Зі мною все добре,сказав він.Будь ласка, не розказуйте про це Золі та мамі.
Що сталося?
Та доглядачі трохи розважилися, розумієте?
Мені шкода. Подати скаргу?
Прошу, ні. Стане тільки гірше. Хоча куди вже гірше. Зі мною в камері ще пятеро, усі депортовані з Америки. Умови погані, але ми тримаємося. Скарги тільки погіршать становище.
Про Абду щось чути?
Ні. Батька так і не бачив. Дуже хвилююсь за нього.
Тебе вже допитували?
Так, уранці. Офіцер високого рангу. Віч-на-віч, більше в камері нікого не було. Вважає, що моя сестра заможна американська юристка. Звісно, хочуть грошей. Я намагався пояснити, що вона просто бідна безробітна студентка-юристка, а він не вірить. Назвав мене брехлом. Типу, в них є доказ: Золині гроші, що знайшли в сейфі готелю. Сказав, що то аванс і він хоче іще.
Скільки?
Десять тисяч доларів США за батька, вісім тисяч за матір, ще вісім за мене.
Це просто обурливо!вигукнула приголомшена Ідіна.Хабарі тут звична річ, проте не в такому розмірі!
Адже він вважає, що Зола багачка. Якщо вона приїхала сюди із такими грошима, то, ясна річ, вдома в неї ще більше.
А що з тими шістьома тисячами, які вони вже забрали?
Він сказав, що то за саму Золу. Я заперечив, що вона громадянка США і вже зареєструвалася в посольстві, але це не справило на нього враження. Сказав, що заарештує і Золу, і матір, якщо не отримає гроші.
Це просто нечувано! У мене є впливові друзі в уряді, і я негайно їм зателефоную.
Не робіть цього, я вас благаю,скривився і захитав головою Бо.Мені сказали, що минулого тижня тут уже померли двоє. Усе тільки погіршиться. Час від часу ми чуємо жахливі крики. Знов-таки, якщо ви поскаржитеся, хтозна, що трапиться.Бо підніс сковані руки до обличчя і незграбно витер зворотом долоні вуста:У мене є друзі в Штатах, але всі вони прості роботяги, як-от ми, незаможні. Мій брат Сорі живе в Каліфорнії, але він ніколи не вмів заощаджувати, йому самому постійно бракує грошей. Навіть не знаю, кому я можу зателефонувати. Мій начальник, тобто колишній начальник, хороша людина, але не захоче вплутуватися. Ніхто не хоче вплутуватися, коли затримують нелегалів, щоб відіслати назад. Ми чотири місяці перебували в центрі утримання, і в нас обірвалися всі звязки із зовнішнім світом. Як тільки друзі дізнаються, що тебе депортують, вони перестають бути друзями. Кожен сам за себе,він заплющив очі й поморщився, наче від болю.Мені нема кому зателефонувати. Тож запитайте Золу.
«МЕТС» ВИГРАЛИ ПЕРШІ ДВІ ГРИ на стадіоні «Янкі». Інші дві були в «Сіті-Філд». І знову Марк і Тодд купили найдешевші місця, а самі пішли на верхні ряди лівого сектора, подалі від вболівальників. Як завжди, на гучно розрекламованій третій грі аншлагу не було.
Вони пили пивце й дивилися на поле, ні за кого не вболіваючиТодд був фанатом «Оріолс», а Марк топив за «Філліс»,і складали план дій на наступні дні. Зранку вони сядуть на потяг до Вашингтона й зустрінуться з Філом Саррано, який поговорить із прокурором, аби довідатись, який у того настрій.
Тодд саме купував пакетик арахісу, коли задзижчав Марків телефон. То була Зола, яка досі тулилася в занехаяному готелі, перебуваючи в стані невизначеності. Марк або Тодд розмовляли з нею щодня, хоч і помалу. Що в них нового, вони писали електронною поштою, але обережно, не все. Обговорювати тему хабарництва краще було по телефону.
Справа серйозна,зауважив Марк, відкладаючи телефон. Він коротко виклав, що вона йому розповіла, закінчивши так:
Їй потрібно двадцять шість тисяч доларів. У неї є шість тисяч у вашингтонському банку. Тобто треба виділити ще двадцять з рахунку фірми.
Тодд трохи подумав і сказав:
Рахунок старої фірми значно порідів за ці дні. Купа витрат і катма прибутків.
Баланс: тридцять одна тисяча, правильно?
Трохи більше. І як воно тобіперерахувати двадцять тисяч абикому в Сенегалі?
Вона хоче, щоб ми переказали їх на трастовий рахунок її адвокатки. Що далі я не знаю, але певен, що Зола все обміркувала.
А якщо її затримають за давання хабара?
Не думаю, що там узагалі за таке затримують. Ми не повинні упускати цей шанс.
Отже, так і зробимо? Ось так просто? Попрощаємось із двадцятьма тисячами баксів, заробленими тяжкою працеювпарюванням послуг алкашам у міських судах?
Ну, здебільшого там кошти платників податків, якщо памятаєш. Ми склали в загальну купу всі наші позики на проживання. У нас всі за одного, Тодде, нічого не змінилося. Золі потрібні ці гроші. У нас вони є. Припиняємо балачки.
Тодд хруснув коробком і закинув до рота кілька горішків.
Добре. Але її точно не заарештують, чи вони такі, що можуть? Як-не-як, вона зареєстрована в нашому посольстві.
Це ти в мене питаєш, що можуть, а чого не можуть поліціянти в столиці Сенегалу місті Дакар?
Ні, насправді запитання не до тебе.
От і добре. Вона американка, Тодде, як-от ми. Проте ми сидимо тут, на бейсбольному матчі, тимчасом як вона сходить потом в Африцімісці, де вона ніколи в житті не була. Ми турбуємося, що в пятницю постанемо перед неприязним суддею, тимчасом як вона хвилюється, що опиниться у вязниці, в якій може трапитися що завгодно. Прикинь, що буде, як її побачать вертухаї.
Ти знову мене повчаєш?
Я не знаю, що я роблю, правда, хіба що пиво пю. Ми винні їй за все, Тодде. Пять місяців тому все в її житті було нормально. Вона весело проводила час із Горді, закінчувала юридичну школу, думала, що займатиметься тим, чим вона там, чорт забирай, збиралася займатися. І тут намалювалися ми. Тепер вона в Сенегалі, перелякана, збанкрутіла, безробітна, проти неї вчинено позов і скоро звинуватять у правопорушенні, і так далі, і тому подібне. Бідна дівчина. Мабуть, проклинає той день, коли нас зустріла.
Ні, вона нас любить.
Вона полюбить нас набагато більше, коли ми перерахуємо їй двадцять штук.
Певно, вона слабша, ніж ми вважали.
Згоден. Добре, хоч ми з тобою не слабкі. Радше безумці, ніж слабаки.
Оце точно, безумці. Пара варятів.
Ти коли-небудь замислювався над питанням, що ми накоїли?
Ні. Ти забагато думаєш про минуле, Марку. Або я недостатньо. А втім, що зроблено, те зроблено. Ми не можемо повернутися назад і щось виправити. Отже, припини думати про минуле та осмислювати його. Це вже сталося. Ми щось там зробили і тепер не можемо нічого змінити. Нам би, чорт забирай, краще подумати про найближче майбутнє.
І ніякого жалю?
Я ніколи ні про що не жалкую, адже ти знаєш.
Хотів би я бути таким,Марк хильнув пива й подивився на поле. За мить сказав:Я жалкую про той день, коли вперше зайшов у юридичну школу. Мені жаль, що я запозичив стільки грошей. Мені жаль, що так вийшло з Горді. І я точно жалкуватиму, якщо нас, як злочинців, запроторять на півроку до вязниці.
Чудово. Тепер тобі жаль. І що нам толку від твого скиглення тепер?
Я не скиглю.
А я чую скиглення.
Гаразд, я скиглю. Хочеш сказати, якщо ти опинишся в тюрмі, все одно не будеш ні про що жаліти?
Марку, ми обидва знаємо, що не потрапимо до тюрми. Крапка. Може, якийсь суддя і випише ордер на наше увязнення, але нас у той час не буде в тому залі суду. Нас не буде й у тому місті, а можливо, і в країні. Згоден?
Згоден.
39
У ЧЕТВЕР О ДЕВЯТІЙ РАНКУ Марк і Тодд зайшли в свій новий банк на Фултон-стрит, щойно він відчинився. У них було призначено зустріч із операціоністкою, якій вони згодували зворушливу казку про термінову потребу переказати двадцять тисяч доларів на рахунок юридичної фірми в Сенегалі. Зола надіслала електронною поштою ретельні інструкції щодо переказу. Операціоністці, за її недовгу карєру, ще не доводилося виконувати такого завдання. Вона зробила кілька телефонних дзвінків і взнала те, що й так знали Тодд і Марк: має велике значення курс долара США до західноафриканського франка. Спочатку долари обміняли на франки, потім переказ було авторизовано паном Лусеро, старшим компаньйоном. Переказ було ініційовано, гроші мали дійти до Сенегалу протягом доби, якщо все буде добре. Транзакція зайняла годинудостатньо часу, аби Марк і Тодд зачарували операціоністку своїм шармом і розумними зауваженнями.
Поки гроші йшли до місця призначення, Марк і Тодд сіли на потяг до Мангеттену і зрештою дісталися Пенн-Стейшн. Гайнуючи час і не дуже поспішаючи повертатися до Вашингтона, вони сіли в потяг опівдні й прокуняли весь шлях додому.
Додому? Хоча їх тут не було тільки пять днів, Вашингтон вже здавався іншою планетою. Роками то було їхнє обране місце, майданчик, на якому вони могли почати будівництво своїх карєр у осередку безлічі сприятливих можливостей, у місті, що по вінця заповнене юристами, фірмами і молодими професіоналами, які невпинно дерлися вгору. Тепер це було місце, де вони зазнали нищівної поразки, а лічильник втрат безупинно цокотів і понині. Скоро вони поспіхом покинуть це місто, знеславлені, переслідувані, і тому не дивно, що, дивлячись на нього через вікна таксі, вони не відчували але ніякої ностальгії.
Контора Філа Саррано знаходилась на Массачусетс-авеню біля Скотт-серкл. Він був одним із чотирьох молодших компаньйонів фірми з десяти юристів, яка спеціалізувалася на захисті «білих комірців»робота, яка зазвичай означала гарні гонорари від забезпечених політиків, лобістів або урядових підрядників. Якось ця фірма знайшла час на двох відрахованих студентів, що доволі зухвало вторглися на територію глибоко шанованої в місті юридичної професії і були надто бідні, аби найняти більш досвідченого адвоката.
Філ був лише на рік старшим від Марка й Тодда. Він закінчив юридичну школу Фоґґі-Боттом в дві тисячі першому році, коли вони саме вступили. Проте оглянувши його кабінет, вони не знайшли жодного «фабричного» диплома. На «стіні слави» за його столом висів тільки гарний, обрамлений сертифікат Мічіганського університету про надання йому ступеня з гуманітарних наук, а з Фоґґі-Боттому нічого не було. Це був гарний кабінет у приємній маленькій фірмі, яка справляла враження привабливої та успішної. Здавалося, Філ і справді насолоджувався своєю роботою. Де ж це вони звернули не на той шлях? Чому їхні карєри вибило з тієї колії?
Хто виступає як обвинувач?поцікавився Тодд.
Міллз Ріді. Знаєте таку?
Ніт. Ніколи з нею не спав. А ти?спитав він Марка.
Із цією не спав.
Перепрошую?не зрозумів Філ.
Вибач, ми тут жартуємо про своє.
То й тримайте своє при собі.
Вона жорстка?допитувався Марк.
Атож. Справжня бузувірка,відповів Філ і потягнувся за підшивкою.Ось, вона прислала мені документи за вашою справою, і я встиг їх переглянути. У них є дублікати всіх ваших реєстрацій явок у суди, звісно, під тими, іншими, іменами. Отже, у мене до вас питання, яке я зазвичай не ставлю своїм клієнтам: хлопці, у вас є що протиставити звинуваченню?
Ні,промовив Марк.
Узагалі нічого,сказав Тодд.Винні з усіх боків.
Тоді навіщо ви це робили?
Хіба таке питання припустимо задавати клієнтам? спитав Тодд.
Припустимо. Мені просто цікаво, ось і все.
Поговоримо про це пізніше,запропонував Марк. Може, якось випємо разом. А зараз у мене питання стосовно обвинувачення. Вони це серйозно? Адже це незначне правопорушення. У половині штатів незаконна юридична практика взагалі не вважається злочином. Це просто дрібний судово караний проступок.
Тут вам не та половина штатів,пояснив Філ.Тут округ Колумбія. І якби ви мали ліцензії, то, певно, знали б, що Асоціація адвокатів ставиться до таких речей дуже серйозно. І правильно робить. Я вже мав розмову з пані Ріді, і вона вкрай вимоглива. Нагадала мені, що максимальне покарання: два роки увязнення і штраф тисяча доларів.
Це ж смішно,посміхнувся Тодд.
Ми не відбуватимемо покарання, Філе,промовив Марк.І ми геть зовсім вийшли з грошей, віддавши тобі ті шість кусків.
Які я позичив у бабусі,додав Тодд.
Вам їх повернути?устав дибки Філ.
Ні-ні, залиш їх собі,сказав Марк.Ми просто хочемо, аби ти знав, що ми розорені дощенту і в тюрму не збираємося, тож закарбуй це собі де-небудь.
І на заставу в нас грошей нема,знову встряв Тодд.
До цього навряд чи дійде,похитав головою Філ.Якщо вам нічого протиставити звинуваченню, але ви не згодні прийняти покарання, то чого ви хочете від мене?
Затягування,зажадав Марк.
Відстрочки,сказав Тодд.Тягни без краю свою дудку, спускай справу на гальмах. Якщо ти попросиш призначити дату суду, скільки до нього буде часу?
Щонайменше півроку, може, рік,прикинув Філ.
Чудово,промовив Марк.Скажи пані Ріді, що ми збираємося судитися і в нас буде купа часу, аби попрацювати над угодою.
Ви, хлопці, мудруєте наче справжні адвокати,зауважив Філ.
Ми ж навчались у Фоґґі-Боттомі,відповів Тодд.
ЯК СТЕМНІЛО, ВОНИ прокралися в свою квартиру над баром «Когут», аби перевірити речі, а може, й переночувати. Але все там навівало таку тугу, що вони вже за годину викликали таксі й поїхали до дешевого мотелю. Кожен мав у кишені по пять тисяч доларів, і це означало, що на рахунку фірми «Лусеро та Фрейжер» залишилося 989 доларів 31 цент. Вони знайшли дорогий ресторан із мясними стравами й витратилися на філе й дві пляшки каліфорнійського каберне.
Після того, як усе було зїдено, а вино майже випито, Тодд спитав:
Памятаєш фільм «Жар тіла» з Кетлін Тернер і Вільямом Гертом?
Авжеж. Чудовий фільм про незугарного адвоката.
Між іншим. Так от, у Мікі Рурка, який там грав увязненого, була славнозвісна репліка, щось штибу: «Убиваючи когось, ти робиш десять помилок. І якщо ти усвідомлюєш вісім із них, тигеній». Памятаєш таке?
Можливо. Ти когось убив?
Ні, але ми наробили помилок. Насправді ми наробили стільки помилок, що не усвідомлюємо й половини з них.
Наведи хоч одну?
Ми проговорилися, коли сказали Реклі, що наш друг наклав на себе руки. Це було справді тупо. Той його чорт із безпеки, як там його звати?
Дуг Брум, здається.
Точно. Той Брум налякав нас до всирачки, коли увійшов і сказав, що перевірив кожного Марка Фінлі та Тодда Маккейна в країні. Було таке?
Було.
Отже, очевидно, що Реклі схиблений на безпеці й розвідці. Не треба докладати багато зусиль, аби розшукати одного з учнів з однієї з його юридичних шкіл, який нещодавно вчинив самогубство. Випливе імя Горді. Блум зі своїми людьми почнуть винюхувати довкола Фоґґі-Боттому, хтось кине побіжно наші імена, які, до речі, минулого тижня оприлюднило «Пост». Без зайвих зусиль Брум установить наші справжні імена, які, звісно, виведуть його на нашу нову фірму в Брукліні.