Зачекай, я не встигаю. Навіть якщо він знає наші справжні імена й звідки ми, як він знайде «Лусеро та Фрейжер» у Брукліні? Адже ми там не зареєстровані. Її немає в телефонних довідниках, немає на веб-сайті. Ніяк не второпаю.
Помилка номер два. Ми перестаралися з колективним позовом у Маямі. Реклі й Стрейхан можуть спитати себе, чому це ми так зацікавлені в позові «Коен-Катлер». Якщо ми так наполягали, отже, маємо там шкурний інтерес. Я, звісно, не певен, але раптом Брум виявить, що фірма «Лусеро та Фрейжер» передала справи тисячі трьохсот клієнтів фірмі «Коен-Катлер»?
Отут зупинись. Ми ніде не значимося як повірені, як і наша фірма, як і десятки інших адвокатів, що передавали свої справи. Ця інформація є тільки в «Коен-Катлер» і вона конфіденційна. І Реклі ніяк туди не пробратись. Та й навіщо воно йому треба?
А може, йому й не треба. Може, він просто повідомить ФБР, мовляв, є підозра, що в угоді зі «Свіфтбанком» криється якесь шахрайство.
Але ж він дійсно бажає чимскоріш укласти угоду.
Можливо. Проте, гадаю, Реклі жорстко відреагує, якщо запідозрить, що ми його ошукали.
Сумніваюся, що він відважиться хоч близько підійти до ФБР, коли воно так насідає на «Свіфтбанк».
Згоден, але може нашептати.
Марк крутив вино в келиху й зачаровано на нього дивився. Потім трохи відпив і посмакував. Тодд утупився в порожнечу.
А я думав, ти ні про що не шкодуєш,промовив Марк.
А я і не шкодую, я звертаю увагу на помилки. Із жалем покінчено без жалю, шкода шкодувати, тільки час витрачати. А от помилки, невдалі кроки в минулому можуть призвести до наслідків у майбутньому. Якщо нам пощастить, помилки можна затлумити або навіть виправити.
Ти й справді стурбований.
Так. А ти ні? Ми маємо справу з одним із найбагатших людей з необмеженими можливостями і, крім того, порушуємо закони направо й наліво.
Тисяча триста порушень, якщо точніше.
Як мінімум.
Підійшов офіціант і запитав про десерт. Замість нього вони замовили бренді. Тодд сказав:
Я сьогодні чотири рази дзвонив Дженні Вальдес із «Коен-Катлер». Безрезультатно. Уявляю, який там у них зараз хаос. Обробити двісті двадцять тисяч позовівце тобі не смішки. Спробую ще завтра. Треба упевнитися, що назва нашої фірми буде надійно схована, і треба, щоб нас повідомили, якщо хтось буде винюхувати.
Гаразд. Як ти вважаєш, Брум не заявиться завтра в суд?
Особисто ні, але може надіслати спостерігача.
Ти з мене параноїка зробиш.
Ми в бігах, Марку. Параноя нам не завадить.
40
АБИ ЇХ НЕ ВПІЗНАЛИ в коридорах суду, у яких вони колись полювали, відповідачі скористалися службовим ліфтом заднього входу, про який мало хто з юристів знав. Проте Філ знав і провів хлопців через лабіринт коротких коридорів із рядами дверей кабінетів суддів, секретарів і діловодів. Марк і Тодд надягнули піджаки й галстуки, бо їх могли сфотографувати для газет. Вони ні з ким не розмовляли і, якщо бачили знайоме обличчя, то відводили очі.
О девятій пятдесят, вигулькнувши з нетрів будинку, вони увійшли до залу, де головував вельмишановний Авраам Еббот із шостого відділу суду загальних сесій. Аби взнати, хто ними цікавиться, відповідачі швидко озирнули аудиторію. Там було чоловік тридцять глядачів, трохи більше, ніж зазвичай приходить на першу явку. Вони сіли на місцях захисту, спиною до натовпу, в той час як їхній адвокат вступив у розмову з прокуроркою. Суддя Еббот сидів на лаві й заповнював якісь документи. Нізвідкіль вигулькнула Гедлі Кавінесс і нахилилася поміж ними.
Просто заскочила аморально вас підтримати, хлопці, прошепотіла вона.
Дякуємо,озвався Марк.
Ми думали подзвонити тобі вчора ввечері,сказав Тодд.
Я була зайнята.
А сьогодні ввечері?
На жаль, вже домовилася про побачення.
Що за одна та пані Ріді? спитав Марк, кивнувши в бік сусіднього столу.
Абсолютно некомпетентна,усміхнулася Гейді.І вкрай тупа, щоб це зрозуміти. А втім, та ще паскуда.
Газетярі тут є?поцікавився Тодд.
Отой у рудуватому піджаку, у четвертому ряді зліва, з «Пост». Більше нікого не знаю. Мені час бігти. Не загубіть мій номер і зателефонуйте, як звільнитеся.
Вона щезла так само швидко, як і зявилася.
Звільнимося? Як-от із тюрми?прошепотів Марк.
Люблю цю потіпаху,промурмотів Тодд.
Відчинилися дальні двері праворуч, і в зал завели трьох вязнів у помаранчевих комбінезонах, скованих одним ланцюгом. Усі троємолоді чорношкірі хлопці, яких узяли прямо на злих вулицях Вашингтона й, напевно, засадять на роки в тюрму. Якщо вони досі не в якійсь банді, то у вязниці швидко до когось пристануть, бо гуртом там легше вижити. Протягом їхньої недовгої карєри адвокатів у кримінальних справах Марк і Тодд вислухали доволі розповідей про жахи тюремного трибу життя.
Діловод викликав Фрейжера та Лусеро. Вони встали, підійшли до лави судді разом із Філом і глянули в невсміхнене лице судді Еббота. Його першими словами були:
Не скажу, що впізнаю когось із вас, хоча мені казали, наче ви тут уже бували.
Так, бували, проте вони не прохопились ані словом.
Пане Фрейжере, ви обвинувачуєтеся в порушенні статті пятдесят чотири «бе» кримінального кодексу округу Колумбія: незаконна юридична практика. Чи визнаєте ви свою вину?
Не визнаю, Ваша честь.
А ви, пане Лусеро, за тим самим обвинуваченням?
Не визнаю, Ваша честь.
Іще є третій відповідач, пані Зола Маал, також відома під імям Зола Паркер, я так гадаю, це її фаховий псевдонім. То де ж ця пані Маал?
Він подивився на Марка, який знизав плечима, мовляв, і гадки не маю. Подав голос Саррано:
Ну, Ваша честь, складається враження, що вона залишила країну. Її сімю депортували в Африку, і мені сказали, що вона, імовірно, теж поїхала туди, щоб їх підтримати. Я не представляю її в суді.
Чудово,сказав суддя Еббот,дивовижа стає ще дивнішою. Ваші справи передаються на розгляд досудовій колегії. Якщо буде висунуто обвинувачення, вас сповістять про дату слухань. А втім, я певен, процедуру ви знаєте. Маєте якісь питання, пане Саррано?
Ні, Ваша честь.
Ваша честь,узяла ініціативу до своїх рук Міллз Ріді, я наполягатиму на застосуванні запобіжного заходу для цих двох відповідачів у вигляді застави.
Філ розчаровано крякнув, а суддя Еббот подивився на неї здивовано:
Чому це?
Бо, як ми бачимо, ці відповідачі користуються різними іменами, від чого зростають ризики втечі. Внесення ними застави забезпечить своєчасність їх явки в суд.
Пане Саррано?запитав суддя.
Немає необхідності, Ваша честь. Моїх клієнтів заарештували минулої пятниці й наказали зявитися сьогодні о десятій. Вони найняли мене, і ми прибули на пятнадцять хвилин раніше. Скажіть, коли їм прийти, і я їх приведу.
«Чорта з два приведеш,подумав Тодд.Вбирай в очі, дядьку Ейбе, бо більше ти мене не побачиш».
«Ризики втечі,розмірковував Марк.А як вам повна ілюзія зникнення з лиця землі? Якщо ви вважаєте, що я добровільно приречу себе до тюрми, то ви зовсім з глузду зїхали, пані».
Ваша честь, їхня співвідповідачка вже втекла з країни, не вгамовувалася пані Ріді.Вони видавали себе за інших людей.
Я тут справді не бачу потреби в заставі,промовив суддя.Пане Саррано, чи згодні ваші підзахисні залишатися в місті, поки їхні справи не представлять досудовій колегії присяжних?
Філ поглянув на Марка, який знизав плечима й пообіцяв:
Звісно. Хоча мені треба провідати матір у Довері. Утім, гадаю, потерпить.
А в мене зовсім хвора бабуся в Балтиморі,додав Тодд.Утім, гадаю, потерпить. Як скаже суд.
До чого легко брехати!
Ваша честь,запевняв Саррано,ці хлопці нікуди не подінуться. Застава для нихнепотрібна витрата.
Згоден,знесилено сказав старий Ейб.Не бачу потреби.
Ну Ваша честь!наполягала пані Ріді.Можемо ми хоча б відібрати в них паспорти?
Марк розсміявся і сказав:
Ми не маємо паспортів, Ваша честь. Ми просто двійко розорених і відрахованих із юридичної школи студентів.
Його справжній паспорт був у кишені штанів, і йому аж свербіло чимскоріш його використати. А через годину він про всяк випадок придбає і новий, фальшивий.
Суддя здійняв руку, щоб той замовчав:
Без застави. Побачимося через місяць чи коли воно там.
Спасибі, Ваша честь,подякував Саррано.
Ледве вони відійшли від суддівської лави, як через хвіртку барєру пройшов Даррелл Кромлі з якимись формулярами в руках і гучно оголосив:
Перепрошую, що втручаюсь, пане суддя, але мені треба вручити цим двом процесуальні документи. Ось копія позову, який я вчинив від імені мого клієнта Рамона Тейпера.
Що за чортівня?спитав Саррано.
Буду судитися з вашими клієнтами,відповів Кромлі, тішачись загальною увагою.
Марк і Тодд, які відходили до столу захисту, отримали копії судових повісток і позову. Суддю Еббота це, схоже, веселило. Іще один добродій піднявся з першого ряду й оголосив:
Ваша честь, мені теж потрібно вручити їм папери. Я представляю «Нерухомість Керрбоу» і ці двоє не сплатили оренду за січень.
Він помахав паперами, і Саррано підійшов і взяв їх. Чотирма рядами далі від повіреного Керрбоу встав чоловік і сказав:
А скажіть, пане суддя, я найняв отого Марка Апшо владнати справу мого сина, який напідпитку сів за кермо, і дав йому тисячу доларів готівкою, а він не зявився на суд. І моєму синові виписали ордер на арешт. То хай тепер повертає гроші.
Марк пильніше подивився на того чоловіка: дійсно знайоме обличчя. А центральним проходом вже сунув Рамон Тейпер, волаючи на все горло:
Ці двоє взяли мою справу та запороли її, судде! Я вважаю їх треба посадити в тюрму!
Йому перегородив шлях судовий пристав у однострої. Суддя Еббот почав гамселити своїм молотком і гукати:
Порядок у суді! Порядок!
Філ Саррано глянув на своїх підзахисних і сказав:
Ушиваємося.
Вони оминули суддівську лаву й прожогом вибігли в бічні двері.
ЧЕРЕЗ ЧОТИРИ МІСЯЦІ після того, як вони вперше купили підроблені водійські права й розпочали свою злощасну авантюрну діяльність вуличних адвокатів, Марк і Тодд знову відвідали майстерню в Бетесді, аби їхній улюблений фальсифікатор справив їм липові паспорти. Без сумніву, ще один злочин, але він відкрито рекламував свої послуги в інтернеті, разом із десятками інших у галузі «фахового оформлення документів». На словах він гарантував, що його вироби обдурять будь-яку митницю та паспортний контроль світу. Тодд ледве стримався, щоб не спитати його, як той діятиме в гарантійному випадку. Невже заявиться до аеропорту та почне торгуватися з прикордонниками? Ні. Марк і Тодд знали: якщо їх застукають, цей дядько навіть не відповість на телефонний дзвінок.
Сфотографувавшись і підписавшись у потрібних місцях іменами «Марк Апшо» і «Тодд Лейн», вони протягом години спостерігали за тим, як він скрупульозно вирізає й прилагоджує різні деталі та завіряє сторінки, а потім штемпелює їх дивовижною кількістю печатокявними доказами того, що власники паспортів завзяті мандрівники. Він відібрав дві добряче заяложені обкладинки для загальногромадянських паспортів і навіть наліпив на звороті захисні стрічки. Вони заплатили йому тисячу доларів готівкою, а коли виходили, він сказав їм:
Щасливої дороги, хлопці.
ВИПУСКНИЙ ВЕЧІР ВИЛИВСЯ в імпровізоване святкування в одному з барів Джорджтауна. Вілсон Фезерстоун надіслав повідомлення із запрошенням Маркові, і, оскільки йому й Тоддові нічого було робити в пятницю ввечері, вони приїхали туди із запізненням і приєдналися до десятка старих друзів по юридичній школі, що зібралися добряче надудлитись. Завтра у Фоґґі-Боттомі відбудеться формальна церемонія вручення дипломів, проте, як завжди, відвідувачів буде негусто. Тільки двоє з їхньої компанії дійсно планували піти на вручення своїх майже нікчемних дипломів, бо на тому наполягали їхні матері.
Отож вони напилися. Пригоди Марка й Тодда за останні чотири місяці викликали в усіх неослабну увагу, і двоє друзів усмак почастували компанію ескападами фірми «Апшо, Паркер і Лейн». За столиком не ущухав сміх, коли Марк і Тодд розігрували в особах сценки про Фредді Гарсія або Рамона Тейпера та його чудовий позов, що заснядів у них на очах; про візити до контор «Довір-Расті», Джеффрі Корбета і Едвіна Моссберґа; про бідну Золу, яка блукала буфетами лікарень; про те, як судові курєри обламувалися в барі «Когут» та про цькування позикових консультантів. Вони більше нічого не втаювали. Вони стали легендами Фоґґі-Боттому, і те, що їм світила тюрма, а вони з цього сміялися, лише додавало перцю їхнім історіям.
Коли їх спитали про подальші плани, Марк і Тодд відповіли, що вирішили відкрити філію АПЛ у Балтиморі, і закликатимуть клієнтів у тамтешніх кримінальних судах. Кому вона треба та ліцензія на адвокатську практику? Проте про свою грандіозну аферу вонианічичирк.
Із восьми їхніх приятелів шестеро збиралися два місяці готуватися до адвокатського іспиту, троє знайшли роботу, утім, двоє з них у неприбуткових організаціях, і лише один влаштувався в юридичну фірмуі це був контингент, здатний пройти іспит. Кожен із них мав непідйомні борги завдяки великій юридично-освітній облуді, організованій Гайндсом Реклі.
Незважаючи на майже зриму присутність, про Горді ніхто не згадував.
41
У СУБОТУ ВРАНЦІ Тодд, вигравши в орлянку, узяв таксі до аеропорту Даллеса. Він заплатив сімсот сорок доларів за квитки на літак авіакомпанії «Дельта» до Барбадосу й назад. Його підробка пройшла як реєстрацію «Дельти», так і паспортний контроль. Упродовж двох годин польоту до Маямі він здебільшого спав. Остаточно збадьорився, коли після тригодинної затримки в залі очікування аеропорту ледь не пропустив свій рейс на південь. До столиці Барбадосу міста Бриджтаун він прибув присмерком і взяв таксі до маленького готелю на пляжі. Почувши музику, він скинув туфлі, закачав штани й пішов теплим піском на сусідську курортну вечірку. Не пройшло й години, як він відчайдушно фліртував із привабливою жінкою років пятдесяти з Гюстона, чоловік якої лежав у відключці в гамаку поряд із ними. Словом, Барбадос відповідав усім вимогам.
Марк вирушив потягом із вокзалу Юніон, залишивши округ Колумбія позаду. Назавжди. Він прибув до Нью-Йорка о пятій дня, дістався підземкою до Брукліна і знайшов їхній номер у такому самому стані, в якому вони його й залишили в четвер.