Може б, вони й дійшли без особливих пригод до самісінької школи і таки встигли б, якби їм по дорозі знову не трапилась кабіна телефону-автомата.
Тут Котя згадав, що говорили вони досі, власне, про молоко, Уаттів чайник, Ньютонове яблуко, але аж ніяк не про телефонну трубку. Через цю трубку довелось так ризикувати, але історія її все ще залишалася для Коті загадковою. Попередня розмова тільки роз'ятрила його апетит, але аж ніяк не вгамувала його цікавості.
Женю, чуєш, Женю, а навіщо тобі була потрібна телефонна трубка?
Трубка? Женька вже встиг забути про трубку. Інші у задуми достигали в його вихрястій голові.Ага! Бачиш, у трубці є мікрофон Чув що-небудь про стереофонічність?
Та чув. У Котиному голосі не було впевненості, і тому, Женька засумнівався.
Нічого ти не чув!
Чому ж не чув. Читав у журналі «Знання та праця».
Ну от. Я й хотів поекспериментувати. Це ж цікаво: бачиш що-небудь перед собою, а чуєш все позад себе, і над собою, і десь збоку.
Цікаво, звичайно.
І до самої школи Котя йшов мовчки. Тільки вже на шкільному дворі запитав:
А хто б тобі дозволив експериментувати з телевізором?
Але на це запитання відповіді він так і не почув.
Розділ третій, у якому йтиметься лише про металолом
Старша піонервожата Люда страшенно любила цифри. Вона напам'ять знала, скільки вчора двійок було одержано в п'ятому «Г», в шостому «Б», скільки, зокрема, двійок припадає на хлопців, скільки на дівчат і який процент це становить у загальношкільному проценті двійок. Не гірше знала Люда і процент трійок, не кажучи вже про п'ятірки. Процент трійок вона називала «загрозливим процентом», бо всім відомо, що від трійки до двійки набагато ближче, ніж від трійки до п'ятірки.
Навіть у своїх нескінченних «моралях» вона оперувала виключно цифрами, і вони нагадували математичну вікторину.
Женька і Котя підійшли до гурту своїх однокласників саме тоді, коли Люда розповідала, скільки тракторів можна буде зробити з зібраного металу, і вже збиралася підрахувати, скільки гектарів можна ними зорати, а потімскільки центнерів пшениці зібрати, а даліскільки разів можна обперезати земну кулю хлібинами, випеченими з тієї пшениці, коли їх викласти в ряд.
Але тут вона помітила Женьку і Котю, котрі намагалися непомітно затесатися у гурт.
Люда спочатку багатозначно глянула на годинника, а потім на них. І набрала повні легені повітря.
Ну от. Помилуйтесь ними! І тут вони примудрилися запізнитися. Жменька і Оберемок, чому ви запізнилися?
Котя зітхнув і приготувався виправдовуватись, але Женька притримав його за рукав. Він добре знав, що Люді зовсім не потрібно їхніх виправдовувань, вона зараз не зупиниться, не слухатиме їх, хоч би що вони говорили, а буде слухати сама себе.
Жменька і Оберемок, ви вкрали у колективу цілих сім хвилин. Знаєте ви, що таке сім хвилин?
Тут годилося б мовчати, але Котя не витримав, сказав:
Знаємо.
Ні, ви не знаєте, що таке сім хвилин, украдених у колективу, вела далі по інерції Люда.
А от знаємо, вперто стояв на своєму Котя.
Що таке сім хвилин? Сім хвилинце
Це чотириста двадцять секунд, перебив її Котя.
Люда сторопіла, хтось хихикнув.
Про вашу поведінку, Оберемок і Жменька, ми поговоримо на засіданні ради загону. А зараз ідіть і своїми показниками постарайтесь випередити 3-тю школу.
Ніхто не став очікувати, поки Люда знову набере повні легені повітря і скаже, якою саме цифрою слід добити 3-тю школу, всі розбіглися хто куди. Але вже розбігаючись, вони збилися у невеличкі команди по двоє, по троє.
Мені здається, не варто навіть говорити, що Женя і Котя опинилися в одній команді і що ця команда складалася лише з двох членів.
Збір металоломускладне мистецтво, і шукачі його чимось нагадують старателівшукачів золота. У кого яке щастя. Один ходить цілісінький день, і йому трапляються самі тільки дрібниці: іржаві цвяхи або канцелярські шпильки. Спробуй тут набери бодай кілограм. Інший за п'ять хвилин знаходить старий, списаний двигун, і, на тобі, маєш одразу півтонни.
Женька і Котя понуро йшли вулицею, все ще не вирішивши, куди їм звернути, праворуч чи ліворуч.
Підемо до моря? ліниво запропонував Котя.
А що там знайдеш? Шпильки і ґудзики після торішніх пляжників? Так і того добра вже немає, бо пляж прибирали.
Тоді ж куди?
А я знаю?
Вони нерішуче зупинилися, але тут з провулка вийшло двоє малюків, мабуть, третьокласників, крекчучи, вони тягли іржаву спинку від ліжка.
«Мабуть, кілограмів з двадцять», прикинув Женька на око, а Котя вже виступив наперед і перетнув малюкам дорогу.
Стійте, не поспішайте так, відпочиньте.
Ті зупинилися, дуже здивовані такою ґречністю і таким зворушливим піклуванням. Набагато впевненіше почували б себе третьокласники, якби Котя з Женькою вліпили їм по щиглеві або дали «грушки».
Нічого, ми не втомилися, шморгнув носом сміливіший з них, маючи намір волочити свою знахідку далі.
У Котиному голосі була сама тобі ніжність:
Нічого, нічого, ви спочиньте, ми вам допоможемо, а то спітнієте й застудитесь.
І, не кажучи більше ні слова. Котя легко висадив їхню здобич собі на плечі, Женька підтримав з другого боку, і вони рушили в напрямі школи. Тільки тут малюки зрозуміли, що їх ошукано. Голосно плачучи, вони почали чіплятися за бильце ліжка то з одного боку, то з другого і одержали нарешті те, чого чекали з самого початку: по щиглеві в ніс і по «грушці».
Ану, киш! Гуляйте, гуляйте! А то ще попідриваєтесь, і відповідай потім за вас! крикнув на них Женька.
На шкільному подвір'ї з блокнотиком у руках стояла Люда.
О-о-о, Жменька і Оберемок! Молодці! Скільки ж тут металу? схопилася вона за ліжко.
Кілограмів сорок, відсапуючись, сказав Женька.
Сорок п'ять, уточнив Котя таким тоном, ніби він щойно зняв це іржаве бильце з найточніших вагів.
Молодці, молодці,похвалила їх Люда і записала до блокнотика: «Жмень. Оберем. 50 кг.»
А хлопці вирушили в нову піратську експедицію.
Цього разу їм навіть не довелось довго ходити. Кінець вулиці вони побачили незвичайну процесію. Троє чи четверо дівчаток котили стару, поламану дитячу коляску на трьох колесах, навантажену різним металевим мотлохом, серед якого мідний самовар посідав не останнє місце. Женька і Котя переглянулись, без слів зрозумівши один одного. Потім рушили назустріч дівчаткам.
Дівчатка, вам не важко? почав Женька.
Але дівчатка, мабуть, передчуваючи щось лихе, вирішили не встрявати у розмову і котили собі коляску далі.
Женю, сказав Котя, адже це самовар твоєї тьоті Лари. Хто вам дозволив узяти цей самовар?
Авжеж, це тітчин самовар. Ану стривайте!
Триколісний екіпаж було зупинено і конфісковано разом з усією поклажею, хоч дівчатка і рішуче протестували і запевняли, що самовар і все інше вони знайшли.
Знайшли сокирку під лавкою, буркнув Котя, штовхаючи коляску за ріг.
Молодці, ну просто молодці! мліла Люда від захоплення, коли хлопці врочисто вкотили коляску на шкільне подвір'я.
Це тільки початок, скромно пообіцяв Женька, хоча відчував, що вся ця історія може закінчитися дуже сумно.
Скільки ж тут кілограмів? запитала Люда.
Тут є і кольорові метали, сказав Котя, потупивши зір.
Бачу, бачу. Це дуже, дуже добре. Самовар, наприклад, кольоровий метал. Скільки ж ми запишемо?
Кілограмів шістдесят, знизав плечима Женька.
Шістдесят вісім, уточнив Котя.
Чудово! сказала Люда і записала в блокнот: «Оберемок і Жм. 75 кг.»
Ще двічі Жені і Коті вдалися розбійницькі нальоти. Ще двічі вони мали щастя вислухати слова подяки і захоплення з Людиних вуст. Ще двічі Котя займався явним окозамилюванням, ще двічі
Але краще про все те не згадувати. Краще не згадувати, як розкрився їхній обман і що їм потім говорила Люда.
Яка, власне, різниця, хто припер той металолом? виправдовувався Котя. Ми чи вони? Хіба трактори від того гірші будуть? Ми хотіли, щоб як краще, щоб малим легше було.
А Женька тільки рукою махнув: