Лукащук Христина - Сусід

Христина ЛукащукСусід

1

Незрозумілий шум за стіною безцеремонно висмикнув мене зі спокійного і цілком розміреного сну, в який поринула вперше за кілька місяців. Чулася, наче серед передчасних пологів, які заставляють малюка зявитися у чужий і від того ворожий світ. Наче викинута на берег багатотонна рибина. Моя свідомість відчайдушно намагалась кволими рученятами нищівної втоми будь-що зачепитись, затриматись, мов за одвірок чи поділ материної спідниці, за крайчик того нетривкого мерехтіння, яке ще мить тому називалось рятівним сновидінням.

Перша думкаце вони. Вони знайшли мене. Вони заберуть мене. Всьому кінець. Нарешті. Але чим тонша ставала пелена мого сну, чим чіткішими ставали дивні звуки, тим гостріше усвідомлювалані, це прийшли не за мною. Це взагалі ніхто не прийшовце в сусідню квартиру вїхали нові мешканці. Остаточно прокинувшись, я зрозуміла, що кінець, який мав наступити кілька місяців тому, ще попереду, а звуки, які безперешкодно проникали до моєї спальні, не що інше як звуки людей, які кохаються.

Мимоволі прислухалась. Звуки то стихали, то відновлювались та ще й з такою силою, що скидалось на те, що незнайомці отримують насолоду десь тут, просто біля мого ліжка. В основному чути було жінку. Вона голосно стогнала від задоволення, але коли уважно і як слід прислухатись, то в моменти, коли здавалось, їй мало бути особливо солодко, вчувався біль і затаєний смуток. З уст чоловіка тільки іноді виривались гортанні звуки вдоволення, але він тут же стихав і натомість чулися все більш ритмічніші і рішучіші удари, наче намагався свою партнерку всмертити. Та ж тихцем намагалась підлаштуватись до ритму свого чоловіка, але трішечки, буквально на кілька долей секунди не встигала. Саме ця затримка й спричиняла їй біль. Не уявний, а справжній фізичний. Чоловік, здавалось, цього не зауважував, бо наче одержимий продовжував входити в жінку цілеспрямовано, гучно і безпощадно.

Зловила себе на тому, що звуки за стіною мене збуджують. Ще тільки того мені бракувало. Наче в мене мало проблем на голові. Наче мені оце серед ночі нічим зайнятися. Мабуть, нині таки й справді вдалось заснути одразу без снодійних вперше від зустрічі з Володимиром Степановичем.

Жінка продовжувала стогнати. Але якось по-іншому, гучніше. Мабуть змінила позиціюначе зверху. Скидалось на те, що й справді їй стало краще. Вже не просто стогнала, а муркотіла, наче кішка. Тільки сидячи зверху на чоловікові, жінка може отримувати саме те задоволення, яке їй потрібне. Саме верхи на чоловікові може контролювати глибину проникання в себе його плоті, саме тоді має змогу вигнутись так, щоб максимально отримати задоволення. Іноді це єдиний спосіб.

Від тих розмірковувань мені зробилось трохи не по собі. Той стиль життя, який я добровільно прийняла в останні кілька місяців, геть чисто змінив мене. Змінив хід моїх думок, силу бажань, навіть вніс корективи у святую святихв мою мрію.

Уже не зналаможу собі в теперішній ситуації дозволяти думати про такі речі, як фізіологічне задоволення, чи ні. І не в тому річ, що я самотня уже півтори роки, а в тому, що тепер я ношу чернече вбрання. З болем і неймовірною гіркотою усвідомила, що цілком збита з пантелику. Ніч, жінка за стіною, яка будь-що намагається отримати задоволення. Судячи з її стогону, в який без її на те згоди проникають нотки розпачу й приреченості, їй це погано вдається. Явисмикнута зі свого сну, бодай не тривкого, зате без тих жахіть і страху, які відтоді, як плани несподівано змінились, переслідують мене щодня наяву.

Звуки за стіною не стихають і не зменшуються на силі. Очевидно, вона таки вирішила заснути якщо й не від задоволення, то від утоми. Голосне плескання, наче в долоні. Мабуть, чоловік лупцює її по сідницях. Невже жінку нічого не збуджує? Так довго? Мені колись так мало було потрібно для того, аби отримати свій солод, і ще менше для того, аби обдарувати ним чоловіка.

Спогад про Олега відізвався глухим болем. Невже все ще болить? Невже все ще не можу пробачити його зради? З огляду на останні події мені довелося й до чоловіка змінити своє ставлення. Мабуть, у всьому винен чернечий одяг. Та й хіба ж це зрада?

 Привіт, люба,  невластиво для нього піднесено й трохи награно.

Давно не бачила свого чоловіка таким збудженим. Одразу прокрутила в голові цифри і дати, бо скидалось на те, що, попри свою уважність і любов до чисел, пропустила чи забула про якийсь ювілей. Скидалось на те, що він зараз візьме і вийме з кишені костюмних штанів якийсь невеличкий, проте акуратний пакуночок. О-о-о-о, давно ж мені коханий не робив подарунків. У грудях чимось тягучим і солодким розлилась вдячність до цього своєрідного чоловіка, з витівками якого я так і не змогла змиритись.

Перестала нарізати помідори до салату. Насухо витерла руки до фартуха і приготувалась прийняти подарунок. Який же він в мене все-таки молодець. Уміє потішити саме тоді, коли ти найменше цього очікуєш. Але ж від того такі знаки уваги ще більш приємніші й цінніші. Чи він також про це здогадується?

 Щось ти пізно. Голодний?  намагаюсь вести себе так, начебто нічого не зауважила. Не хотіла псувати його сюрпризу.

 Е-е. Та ні. Мабуть, таки ні,наче трохи розгубився.

Олег завжди приходив додому голодний. Перше запитаннящо смачненького на вечерю? Тепер мені таки не вдалось приховати здивування. Від розмаїття припущень мене захитало, ноги підкосилися і довелось присісти на табуретку. Памятаю двояке бажанняхотілося покласти руки на стіл, підперти голову, яка чомусь більше не трималася на шиї, але й хотілось ті руки все-таки мати чистими на випадок, якби моє припущення стосовно подарунку було слушними. На столі лежали недорізані помідори, сохли листки салату, навколо лушпиння від цибулі, яблук та апельсинів, тож треба було вибирати. Я таки підперла голову.

Виявилось вчасно.

 Я щойно від тети Стефи. Вона мене погодувала. Ти ж сама знаєш, який в неї неперевершений борщ.

Так, справді. Його тета Стефа варила неперевершений борщ. Ще вона випікала неперевершені струделі, завиванці, фарширувала рибу, начиняла кишку бульбою та готувала багато інших смаколиків, які вважалися цілковито галицькими і не вміти готувати їх було не допустимим для жінки, яка насмілилася вважати себе справжньою господинею. Тож при теті Стефі Олег просив навіть не заїкатися про мої власні скромні здобутки в кулінаріїлегенькі зупки, пісні каші, стейки без кляру, простенькі салатики, заправлені медом та бальзамічним оцтомнема чим тішитись. Я й не тішилась, але продовжувала готувати те, що вважала за потрібне. На мене наводила жах одна лише думка про те, що потрібно чітко дотримуватись якихось рецептів, нехай навіть вони передають з покоління в покоління, готувати завжди одне і те ж на всі свята, бо без заливанців, завиванців, маринованих грибочків свято не свято, а господиня не господиня.

 Так, добре знаю,  відчайдушно намагаюсь приховати нотки сарказму, які неконтрольовано зявлялись, як тільки-но Олег згадував про свою тітку, яку у Львові по-галицьки називав тетою,  з нею щось трапилось?

Чоловік не був з тих племінників, які регулярно відвідують своїх родичів, але ніколи не відмовляв, коли його кликали. Тета Стефа була самотньою жінкою пенсійного віку. Вона єдина з трьох сестер не вийшла заміж. Залишилася жити в будинку, в якому вони всі троє народились. Вірніше в тому помешканні, яке радянська влада дозволила їй залишитипідвал розкішного двоповерхового особняка, решту якого заселили так звані визволителі. Жінка дуже добре памятала, як закінчувалась війна, а вони з матірю, щільно-щільно притулившись одна до одної, стояли біля вікна і мліли, коли хтось спинявся напроти їхніх вікон і довше ніж годиться впивався поглядом в щільно затулені гардинами вікна.

Одного дня це таки сталось. Молода жінка, доволі приємної зовнішності, на яку вони одразу й не звернули уваги, зацікавлено розглядала фасад їхнього дому. В ту мить вони так і не запідозрили нічого лихого, бо не було жодного перехожого, якого б їхній будинок залишив байдужим. Невеличкий, на два поверхи зі стрімкими дахами, вкритими натуральною черепицею, де-не-де оздоблений ліпниною. Над вікнами викладені візерунки з майоліки, тонко та надзвичайно майстерно розписаної кобальтом. Ковані тримачі на вазони ззовні кожного вікна. Акуратна територія з мініатюрним садом, закладеним ще їхнім дідусем, відомим на той час піаністом, композитором і музикознавцем. Саме він залишив їм такий розкішний будинок, в якому завжди звучала музика, сміх і весь час було вдосталь гостей.