Власне, переступаючи поріг Юджінової пивниці, Дане із Сильвою саме жваво обговорювали вчорашню вилазку до Авкинівраку, від якої в обох лишилися щонайприємніші емоції; і хоча упродовж дня приятелі вже з десяток, якщо не більше, разів переповідали один одному подробиці романтичної оказійки з двома приблудними таурхабськими дівицями, та однак хвилі солодких споминів накочувалися знову й знову і вони нізащо не могли відмовити собі в задоволенні заново полоскотати збуджену уяву ще достоту свіжими і незбляклими враженнями з поминулої ночі. Здавалося, ніщо не здатне було похитнути піднесеного настрою друзяк, але незвична тиша й безлюддя у пивниці умить вивітрили з голів ловеласів думки про вчорашні подвиги і змусили прикипіти очима до згорбленої постаті Старого Ірландця.
Що сталося?
Юджін підняв до них скаламучений погляд і його обличчям, від гостро випнутих вилиць до тонких землистих смужок губ, проповзла тінь жалюгідної гримаси. Виглядав таким пригніченим і прибитим, що вистачило його тільки на невдалу спробу кволо відмахнутися рукою та майже нечутно прошамати:
А-а
Приятелі перезирнулися і в німих запитаннях їхніх поглядів, супроводжуваних розгубленим знизуванням плечима, відбились цілком щирі збентеженість та занепокоєння.
Ради бога, Юджіне! не витримав Дане. Поясни, зрештою, що все це значить?
Одначе Старий Ірландець ніяк не відреагував на слова Дане, немовби й зовсім їх не почув. Зрештою, так воно, мабуть, і було направду.
Чи він, бува, не вхлебтаний? смикнув Дане приятеля за рукав сорочки.
Та ні, бути цього не може, озвався Сильва. Ти ж добре знаєш, що Юджін зайвого собі нізащо не дозволить.
Всяке буває.
Але не з Юджіном! уперто заперечив Сильва. У нього залізна витримка.
Дивлячись на нього зараз, можна у цьому й засумніватися.
Ні, це щось інше.
Що ж?
Звідки мені знати! знизав плечима Сильва.
То не ручайся! роздратовано хмикнув Дане. Теж мені адвокат вискіпався!
Сильва зміряв його здивованим поглядом, усміхнувся поблажливо: мовляв, що з тобою, дружище? і врапт немовби стрепенувся від ледь вловимого і ще недокінечно зрозумілого поруху, що його зазвичай називають інтуїцією, й наступної миті повітря розітнув владний і гнівний окрик:
Що за чортівня, Юджіне? Якого біса? Чого ти розсівся, як бовдур? Два віскі, Юджіне! Два віскі!
Цей немислимий вибух невдоволеннянесподіваний тим більше, що нічого подібного за Сильвою не водилося з незапамятних часів, а про його дивовижну здатність за будь-якої ситуації зберігати самовладання ходили легендисправив на Старого Ірландця просто таки чудодійне враження: Юджін скочив зі стільця, ніби викинутий катапультою, крутнувся дзигою, метнувся до стійки, вхопив на бігу рушника, шмигнув кулею до столика у закуті і, змахнувши з його глянцевої поверхні невидимий пил (невидимий і, швидше всього, неіснуючий, бо більш ідеальної чистоти, аніж у Юджіновій пивниці, годі було й бажати), виструнчився й засвітив на вустах променисту посмішку:
Прошу!
Зовсім інший коленкор! задоволено сплеснув долонями Сильва, небезпідставно тішачись зі своєї витівки, хоч для нього самого вона, чесно кажучи, була не менш несподіваною, аніж для Юджіна, і коли б Сильві довелося комусь пояснювати, як вона прийшла йому в голову, зробити він це навряд чи спромігся б. Але, зрештою, то не так вже й важливо.
З тебе вийшов би першокласний психолог, не без захоплення констатував Дане і, підбадьорливо поплескавши Сильву по плечу, поцікавився в Старого Ірландця:Скажи-но, Юджіне, де це всі поділися? Помер хтось чи що?
Старий Ірландець одразу ж скис, і хоч до глибокого трансу цього разу справа вже не дійшла, все ж відповідь його прозвучала сумливо і підупало:
Гірше! Набагато гірше!..
Та що ж, врешті-решт, трапилося?
Чужак обявився, ось що! люто блимнув Юджін.
Отакої! Що ж у цьому поганого?!
Юджін відвернувся, похнюпив голову і украдьки змахнув тильним боком долоні непрохану сльозу.
А куди, ви думаєте, його занесло?! голос його здригнувся. До ганделика того сучого сина!
ОНегрі?
А що, в Каїруані є інший сучий син?
Звісно, вони знали іншого сучого сина, ймення якому було Аґне Кобуз, але зараз їм було не до нього, тож і ми не станемо випереджати події й наразі обмежимося тільки побіжною згадкою про його існування й відкладемо ближче знайомство на потім, для більш слушної придебенції.
Втім, жоден з приятелів нічого не встиг відказати, бо їхню секундну загаяність Старий Ірландець розцінив як мовчазливу згоду, і це додало йому сил накинутися з потроєною завзятістю на ненависного конкурента.
Отож-бо що нема! Такі покидьки народжуються раз у століття! Авжеж, свиня є свиня! Хіба її відучиш рити? Дзуськи! Її тільки шпичка зупинить!
Але ж, Юджіне! спробував вгамувати його Дане. Хіба ОНегрі винен? Це ж чиста випадковість, що той чужак утрапив до його забігайлівки!
Випадковість? аж захлинувся з люті Старий Ірландець. Та я певен, що сам ОНегрі це все підлаштував!
Дане тріпнув головою, відкидаючи з-над очей чорного, аж смолянистого, чуба, і у погляді його шмигнула метка допитливість:
Ти так думаєш?
Я не думаю! загамселив себе кулаком у груди Юджін. Я переконаний! Я не маю у цьому жодних сумнівів! Ця свиня здатна ще й не на такі підлості, аби тільки звести мене зі світу!
Легко когось ганьбити, якщо не бачиш перед очима дрючка, глумливо прорік Сильва, беручи зі стійки пляшку віскі.Звісно, ти маєш право так думати, розважливо й спокійно провадив далі, відгвинчуючи закрутку, але я більше схиляюся до того, пошукав очима посудину, що ти дещо перебільшуєш! хлюпнув віскі на денце склянки. Більше того, я певен, що усі твої звинувачення ніщо інше, як гіпертрофований витвір неадекватної реакції уяви, ураженої синдромом перманентної банкрутофобії.
Гіп ур ур що? затнувся Юджін, відчуваючи, як непосильні для його розуміння слова застрягають у мозкові, ніби уламки черепиці в дощовій ринві.
Та так, нічого, відмахнувся Сильва, ховаючи посмішку й підносячи склянку до губ. Твоє здоровя, Юджіне! Побережи нерви, бо весь цей гармидер ні до чого. Це те ж саме, що собаці вити на місяця. Який від того валування місяцеві збиток? Отож! Так само й ОНегрі від твоїх прокльонів. Аніж без толку витрачати сили, ліпше поворуши звивинами, яким чином прихилити фортуну на свій бік. Якщо бажаєш, дам тобі пораду: якщо ти так вже впевнений у підступності ОНегрі, віддяч йому тим же. Я навіть можу взятися тобі у цьому допомогти.
Допомогти? виглипнувся Юджін. Але чим? Як?
Сильвині слова надто сповільнено і мляво добиралися до схарапудженої бурхливими емоціями свідомості Старого Ірландця. Якоїсь миті здалося навіть, що їм взагалі судилося щезнути безслідно, наче мильним бульбашкам, і Марсел вже було зібрався махнути рукою на цю безнадійну справу, аж тут на Юджіна таки зійшло просвітлення.
Минуло бозна-скільки часу (не вічність, зрозуміло, та все ж і кілька тижнів щось значать!), а Леон Коузак ніяк не міг дати собі раду й розібратися з тим розгардіяшем, що осоружно млоїв його душу. Постійна ворожнеча із самим собою підточувала Леонові сили, він марнів буквально на очах, від безсонних ночей та надмір спожитих спиртного і кави у голові шуміло, і вже зранку він занурювався у понурий транс, під час якого нічого і нікого не помічавпритулиться в куточку, втелещить погляд куди-небудь і сидить, не ворухнеться, немов воскова фігура з музею madame Tusseau, тільки губи іноді ледь помітно здригнуться примарою усміху або сіпнеться, мовби од нервового тіпу, брова Колеги (а то були суціль одні жінки) перешіптувалися: може, Леон навчився спати з розплющеними очима? А що подібна сцена повторювалась тепер щодень, то почали йому заздрити: це ж треба таке! Гульвісить собі ночі напротик, а на роботі відсипається, та ще й так хитро, що начальство ніякої рахуби скласти не може: ну, сидить собі чоловік, замислився, то в нього ж робота такадумати, а не мішки тягати!.. Оживав Леон (дами все-таки вважали, що просинався) перед обідом; на якийсь час до нього навіть поверталася здатність відпускати коникивін знову ставав тим Леоном, до якого всі звикли і яким його любили.