять доларів.
Як скажеш, Вілсоне. Дякую.
Вілсон піднявся, ляснув Тодда по плечу й пішов. Марк глянув у дзеркало й побачив, що Гедлі сидить за столиком разом із трьома молодими жінкамивсі смакують випивку і теревенять. Їхні очі знову зустрілися, і вона затримала його погляд на кілька секунд.
ЗА ПІВГОДИНИ ДІВЧАТА ДОПИЛИ й розплатилися. Коли ті пішли, Гедлі обійшла зал і підійшла до бару.
На когось чекаєте?спитала вона.
Так, на вас. Сідайте.
Вона простягнула руку й назвалася:
Гедлі Кавінесс, десятий відділ.
Він потиснув руку й відповів:
Я знаю. Марк Апшо. Можу я вас чимось пригостити?
Авжеж,сказала вона, сівши на запропонований стілець.
Махнувши барменові, Марк запитав:
Чого бажаєте?
Шардоне.
А мені ще пива.
Бармен відійшов, залишивши їх віч-на-віч.
Щось вас там останнім часом не видно,промовила вона.
Щодня там кручусь.
Ви наче недавно в місті.
Уже кілька років. Працював на фірмі, але стало нудно. Зараз працюю на себе, і мені це навіть у кайф. А ви?
Перший рік у прокуратурі, отож запхали в справи про порушення дорожнього руху. Нудьга. Зірок з неба не хапаю, але є чим сплачувати рахунки. Де навчалися?
У Делавері. Приїхав у велике місто, щоб змінити світ. А ви?
Він сподівався, що вона не назве Фоґґі-Боттом.
У Кентуккі, післядипломне та юридична школа. Приїхала сюди заради роботи на Капітолійському пагорбі, але не зрослося. Пощастило знайти роботу в прокуратурі. Сподіваюся, це тимчасово.
Принесли напої. Вони цокнулися, вигукнули «Будьмо!» і випили.
А подальші плани?спитав Марк.
Хтозна, в цьому-то місті. Я вивчаю ринок праці, переглядаю вакансії, як і тисячі інших. Ситуація з робочими місцями наразі нестабільна.
«Іще б пак, подумав Марк. Це ти ще не спілкувалася із студентами Фоґґі-Боттому».
Угу, чув таке.
А ти що плануєш? Тільки не кажи, що збираєшся все життя захищати пяних водіїв.
Марк розсміявся, ніби це справді смішно.
Авжеж, ні. У мене є компаньйон і ми збираємося працювати з позовами про спричинення травм.
А ти мав би привабливий вигляд на рекламному щиті.
Це моя мрія. А ще телереклама.
Вона випила ще кілька келихів і підсунулася ближче, майже впритул до нього. Вона схрестила ноги, і спідниця доволі високо задерлася. Ніжки гарненькі. Вона допила і, поставивши келих, спитала:
Які плани на ніч?
Узагалі ніяких. А в тебе?
Я вільна. Живу із сусідкою, яка працює на Бюро статистики. Її ніколи немає вдома. А я дуже боюся залишатися на самоті.
Яка ти шустра!
А навіщо теревені розводити? Я така сама, як і ти, і думаємо ми зараз про те саме.
Марк оплатив рахунок і викликав таксі. Коли вони рушили, вона взяла його за руку й примостила на своє оголене стегно. Він захихотів і шепнув:
Люблю це місто. Стільки агресивних жінок!
І не кажи.
Таксі зупинилося біля високого житлового будинку на Пятнадцятій вулиці. Марк заплатив водію, і вони зайшли всередину, узявшись за руки, немов знали одне одного кілька місяців. Вони цілувалися в ліфті, потім у добре прибраній вітальні і зійшлися на тому, що зараз їм не до телебачення. Доки вона роздягалася у ванній, Марк устиг написати термінове повідомлення Тоддові: «Пощастило. Вдома не ночую. Солодких снів!».
Тодд відповів: «Я її знаю?»
Марк: «Незабаром познайомишся».
ВІН ЗНАЙШОВ ТОДДА біля дверей залу шостого відділу о девятій тридцять. Коридор кишів звичною компанією відповідачів і адвокатів, які полювали в юрбі. Тодд заманював заплакану молоду жінку. Коли вона зрештою заперечливо помотала головою, він обернувся й помітив свого компаньйона, який спостерігав за ним здаля. Тодд підійшов і сказав:
Третя відмова. Ранок не задався. Хріновий у тебе вигляд. Уночі було не до сну?
Слухай, це було щось. Я потім тобі розповім. А де Зола?
Зранку з нею не розмовляв. Ще спала, бо всі попередні ночі проводила в лікарнях.
Думаєш, вона справді там когось заманює чи просто сидить і книжку читає? Тобто вона ще не привела жодного клієнта.
Не знаю. Облишмо цю розмову на потім. Я йду до восьмого відділу.
Тодд пішов, тримаючи в руці портфель, а через декілька кроків дістав телефон, наче мав уладнати якесь важливе питання. Марк продефілював до десятого відділу і зайшов у зал. Там головував суддя Гендлфорд, саме розмовляв із відповідачем. Як і завжди, юристи й діловоди метушилися біля суддівської лави, перетасовуючи папери. Була там і Гейді, розмовляла з іншим прокурором. Побачивши Марка, усміхнулася і підійшла. Вони сіли за стіл захисту, наче в них якась невідкладна справа.
Ще кілька годин тому вони оголені спали разом, знесилені й виснажені, химерно переплетені. Наразі вона була свіжою, бадьорою, вельми професійною з виду. А Марк трохи втомився.
Я знаю, про що ти думаєш,сказала вона, стишивши голос,але відповідь: ні. У мене сьогодні ввечері побачення.
І гадки не мав,з усмішкою відповів Марк.Але в тебе є мій номер.
У мене є багато номерів.
Гаразд. Можемо ми обговорити позов проти мого клієнта Бенсона Тейпера?
Авжеж. Я його не памятаю. Піду, знайду справу.
Вона піднялася і пішла до столу діловода й почала ритися в ящику з теками. Знайшла справу Бенсона й повернулася до столу захисту. Переглянула справу й сказала:
Хлопчина буквально летів, чи не так? Вісімдесят пять на відрізку обмеження до пятдесяти. Це необережне керування і карається увязненням на визначений строк.
Знаю. Тут таке діло. Бенсонмолодий чорношкірий хлопець із гарною роботою. Він працює в службі доставки, і, якщо його заарештують за необережну їзду, він утратить роботу. Можеш звести до меншого порушення?
Для тебещо завгодно. Як щодо простого перевищення? Заплатить невисокий штраф, а ти скажеш хлопчині, щоб знизив оберти.
Оце так просто?усміхнувся Марк.
Авжеж, промовила вона, підсунувшись ближче. Задовольни прокурора й отримай добру угоду, принаймні зі мною так.
А твій начальник має це підписати?
Марку, це суд порушень ПДР, ясно? Ми ж тут не вбивства розглядаємо. Підсуну це старому Гендлфорду, він і слова не скаже.
Люблю тебе, крихітко.
Усі так кажуть.
Вона піднялася й простягнула руку, щоб скріпити угоду. Вони поручкалися як фахівці.
22
БЕНСОН ЇВ САНДВІЧ У КУЛІНАРІЇ на Джорджія-авеню в районі Брайтвуд. У нього була обідня перерва, і він мав бомбезний вигляд у своєму робочому однострої. Бенсон дуже зрадів, побачивши Марка, спитав, чи є гарні новини. Марк вийняв із портфеля постанову й сказав:
Значний прогрес. Решту гонорару приніс?
Бенсон заліз у кишеню і дістав готівку.
Сімсот,сказав він, передаючи банкноти Маркові.
Усе звели до простого перевищення швидкості,сказав той, отримавши гроші.Немає необережного керуваннянемає вязниці. Штраф сто пятдесят, сплатити впродовж двох тижнів.
Жартуєш?
Марк усміхнувся і подивився на офіціантку, яка зненацька перед ним постала:
Бееспе і каву,замовив він. Та пішла не перепитавши.
І як це тобі вдалося?спитав Бенсон.
«Переспав із прокуроркою»,хотів гордовито повідомити Марк, але схаменувся.
Сторгувався в суді: сказав судді, що ти хороша людина, маєш хорошу роботу, і все таке інше, і він погодився на послаблення. Але більше ніяких порушень, Бенсоне, затямив?
Ого-го! Молодець, Марку! Це вражаюче!
Застав суддю в доброму гуморі. Наступного разу нам так не пощастить, Бенсоне.
Не буде ніякого наступного разу, обіцяю. Просто не віриться! А я вже змирився з тим, що мене буде звільнено і я все втрачу.
Марк підсунув йому аркуш паперу й ручку:
Це постанова. Підпиши знизу й тобі не треба буде зявлятися в суді.
Усміхаючись на все обличчя, Бенсон розписався.
Не можу дочекатися миті, коли розповім про це мамці. Вона вже мене задралагнобить відтоді, як мене зупинили. Знаєш, Марку, ти їй подобаєшся. Вона сказала: «Той молодий чоловік своє діло знає. Із часом стане видатним адвокатом».
Ну, вона, вочевидь, дуже розумна жінка,Марк узяв постанову й заховав у портфель.
Бенсон куснув сандвіч і запив чаєм із льодом. Витерши вуста серветкою, спитав:
Скажи, Марку, а ти берешся за справи іншого роду? Важливіші?
Авжеж. Моя фірма займається широким спектром справ. А що в тебе на умі?
Бенсон нишком озирнувся, наче це когось хвилювало.
Словом, є в мене один кузен, і сам він із Віргінії, з узбережжя, і в нього там просто жах, що сталося. Є час вислухати всю історію?
Я чекаю на їжу, так що валяй.
Ну, значить, у того кузена та його дружини мала народитися дитина, а коли підійшов час, в лікарні напартачили. Були складні пологи, щось пішло не так, і дитина за два дні померла. А до того все йшло гладенько, ну, вагітність там, ніяких ознак для тривоги, розумієш? І тут раптом мертва дитина. То був їхній первісток, хлопчик, і це після того, як вони довго й уперто намагалися завагітніти. Мати ледь з горя не померла, зірвалася, почалися сварки. Вони були спустошені й не могли дати собі ради. Словом, вони розійшлися, а навпісля розлучилися, і розлучення було тяжким, їм і досі відгукується. Мій кузен забагато пє, а жінка взагалі з глузду зїхала. Справжня трагедія, розумієш? Вони намагалися зясувати, що сталося під час пологів, але хіба в лікарні щось скажуть. Насправді в лікарні їм просто сказали забиратися геть. Тоді вони найняли адвоката, щоб він щось зробив, але без толку. Сказав, що за мертвих немовлят багато не виручиш. Сказав, що складно позиватися на докторів і лікарні, бо в них є купа медичних звітів, а головневони мають можливість найняти кращих адвокатів, і ви будете судитися до кінця часів. І вона, мати, сказала тоді, що не буде судитися. А мій кузен досі хоче зясувати, що тоді сталося, і, можливо, вчинити позов абощо, але він теж наразі спустошений. Це правда, Марку, що за мертвих немовлят багато не виручиш?
Марк сном і духом не знав, але історія його заінтригувала. І він висловився наче справжній адвокат:
Залежить від обставин справи. Мені потрібно ознайомитися з матеріалами.
Таке в нього є. Цілий стос паперів, що лікарня передала його адвокатові, я б сказав, колишньому адвокатові. Тобто ти хотів би глянути?
Авжеж.
Принесли «бееспе»сандвіч з беконом, салатом і помідором, а також чіпси та маринад, але без напою, Марк сказав офіціантці:
Дякую, але я також замовляв чашку кави.
Оце ще,роздратовано промовила вона й відійшла.
Марк куснув сандвіч, Бенсон теж.
А як звати того кузена?
Бенсон витер рота й сказав:
Рамон Тейпер, таке саме прізвище. Мій батько і його батькобрати, хоча їх уже нема. Усі звуть його Діґґер, копач.
Діґґер?
Угу, коли він був малий, знайшов лопатку й викопав купу квітів із сусідського двору. Вкрав їх і намагався посадити на вулиці. Отак закріпилося прізвище.
Нарешті принесли каву, й Марк подякував офіціантці.
Проблемний?поцікавився Марк.
Теж мені питаєте!розсміявся Бенсон.Діґґер зроду проблемний. Відбував строк у колонії для неповнолітніх. Одначе він нормальний чувак. Із законом дружить. І все робить правильно: одружився з хорошою дівчиною, і вони жили в мирі й злагоді, поки не померло немовля. Після розлучення мати переїхала в якийсь там Чарльстон. Діґґер десь волочився, а кілька місяців тому приїхав сюди. Працює на півставки в крамниці алкогольних напоїв. Останнє місце, де йому варто працювати. Там він запав на горілку. Я справді за нього хвилююсь.
Так він тут, у Вашингтоні?
А то. Живе неподалік, уже з іншою божевільною.
Поки Марк хрумтів маринованим огірком із кропом, щось йому підказувало, що краще не звязуватися із цим Діґґером та його проблемами, але йому було цікаво:
Я подивлюсь.
ЧЕРЕЗ ДВА ДНІ Марк повернувся в ту саму кулінарію. Всередині не було нікого, крім низенького і миршавого чорношкірого хлопця. На столику перед ним лежала товстелезна тека. Марк підійшов і сказав:
Ти, певно, Діґґер.
Вони потиснули руки, Марк сів. Діґґер зауважив:
Я віддаю перевагу іменіРамон. Діґґер не найкраще прізвисько для чорношкірого. З очевидних причин.
Справедливо. ЯМарк Апшо. Приємно познайомитись, Рамоне.
Взаємно.
На ньому був кашкет, натягнутий так низько на лоба, що козирок лежав на чорній оправі завеликих круглих окулярів. За склом виднілися набряклі червоні очі.
Бенсон сказав, що ви чудовий молодий адвокат,промовив Рамон.Сказав, що ви врятували його від звільнення.