Співчуваю, синку. Ядетектив Свейзі, поліційний відділ округу Колумбія. Ось картка, там є номер мого мобільного.
Дякую,видушив Марк, узявши картку.
Наразі тривають пошукові роботи, це потребує часу, але ми його знайдемо. Знаєш його рідних?
Так.
Звідки він?
Мартінсбурґ, Західна Віргінія.
Можеш їм подзвонити? Вони, напевне, захочуть приїхати.
Це було останнє, що Марк бажав робити, але він кивнув і сказав:
Авжеж. А ми можемо допомогти в пошуках або якось іще?
Вибач, синку, але все, що ви можете зробити,це чекати. Залиш мені свій номер і я зателефоную, коли ми його знайдемо.
А це надовго?
У таких випадках точно не скажеш,знизав плечима детектив.Пропоную знайти теплу місцинку й почекати там. Я зателефоную, якщо будуть новини. І його рідним теж дай мій номер, нехай мені зателефонують. І ще одне: ми обшукали машину, але не знайшли записки. Знаєш, де він мешкає?
Знаю.
Добре. Можеш перевірити, чи не залишив він записки? Зазвичай залишають. Якщо знайдеш, одразу телефонуй.
Так і зроблю.
Співчуваю, синку,повторив Свейзі, поклавши руку йому на плече.
Дякую.Марк пішов тротуаром. Ще одна «швидка» їхала із заходу. Там теж виник затор. Здавалося, що навкруги миготять мільйони блимавок. До першого катера приєдналися ще дваіз пошуковими прожекторамиі, нарізаючи кола, зайшли під мостову арку.
Марк і Тодд допомогли Золі підвестися. Вони змерзли, скулились, але були надто приголомшені, аби щось відчувати. Майже на руках відволокли Золу до машини, вже блокованої тиснявою. Тодд завів двигун, увімкнув обігрівач, і вони, вражені жахом, просто сиділи й споглядали весь цей кошмар. Зола плакала на передньому пасажирському сидінні. Тодд притулився до вікна, блідий як потороча. Марк схлипував і намагався віддихатися. За кілька хвилин завібрував його телефон. Він витяг його з кишені й сказав:
Чотири виклики від Бренди. Хтось мусить із нею поговорити.
Цей «хтось»ти, Марку,промовив Тодд.У тебе немає вибору.
А чому не ти?
Бо ти краще її знаєш. І вона подзвонила тобі, а не мені.
Марк стиснув телефон і чекав. Евакуатор із жовтими блимавками пробирався крізь затор, кривуляючи поміж поліційних машин. Хтось із уповноважених вирішив, що «швидкі» непотрібні, й вони поїхали геть разом із кількома поліційними машинами.
Так ти дзвонитимеш?запитав Тодд.
Набираюсь сміливості,відповів Марк.
Це моя провина,схлипнула Зола.
У тому ніхто не винен і ти це добре знаєш,сказав Тодд так, ніби й сам не дуже в це вірив.
Я це зробила,не вгавала Зола.Я це зробила.
Жовті блимавки розвернулися, і евакуатор попрямував до них по смузі східного напрямку. Він проїхав повз, тягнучи машину Горді, яка котилася на задніх колесах. Прибуло ще кілька суден, і вся флотилія відійшла в пошуках південніше. Поліція розчистила дві смуги західного напрямку й завмерлий транспорт почав повільно рухатися.
А що я їй скажу?спитав Марк.Я ж не можу сказати, що він мертвий, адже ми ще не впевнені, так?
Він мертвий, Марку,озвався Тодд.Скажи їй, що він стрибнув із мосту в Потомак і наразі шукають його тіло.
Я не можу таке сказати.
У тебе немає вибору.
Марк глибоко зітхнув, але не зателефонував, а промовив:
Я був із ним, коли він на це зважився. Ми стояли на набережній і Горді дивився на цей міст. Потім обернувсяспокійний і всміхнений. Він прийняв рішення і примирився із ним. А я, бовдур такий, не второпав.
Прокляття!сказав Тодд.Ми тут не в хто-всравсь-невістка граємо.
Тим-бо й ба! Сракою можна заприсягтися, що Бренда когось звинуватить, і це буду я. Цілий день їй брехав. Треба було сказати їй правду, аби вона ним опікувалася.
Ми зробили все, що могли. Не наша провина, що він геть здурів.
Це все моя провина!заволала Зола.Це я в усьому винна!
Припини, Золо!гримнув Тодд.
Полісмен помахав їм ліхтариком, щоб вони рухалися, і Тодд зїхав із травяного насипу на смугу західного напрямку. Вони повільно їхали мостом. На крайній смузі бампер до бампера стояли три поліційні машини. Самі полісмени юрмилися на тротуарі біля місця, звідки стрибнув Ґорді.
Куди їдемо?спитав Марк.
Не знаю.
Вони перетнули річку, повернули на південь, на паркову автостраду Джорджа Вашингтона, і опинилися на острові Колумбія. Тодд зупинився на порожній стоянці біля Меморіального парку Ліндона Джонсона перед пристанню із сотнями яхт, які мирно погойдувались біля причалів. Друзі дивились у пітьму, шумно шипів обігрівач. Марків телефон почав вібрувати в кишені.
То ти збираєшся їй дзвонити?
Марк подивився на екран і відповів:
Мені й не треба. Сама подзвонила.
Він відкрив дверцята, вийшов і пішов до причалів. Приклавши телефон до вуха, сказав:
Брендо, погані новини.
8
ВОНИ ПРОВЕЛИ ЗОЛУ ДОДОМУ й вклали на диван. Марк накрив її стьобаною ковдрою і сів скраєчку, поклавши її ноги собі на коліна. Тодд підготував джезву з кавою, поставив її на вогонь і сів на підлогу спиною до дивана. Зола поклала руку на його плече. Довгий час ніхто не проронив ані звуку, тільки шипіла й булькотала джезва. Завібрував телефон Марка. Він дістав його й промовив:
Знову батько Бренди.
Він тицьнув екран, прийнявши виклик, і сказав:
Слухаю, докторе Карві.
Марку, ми вже в дорозі, приїдемо за годину. Зупинимось у «Маріотті» в Пентагон-сіті. Зможеш бути там о сьомій?він говорив спокійним, упевненим тоном.
Авжеж, докторе Карві. Буду там.
Спасибі. Я звязався з детективом Свейзі. Тепер у нього є мій номер.
Добре. Побачимося о сьомій.
Марк закінчив телефонну розмову й зауважив:
Тільки цього мені бракувало. Мати справу з істеричкою.
Я піду з тобою, і ми не потерпимо, аби нас там лаяли,запропонував Тодд.
Звісно, нас там лаятимуть. Вона вже двічі на мене нагримала. Це все ми винуваті, тому що я брехав їй, тому що ми дозволили йому втекти, тому що ми не повідомили сімю, тому що ми не відвели його до лікаря, оце ось усе.
Це я в усьому винна,пробелькотала Зола, не розплющуючи очей.
Це не твоя провина, і твоє імя взагалі не згадувалося, промовив Марк.Так і буде надалі.
Якщо вона почне репетувати, я просто вийду,сказав Тодд. Мені й так гидко на душі, не вистачало ще мелодраматичного серіалу від Бренди та інших.
Коли ми вчора їхали із штрафмайданчика, Горді погрожував вбити мене, якщо я їй зателефоную. Ясно, що це не справжня погроза, але добре передає його загальний настрій. Він не хотів, щоб вона знала. І він відмовився навіть розмовляти про лікаря. Що ми могли зробити?
Ми все це вже сто разів пережовували, Марку,зупинив його Тодд.
Він піднявся і налив три філіжанки кави. Була майже четверта ранку, всі вони емоційно й фізично виснажились. Зола сіла на дивані, взяла філіжанку й спробувала посміхнутися. Її очі почервоніли, повіки набряклиздавалося, вона на межі чергового нервового зриву.
Не думаю, що поїду з вами, хлопці,промовила вона.
Ні, залишайся тут і відпочивай,запропонував Марк.
Добра ідея,погодився Тодд.Тобі краще триматись подалі від Бренди.
Якось я з нею зустрілася. Вона думає, що ми просто друзі. Горді казав, що вона про нас не здогадувалася.
Певен, так і було, але вона досі може ревнувати,сказав Марк.Їй було не до вподоби, що Горді живе у великому місті без неї.
Вони знову надовго замовкли та цмулили каву. Марк порушив мовчання:
Замалим не забув! Нам треба пошукати передсмертну записку. Детектив наказав.
Має бути весело,висловився Тодд. Вони перейшли коридор, зайшли до квартири Горді й увімкнули світло. Нічого не змінилося, відколи вони панічно звідси вибігли. Записка могла бути в спальні, але вони її там не знайшли.
Брудно тут,зауважив Марк, роззираючись. Простирадла на ліжку жужмом, матрац напівзастелений, одяг на підлозі, на комоді дві порожніх пляшки з-під спиртного.
Я тут приберу, коли ви підете,сказала Зола.Певна, його рідні захочуть сюди прийти.
Вони вийшли в кімнату й витріщилися на конспірологічну стіну Ґорді.
Що будемо робити?спитав Тодд.
Давай усе це здеремо й збережемо. Його рідним від цього користі не буде.
Зола зібрала повний кошик брудної постільної білизни, рушників і одягу й понесла її до пральні в підвалі, тимчасом Тодд із Марком обережно знімали наліпки й аркуші зі стіни. Мармизи Реклі та його співучасників ретельно складалися на винос. Марк помітив біля компютера Ґорді дві флешки й, нікому про це не сказавши, машинально поклав їх у кишеню.
О шостій Марк із Тоддом вийшли з будинку й поїхали до Пентагон-сіті. Заторів не було, тож вони прибули до «Маріотту» за двадцять хвилин і пішли в кафе попити кави з бісквітами. Поївши, вони спробували налаштуватись на зустріч.
Уявляю, який жах вона там буде виказувати,сказав Тодд.
Вона вже й так все виказала.
Ми не зобовязані вислуховувати звинувачення, Марку.
Ми маємо бути терплячими, Тодде, і співчутливими. Бідолашна дівчина щойно втратила нареченого, якого вона обожнювала.
Але він її ніт.
Адже вона про це ніколи не дізнається, чи не так?
А я знаю? Зола казала, що він із Брендою страшно посварився напередодні Різдва. Хтозна, що він їй наговорив. Міг скасувати весілля.
Він сказав би нам. Адже ми його найліпші друзі, Тодде, принаймні тут, у столиці. Закладаюся, весілля було ще в силі й Бренда мріяла про свій найкращий день у житті. А зараз її дитяче серденько розбите.
А як ми могли діяти інакше?запитав Тодд.
Не знаю. Але я не певен, що мені вкрай необхідно було кликати Бренду. Ґорді розізлився б на нас, і все могло скластися гірше нікуди.
Воно й так склалося гірше нікуди.
Так отож. Ходімо вже.
Вони піднялись ліфтом на третій поверх і постукали в двері. Доктор Карві чекав на них і відчинив доволі швидко. Чемно назвавшись, він міцно потиснув їм рукийого силувана посмішка, за обставин, що склалися, надзвичайно їх вразила. Він жестом запросив їх до вітальні. Запропонував каву, але вони відмовилися. Ніяких ознак Бренди чи будь-кого іншого ніде не було.
Ґорді кілька разів розповідав про свого майбутнього тестя. Вони знали, що сімейство Карві заможне, володіє землею і має великий рахунок у банку. Доктор Карвікардіолог, вельми шанований у Мартінсбурзі. Йому було приблизно пятдесят, він мав пишну сивувату шевелюру і рішуче підборіддя. На ньому був піджак без краватки, і було очевидно, що його одяг коштував чимало. Ґорді, який мав звичку всіх злісно шпиняти, про цього чоловіка ніколи й слова поганого не мовив.
Вони розсілися круг столика й розмовляли тихими голосами, бо Бренда з матірю відпочивали в спальні. Доктор Карві дав їй заспокійливе, і вона заснула. Поліція тільки-но пішлаопитувала сімю. Батьки Ґорді вже виїхали, будуть у місті за годину.
Будьте ласкаві, розкажіть мені все, що знаєте,попрохав доктор Карві.
Марк кивнув Тоддові, який насилу проковтнув слину й почав стисло переказувати події останніх днів. Одного друга з юридичної школи, що живе в тому ж будинку, почала непокоїти поведінка Ґорді. Він пішов у бар, де працює Тодд, і все розказав. Вони пішли до квартири Ґорді, в якій той кілька днів сидів безвилазно. Він був занехаяний, занедбаний, пиячив і, вочевидь, потребував догляду. Вони боялися залишати його на самоті, але він утік. Коли Тодд детально розповідав про наслідки керування автомобілем напідпитку, обличчя доктора Карві болісно пересмикнулося і він захитав головою, у такий спосіб уперше виявивши свої почуття. Марк підхопив оповідь і описав свої вчорашні намагання убезпечити Ґорді. Той ухилявся від розмов про стан його здоровя і не назвав Маркові імя свого лікаря. Погрозами застерігав Марка звязуватися з Брендою або його батьками. Він відіспався, більше не пив і, здавалося, оклигав. Минулої ночі вони знову залишилися з ним, але він прихитрився втекти. Коли вони зрозуміли, що він пропав, запанікували й намагалися знайти його. На дзвінки він не відповідав. Вони їздили містом і побачили блимавки на мосту.
Коли Марк закінчив, він подивився на Тодда, який кивнув. Оповідь була майже повною і наразі достатньою.
Дякую,заговорив доктор Карві.Коли Ґорді приїжджав на канікули, у них з Брендою, як це буває у багатьох пар, відбулася серйозна розмова стосовно спільного майбутнього. Безперечно, це був важкий період, але Бренда вважала, що все владнається. Проте він поїхав не попрощавшись і повернувся сюди.
Ми дещо про це чули,озвався Марк.
Бренда знала, що він не приймає ліки?спитав Тодд.
Ну, ми вперше дізналися, що в нього біполярний розлад лише кілька місяців тому. Це було головною причиною їхніх суперечок. Він цей факт замовчував, але в подібних випадках це звичайна практика.
Марк із Тоддом сумно похитали головами.
Слухайте,додав доктор Карві.Я знаю, що Бренда наговорила багато неприємного кілька годин тому, і я прошу за це вибачення. Вона збентежена і вбита горем. Нас це приголомшило не менше, ніж; вас. Ми знаємо Ґорді з дитинства, він фактично член сімї.
Та пусте,промовив Марк.
Нам дуже шкода, докторе Карві. Ми не знали напевне, що нам робити. Ми й гадки не мали, що він на таке здатен.
Ви зробили все, що могли за тих обставин, що склалися, сказав доктор Карві в притаманній йому врівноваженій, заспокійливій манері. І тільки-но Марк із Тоддом, уперше, як вони завітали сюди, заспокоїлися, доктор Карві ошелешив їх запитанням:
У нього була інша дівчина?
Вони здригнулися і опустили очі. Марк набрався духу й запитав:
Гаразд, якщо відповідь: так, ви розкажете про це Бренді?
Ні. Це тільки погіршить ситуацію.
Тоді навіщо вам знати?спитав Тодд.
Доктор Карві на мить замислився і сказав:
Гаразд, облишмо це.
Добре.
Прагнучи піти раніше, ніж хтось вигулькне зі спальні, Марк і Тодд почали збиратися та прощатися. Вони поквапом вийшли з номеру та готелю і навмання поїхали повз Національний аеропорт імені Рейгана. Попри хвилювання за Золу, їм не хотілося повертатися до квартири Ґорді, принаймні деякий час. Вони проїхали всю Александрію, прямуючи на південь, відтак чомусь звернули на схід, перетнули річку по мосту Вудроу Вільсона й зупинилися біля пристані яхт у Нешнл-Гарборі. Перед ними простягнувся Потомак, мабуть, у милю завширшки, який тік собі на південь, наче нічого не сталося. Не було жодних ознак пошукових робіт. Вони бачили два кораблі берегової охорони і поліційний катер біля аеропорту, але тут, нижче Арлінгтонського меморіального мосту, нічого такого видно не було.