«Тому» закортіло вигукнути: «Це ж треба! Я вже бачив таке на півсотні рекламних щитів». Але, звісно, він промовчав.
Нам заплатите, коли вам заплатять,вів далі Галл. Наш гонорар залежить від непередбачених витрат і зазвичай становить двадцять пять відсотків від суми угоди. Якщо справа дійде до суду, тобто в нас буде більше роботи, візьмемо третину.
«Клавдія» і «Том» кивнули. Вони нарешті почули те, чого їх учили в юридичній школі.
Ясно,сказала вона.Іще таке, пане Галле. Страхова компанія каже, що оплатить усі медичні витрати, втрачену вигоду і реабілітацію, а наостанок ще й сто тисяч доларів за угоду.
Сто штук?!вигукнув Галл у розпачі.Оце типова страхова компанія! Це вони так занижують, бо у вас немає адвоката. Послухайте, Клавдіє, в моїх руках це буде справа на мільйон баксів. Скажіть цій страховій компанії нехай вони самі себе в дупу грають, хоча, ні, зачекайте, не кажіть їм нічого. Анічичирк оцінювачеві страхових збитків. До речі, що за компанія?
«Клінч».
А, ну звісно. Хто ж як не «Клінч»! Постійно суджуся з тими клоунами, добре їх знаю.
«Клавдія» з «Томом» трохи попустились. «Клінч» вони знайшли в інтернеті. Це була одна з провідних комерційних страхових компаній у регіоні. На своєму веб-сайті вони вихвалялися давньою традицією захисту вантажів і транспортних перевізників.
Мільйон доларів?перепитав «Том».
Галл перевів подих, усміхнувся, навіть спромігся гигикнути. Потім зчепив руки на потилиці, немов корифей, якому треба просвітити учнів.
Гарантій я не надаю, зрозуміло? Я не можу належним чином оцінити жодної справи, не розглянувши всіх фактів. Поліційний звіт, результати медичного огляду, втрачена вигода, історія порушень ПДД іншим водієм і таке інше. Ще одне вкрай важливе питанняпостійна непрацездатність. Може прозвучати грубо, але будьмо відвертіце шалені гроші. Проте сподіватимемося, що Донні повністю одужає, повернеться на роботу й буде любісінько працювати, наче нічого не трапилося. Якщо за даними медичного огляду все так, як ви й сказали, я вимагатиму в «Клінча» щось у районі півтора мільйона і сторгуюсь за кілька місяців.
«Том» недовірливо роззявив рота.
Ого-го!сказала вражена «Клавдія». А як ви це вирахували?
Далебі, це різновид мистецтва. Але нічого складного немає. Візьмімо медичні витрати й помножимо, скажімо, на пять чи шість. «Клінч», на противагу, помножить на три чи три з половиною. Окрім того, їм відома моя репутація і вони не бажатимуть зустрітися зі мною в суді, повірте мені. Цей чинник зіграє колосальну роль у перемовинах.
То ви вже притискали їх до стінки раніше?запитав «Том».
Авжеж! Неодноразово! Наша контора наганяє ляку навіть на величезні страхові компанії.
«Принаймні так стверджує ваша телереклама»,подумки зазначив «Том».
А я і не знала,промовила нібито приголомшена «Клавдія».
Телефон на столі Галла знову задзвонив і той ледь стримав порив схопити його. Поклавши лікті на стіл, він подався вперед і сказав:
Порядок такий. Мій помічник підготує папери. Ви з Донні підпишете договір на отримання юридичних послугтам усе чітко і зрозуміло, жодних каверз немає. Коли ми покінчимо з формальностями, я зателефоную до страхової компанії та задам їм клопоту. Почнемо збирати медичні звіти, і понеслося. Якщо відповідальність очевидна, ми зробимо їх за півроку. Маєте ще якісь питання?Він відверто поспішав перейти до іншої справи.
«Клавдія» з «Томом» збентежено перезирнулися і похитали головами.
Здається, ні, відповіла «Клавдія». Дякую, пане Галле.
Той підвівся, простягнув руку й промовив:
Вітаємо на борту. Ви щойно прийняли правильне рішення.
Спасибі,сказала вона, потискаючи йому руку. «Том» теж потиснув йому руку, і вони квапно вийшли з кабінету. Помічник вручив їм теку з написом «Новий клієнтський пакетДовір-Расті» на обкладинці та провів їх до дверей.
Коли двері ліфта зачинилися, вони покотилися зі сміху.
Яка чарівна консультація!зауважила Зола.
Основи закону про особисті пошкодження, відповів Тодд.Прискорений курс, який у Фоґґі-Боттомі розтягни б на чотири місяці.
Точно. І вів би якийсь клоун, якого ніколи не рекламували на щитах.
Тепер усе, що нам потрібно,це один-два клієнти.
Коли Тодд рушив із місця, Зола перевірила телефон і пирснула від сміху:
Ми розбагатіли. Марк щойно вполював у четвертому відділі ще одного КСС за шістсот готівкою.
ВИБРАТИ ПІДХОЖУ ЛІКАРНЮ задача не з простих. У місті їх дуже багато. Державна«Потомак Дженерал»велика, переповнена й безладна, в яку найчастіше сплавляли жертв вуличного насильства. ЕлітнаДжорджа Вашингтона, в яку, було, після замаху привезли пораненого Рональда Рейгана. А поміж ними щонайменше вісім інших.
Треба було із чогось починати, й вони обрали «Потомак». Тодд висадив Золу біля головного входу та поїхав шукати місце для стоянки. Як адвокатка, пані Паркер носила псевдо-дизайнерський жакет, спідницю вище колін, але не дуже коротку, доволі стильні брунатні шкіряні туфлі й копію портфеля від Гуччі, маючи вигляд фахівчині будь-якої сфери діяльності. Вона пройшла, орієнтуючись за вказівниками, до кафе на цокольному поверсі, купила каву й сіла за металевий столик чекати на Тодда. Неподалік сидів та їв морозиво підліток у візку, а поряд із нимжінка, ймовірно, його мати. Одна з його ніг була загіпсована, із неї стирчали металеві спиці. Судячи з вигляду матері, сімя не з багатих.
Багатіїв слід уникати, постановили компаньйони АПЛ. Грошовиті напевне знайомі зі справжніми адвокатами, а біднірадше ні. Принаймні так вони вирішили. Біля дальньої стіни сидів чоловік років пятдесяти із перевязаними щиколотками; здавалося, йому було боляче. Він сидів один, давився сандвічем.
До кафе зайшов Тодд, зупинився і оглянув приміщення. Зустрівшись очима із Золою, він відійшов купити кави. Згодом він усівся за стіл, на якому вона розклала папери з нового клієнтського пакету АПЛ, скопійованого з того, що їм видали в Расті. Він узяв один із аркушів і тихенько спитав:
Придивилась?
Зосереджено вписуючи в бланки дурниці, вона відповіла:
Онде хлопчик із поламаною ногою. А в дальньому кутку дядько з перевязаними щиколотками.
Тодд, попиваючи каву, неквапом роззирнувся.
Навряд-чи я зможу таке вдіяти, промовила Зола. Якось це неправильнополювати на довірливих людей.
Годі, Золо. Ніхто за нами не стежить. А цим людям потрібні наші послуги, і, якщо ми їх не надамо, це зробить Довір-Расті. Крім того, якщо вони скажуть нам забиратися геть, ми нічогісінько не втратимо.
Ти перший.
Гаразд, я беру на себе білого хлопчину, а ти того чорного дядька.
Тодд устав і дістав телефон. Він відійшов, заглиблений у розмову ні з ким, і почав крокувати по кафе. Нарізаючи кола, він, проходячи повз дитину із зламаною ногою, сказав у телефон:
Слухай, суд уже наступного тижня. Пятдесят тисяч ми не візьмемо, це смішно, страхова хоче тебе нагнути. Второпав? Тому я скажу судді, що ми готові судитися.
Він заховав телефон у кишеню, озирнувся і з широчезною усмішкою звернувся до хлопчика:
Гей, кістяна нога, що трапилось?
Зламав у чотирьох місцях,гордовито повідомила мати.Вчора прооперували.
Малий усміхався і був відверто задоволений увагою. Тодд подивився на гіпс і промовив, досі всміхаючись:
Ого! Це ж треба таке. І як це тобі вдалося?
Катався на скейтборді й наскочив на крижину.
Скейтборд = прийняття ризику на себе, ненавмисне самопошкодження. Крига = природний елемент. Можливість позову танула на очах. Тодд запитав:
Ти був сам?
Авжеж.
Власна необережність = когось іншого не звинуватити.
Ну, одужуй,побажав Тодд. Він знову дістав телефон, відповів на мовби виклик і відійшов. Чалапаючи обіч Золи, сказав їй:
Перший гравець вибув. Твій вихід.
Він вийшов із кафе, не віднімаючи телефона від вуха. Він мав слушністьніхто за ними не стежив, нікому не було до них діла.
Вона неквапом піднялася, поправляючи свої фальшиві окуляри. Тримаючи в одній руці клаптик паперу, а в другій телефон, вона обійшла буфет. Висока, струнка, добре вдягнена, приваблива. Той чоловік із травмованими щиколотками не міг не звернути на неї уваги, коли вона наближалася з притиснутим до вуха телефоном. Проходячи повз нього, вона йому всміхнулася. Він усміхнувся навзаєм. Відтак вона обернулася і ґречно спитала:
Скажіть, будь ласка, а ви не пан Кренстон?
Ні,з усмішкою відповів той.МакФоллом звуть.
Вона зупинилась поряд із ним, дивлячись на його забинтовані кісточки, потім спитала:
Я адвокатка, домовилася зустрітися тут о другій з паном Кренстоном.
Звиняйте, я не він.
Вочевидь, МакФолл був не з балакучих.
Певно, добряча була аварія.
Яка там аварія. У дворі послизнувся на кризі та впав. Зламав обидві щиколотки.
«От вайло!»подумала Зола, зрозумівши, що й тут пшик.
Ну, тримайтесь.
Дякую.
Вона повернулася до столу й кави та з головою поринула в папери. Через кілька хвилин повернувся Тодд і прошепотів:
Ну що там, підписала дядька?
Ніт. Він послизнувся на кризі.
Крига, крига. Де ж це глобальне потепління, коли воно так необхідне?
Слухай, Тодде. Я просто до такого не надаюся. Відчуваю себе паразитом.
Власне, так воно і є.
21
ВІЛСОН ФЕЗЕРСТОУНще один третьокурсник Фоґґі-Боттому з їхньої шкільної компашки. На другому курсі вони з Тоддом посварилися через дівчину, і відтак їхня дружба зійшла нанівець. Але він і досі товаришував із Марком й постійно йому надзвонював. Невідступно. Зрештою Марк погодився зустрітися з ним і випити. Уникаючи старого району, Марк обрав генделик біля Капітолійського пагорба. У четвер увечері, коли Тодд розливав напої в барі «Когут», а Зола неохоче пантрувала потенційних клієнтів у лікарні Джорджа Вашингтона, Марк прийшов на зустріч із запізненнямВілсон уже сидів за стійкою з напівпорожнім кухлем пива.
Ти запізнився,зауважив Вілсон, усміхаючись, і міцно потиснув руку.
Рад тебе бачити, чоловіче,сказав Марк, ковзнувши на стілець обіч нього.
Чого такий бородатий?
Десь подів бритву. Як справи?
Порядок. Питання в тому, як справи в тебе?
Добре.
А ось і ні. Ти прогуляв три тижні занять, і всі тільки про це й говорять. Те саме стосується і Тодда. Що відбувається?
Підійшов бармен, і Марк зробив замовлення. Відтак знизав плечима й сказав:
Узяв перерву, ото й усе. Обґрунтовано серйозні проблеми з мотивацією. Горді наче вибив мене з колії, розумієш?
Ти виїхав із квартири. Як і Тодд. Давно не видно Золи. Вас усіх разом вибило з колії чи як?
Я не знаю, що там зараз у них, але тоді ми всі разом були з Горді й зробили все, що змогли.
Коли бармен поставив келих перед Марком, Вілсон трохи ковтнув зі свого, потім спитав:
Так що трапилось із Горді?
Марк втупився в пиво, міркуючи над відповіддю. Через кілька секунд відповів:
Він був біполярником і не приймав ліки, йому зірвало дах. Патрульні затримали його за КСС, ми викупили його під заставу, відвезли додому, залишились у нього на хаті. Не знали, що й робити. Хотіли викликати його батьків, а то й наречену, але він психонув. За один лише натяк подзвонити батькам почав мені погрожувати. Тієї ночі він вислизнув із дому та поїхав на міст. Ми в паніці їздили містом, розшукували його, але не встигли знайти.
Вілсон уважно вислухав і замовив ще пива.
Нічого собі. Який жах. Ходили чутки, що перед тим разом із ним були ви. Не знав, що все було так погано.
Ми очей з нього не спускали. Зачинили в спальні. Зола спала на дивані. Тодду квартирі навпроти. Ключі Горді були в мене. Ми намагалися відвести його до лікаря. Навіть не знаю, що ми могли зробити іще. Отже, Вілсоне, справді можна сказати, що нас усіх разом вибило з колії.
Жорстяк, друзяко. До речі, не бачив тебе на похороні.
Були ми там, ховалися на балконі. Після того, як Горді стрибнув, ми з Тоддом зустрічалися з його батьками, наслухалися звинувачень. Звісно, на нашу адресу. Треба ж когось у всьому винуватити, так? Тому ми хотіли уникнути цього на похороні.
Це не ваша провина.
Атож, але вони міркують інакше. По правді кажучи, Вілсоне, нас тепер дійсно мучить почуття вини. Ми мусили подзвонити Бренді або його батькам.
Пиво скінчилося, і Вілсон замовив іще.
Я так не думаю. Це ж не ви довели його до самогубства.
Дякую, але все одно нам важко позбутися докорів сумління.
І що тепер? Вирішили кинути школу на останньому семестрі? Це дурість, Марку. Трясця, ти навіть отримав на осінь роботу, адже так?
Ні. Мене звільнили ще до того, як я почав працювати. Та фірма злилася з іншою, все переформатували і мене «оптимізували». Таке скрізь і всюди в цій чудовій професії.
Мені шкода. Не знав.
Та все добре. Та фірма насправді тупик. А в тебе як на робочому фронті? Щастить?
Штибу того. Знайшов одну некомерційну структуру, отже, буду держслужбовцем, що суттєво скостить мені борг.
Аж десять років?
Це так вважається. Мій план відробити три-чотири роки, тримаючи акул у затоні, а тим часом буду шукати справжню роботу на стороні. Рано чи пізно стан ринку покращиться.
Ти справді в це віриш?
Вірюне вірю, але саме такі в мене наміри.
Звісно, якщо пройдеш адвокатський іспит.
Стосовно іспиту я ось що тобі скажу, Марку. Торік його склала тільки половина випускників Фоґґі-Боттому, а половина провалилася. І я вважаю себе здатним потрапити в першу половину. Буду сраку рвати, але складу іспит. Я придивляюся в школі до інших студентівдебіл на дебілі, але я не такий. Як і ти, Марку. Ти достобіса розумний, можеш не перейматися щодо роботи.
Як я уже казав, відсутність мотивації.
То який в тебе план?
Жодного. Пливу за течією. Мабуть, я зрештою зявлюся в школі, хоча від однієї лише згадки про неї мені стає зле. Може, візьму академку, потім наздожену. Не знаю.
Не роби цього, Марку. Якщо кинеш школу, акули оголосять тебе неплатоспроможним.
Узагалі-то я вже неплатоспроможний. Я глянув у позикову звітність і побачив, що заборгував чверть мільйона за відсутності дієвих засобів знайти путню роботу. Як на мене, то це справжнісінький дефолт. Та й грець із ними. Хай судяться зі мною, адже за таке не розстрілюють. Торік мільйон студентів визнано неплатоспроможними, і, наскільки мені відомо, всі вони ще ходять, живі та здорові.