Коли, нарешті, лікар вийшовмісіс Барлов квоктала позаду нього, як роздратована квочка,він знайшов молодого Пітта в оточенні наполоханих, напіводягнених городян, переважно жінок. Вони прибігли, щоб скоріше дізнатися, чим скінчилася битва. Легко здогадатися, яку нерадісну новину приніс їм Пітт: ранкове повітря одразу сповнилося гіркого плачу й голосіння.
Побачивши вдягненого й узутого лікаря із сумкою для інструментів, посланець позбувся настирливої юрби, струснув утому, вирвався з рук своїх заплаканих тіток, які в розпачі чіплялися за нього, і, схопивши вуздечку коня, хвацько злетів у сідло.
Хутчіш!вигукнув він.Сідайте позаду!
Блад без зайвих слів зробив, як йому було наказано. Пітт підострожив коня. Натовп розступився. Пітер Блад, сидячи на конячому крупі і тримаючись за пояс супутника, почав одіссею. Як виявилося згодом, Пітт, у якому Блад убачав лише посланця пораненого заколотника, насправді став посланцем самої долі.
Розділ II. Драгуни Кірка
Маєток Оґлторп розлігся на правому березі річки, за милю на південь від Бріджвотера. Серед барвистої зелені стояла сіра будівля у стилі епохи Тюдорів, стіни її густо обвивав плющ. Наближаючись крізь квітучі сади до маєтку, який, здавалося, дрімав в ідилічному спокої на березі Парретта, що виблискував у ранкових сонячних променях, Блад ніяк не міг повірити, що він у країні, охопленій чварами й кровопролиттям.
На мосту, одразу за межами Бріджвотера, вони зустріли стомлених, змучених утікачів з поля бою. Серед них було багато поранених. Напружуючи останні сили, охоплені смертельним жахом, ці люди поспішали до міста, марно сподіваючись, що там знайдуть і захисток, і притулок, їхні очі, сповнені втоми і страху, жалібно дивилися на Блада і його супутника, дехто хриплим голосом намагався застерегти Пітта, бо погоня була вже близько. Але той, не звертаючи жодної уваги на голоси, безстрашно мчав курним шляхом. Блад бачив, що кількість утікачів з-під Седжмура дедалі збільшується. Незабаром вершники звернули з битого шляху на стежку, яка перетинала росяні луки. Навіть тут вони бачили купки кинутих напризволяще бідолах, що розбігалися навсібіч, злякано дивлячись на них. Пробираючись крізь високі трави, втікачі кожну мить чекали, що з хвилини на хвилину зявляться червоні камзоли королівських драгунів.
В обраному Піттом напрямку на південь вони дедалі ближче наближалися до штабу Февершема, і незабаром усі сліди недавнього бою зникли з очей. Вершники проїжджали повз мирні фруктові сади, дерева яких обважніли підвагою плодів, що достигали,наставала пора виготовлення сидру.
Нарешті вони злізли з коня на бруковане подвірятут їх із похмурим обличчям зустрічав Бейнсгосподар маєтку.
У просторій, з камяною долівкою залі лікар побачив лорда Гілдоя, високого чорнявого молодика з масивним підборіддям і великим носом. Лорд лежав на плетеній кушетці біля великого, завішаного шторою вікна. Щоки його були землисто-сірого відтінку, очі заплющені, губи посиніли, з кожним віддихом з них вихоплювався ледь чутний стогін.
Блад мовчав, роздивляючись свого пацієнта. За хвилину він знайшов сили сказати, як йому шкода, що аристократ із такими райдужними сподіваннями на майбутнє мусить ризикувати всім, навіть життям, заради честолюбства нікчемного шукача пригод. Потім лікар схилився над пораненим, розірвав камзол і спідню білизну, щоб оголити понівечений бік його світлості, і наказав принести воду, полотно та все потрібне для перевязування.
Коли півгодини по тому драгуни захопили маєток, він іще возився з пораненим. Тупіт копит і хрипкі крики, які сповістили про їхній підхід, не стривожили його. Блада взагалі нелегко було вивести з рівноваги, а зараз він до того ж цілком поринув у свою роботу. Але лорд, тільки-но прийшов до тями, занепокоївся, а Джеремі Пітт, вбрання якого було забруднене після бою, кинувся ховатися в одежній шафі. Бейнс теж помітно хвилювався. Його дружина і дочка тремтіли від страху, і Бладові довелося їх усіх заспокоювати.
Ну чого вам боятися?казав він.Це християнська країна, а християни не воюють із пораненими й тими, хто дав їм притулок.
Блад, бачте, ще не втратив віри в християн. Потім він підніс до губ пораненого склянку з ліками, виготовленими за його вказівками.
Заспокойтеся, мілорде. Найгірше вже позаду.
Але саме цієї миті з грюкотом і брязкотом до кімнати ввалилась ціла дюжина солдатів Танжерського полку в ботфортах і червоних мундирах. Командував ними кремезний похмурий офіцер у пишно гаптованому золотими позументами мундирі.
Бейнс застиг на місці, його дивна поза свідчила водночас і про переляк, і про виклик нападникам; його дружина і дочка відсахнулися від страху. Блад, що стояв у головах ліжка, озирнувся через плече, щоб оцінити загарбників.
Офіцер наказав солдатам зупинитися. Відтак він, побризкуючи шпорами і тримаючи руку на ефесі своєї шпаги, пройшов уперед і нахабно звернувся до господаря:
Я капітан Гобарт із драгунів полковника Кірка. Ви тут переховуєте бунтівників?
Наляканий різким і зухвалим тоном військового, господар промимрив тремтливим голосом:
Я... я не захищаю... Не захищаю повстанців, сер. Цей джентльмен поранений...
Бачу!гримнув капітан і важкою ходою рушив до кушетки. Насупившись, він похмуро глянув на сіре обличчя змученого лорда.Немає потреби питати, звідкіля ця рана. З мене досить того, що це проклятий бунтівник! Заберіть його, швидше!кинув він своїм драгунам.
Цієї миті Блад став між кушеткою і солдатами.
В імя людяності, сер!сказав він з ноткою гніву в голосі.Це Англія, а не Танжер. Джентльмен у важкому стані. Його не можна перемішувати, це небезпечно для його життя.
Слова Блада побавили капітана Гобарта:
О, я ще й маю піклуватися про здоровя цих заколотників! Кров за кров! Видумаєте, що ми забираємо його задля користі його здоровю? Уздовж усього шляху від Вестона до Бріджвотера споруджують шибениці, і він згодиться для будь-якої з них. Полковник Кірк навчить цих дурників того, що не забудуть у поколіннях!
Ви вішаєте людей без суду і слідства? Присягаюся, я помилився. Ми залишилися в Танжері... Врешті-решт, здається, щодо нього належить ваш полк.
В очах капітана блиснув недобрий вогник. Змірявши поглядом. Блада з ніг до голови, він звернув увагу на його худорляве енергійне тіло, гордовиту поставу, на владний вигляді солдат упізнав солдата.
Очі капітана звузились. Він став дещо пригадувати і зненацька вибухнув гнівом.
Хто ж ви, в біса, такий?
Мене звуть Блад, сер. Пітер Блад. До ваших послуг.
A-а... так, так, пригадую ваше прізвище. Ви були колись на службі у французів, чи не так?
Якщо Блад і був здивований, то не виказав цього.
Так, служив.
Тоді я вас памятаюпять або трохи більше років тому ви були в Танжері?
Був і знав вашого полковника.
Присягаюся честю, вам, напевно, доведеться відновити це знайомство.Капітан неприємно засміявся.Що привело вас сюди, сер?
Мене покликали надати допомогу пораненому. Я лікар.
Вилікар?
У хвалькуватому тоні Гобарта прозвучала зневага до брехні, якою йому здалися Бладові слова.
Medicinae baccalaureus,відповів Блад.
Не тикайте мені під ніс вашу французьку, чоловіче!грубо обірвав його Гобарт.Говоріть англійською.
Посмішка Блада дратувала його.
Я лікар і маю практику в містечку Бріджвотері.
Капітан глузливо посміхнувся:
А сюди ви приїхали з Лаймської затоки слідом за герцогом, отим виродком?
Блад відповів йому тим самим тоном:
Якби ваш розум був такий само здоровий, як і ваш голос, мій любий, ви б уже давно були видатною людиною.
На мить драгунові відібрало мову. Кров линула йому в обличчя.
Ви матимете нагоду переконатися, що я досить видатний, щоб повісити вас.
Не сумніваюся, що це так. У вас і вигляд, і манери ката. Але якщо ви практикуватимете своє ремесло тут, на моєму пацієнті, ви можете повісити мотузку на власну шию. Він не з тих, кого ви можете безкарно повісити, адже має право на суд перів.
Право на суд перів?
Капітан сторопів від тих кількох слів, які з особливим притиском вимовив Блад.
Безумовно. Кожен, якщо він не дурень і не дикун, запитав би імя людини, перш ніж послати її на шибеницю. Цей джентльменлорд Ґілдой.
І тоді кволим голосом заговорив сам лорд:
Я не приховую свого звязку з герцогом Монмутом і готовий відповісти за це. Але, якщо ваша ласка, я нестиму відповідальність тільки після суду... від перів, як сказав лікар.
Слабкий голос затих, і на мить запала тиша. Як це часто трапляється з хвалькуватими людьми, в глибині душі Гобарт був неабиякий боягуз. Повідомлення про титул пораненого зачепило його слабку струну. Підлесливий і раболіпний Гобарт побожно схилявся та тремтів перед титулами. Тремтів він і перед своїм полковником, бо Персі Кірк не гладив по голівці тих, хто помиляється.
Жестом руки Гобарт зупинив своїх підлеглих. Тут слід було поміркувати. Блад, помітивши його нерішучість, вніс уточнення, над яким було не зайвим і помізкувати.
Памятайте, капітане, що в лорда Ґілдоя є друзі й родичі серед торі, і вони неодмінно поскаржаться полковникові Кірку, якщо з його світлістю поводитимуться, як зі звичайним злочинцем. Будьте обережні, капітане, або, як я вже казав, ви зівєте мотузок для своєї власної шиї ще цього ранку.
На таку пересторогу капітан Гобарт відповів хвалькуватим презирством, проте, як видно, врахував її.
Візьміть кушетку,розпорядився він,і доправте на ній пораненого в Бріджвотер. Помістіть його у вязницю до нових розпоряджень.
Він може не пережити дорогу,запротестував Блад.Його в жодному разі не можна перевозити.
Тим гірше для нього. Моя справаарештовувати повстанців!І рухом руки він підтвердив свій наказ.
Ґілдой ледь помітно спробував простягти Бладові руку.
Сер,прошепотів він,я ваш боржник і, якщо залишуся живим, постараюсь відшкодувати цей борг.
У відповідь Блад вклонився і звернувся до солдатів:
Несіть обережно. Від цього залежить його життя.
Коли лорда винесли, капітан пожвавішав. Він повернувся до господаря:
Кого ще з проклятих бунтівників ви переховуєте?
Більше нікого, сер. Його світлість...
З його світлістю вже обробилися. А за хвилину, коли обшукаємо будинок, візьмемося й за вас. І, клянусь Богом, якщо ви мені збрехали...
Він різко обірвав промову, щоб віддати наказ солдатам. Драгуни вийшли. За мить почулося, як вони з грюкотом нишпорять у сусідній кімнаті. Капітан тим часом обшукав кімнату, простукуючи обшивку рукояткою пістолета.
Блад зрозумів, що йому не можна більше затримуватися.
З вашого дозволу я побажаю вам хорошого дня та піду,сказав він.
З мого дозволу ви на якийсь час залишитесь,відповів йому капітан.
Блад знизав плечима й сів.
Ви страшенно нудний,сказав він.Цікаво, як це ваш полковник досі не помітив цього.
Але капітан не звертав на нього уваги. Він нахилився, щоб підняти чийсь брудний і запорошений капелюх, до якого була приколота дубова гілочка. Капелюх лежав біля шафи, у якій сховався бідолашний Пітт. Капітан зловтішно посміхнувся, обвів глузливим поглядом кімнату, зупинившись спочатку на господареві, потім на двох жінках, що стояли позаду, і, нарешті, на Бладові, який сидів, заклавши ногу за ногу, з байдужим виглядом, що далеко не пасувало до його думок і настрою.
Ось капітан підійшов до шафи і, шарпнувши, розчахнув одну з половинок масивних дубових дверей. Перед ним, зігнувшись у три погибелі, стояв молодий Пітт. Схопивши хлопця за комір камзола, капітан витяг його з шафи.
А це хто, чорт забирай?спитав він.Ще один дворянин?
Блад одразу як наяву побачив ті шибениці, про які говорив капітан Гобарт. Стало ясно, що бідолашний молодий шкіпер мав прикрасити одну з них, повішений без суду замість іншої жертви, що не справдила капітанових сподівань. Тієї ж мити Пітер вигадав не лише титул, а й цілий родовід для молодого повстанця.
Присягаюся, ваша правда, капітане. Це віконт Пітт, двоюрідний брат сера Томса Вернона, одруженого із цією незграбною Моллі Кірксестрою вашого полковника. Колись вона була фрейліною дружини короля Якова.
Обидва, капітан і його бранець, ахнули. Але в той час, як молодий Пітт розсудливо промовчав, капітан вибухнув брутальною лайкою, пильно вдивляючись у свою жертву.
Він бреше, правда ж?закричав він, схопивши юнака за плечі й люто дивлячись йому в обличчя.Клянусь Богом, він знущається з мене.
Якщо ви такі певні цього,сказав Блад,повісьте його і тоді побачите, що станеться з вами наступної хвилини.
Драгун зиркнув на лікаря, потім на свого бранця.
Схопити його!І він штовхнув юнака до рук солдатів.Відведіть у Бріджвотер. А цього звяжіть,показав капітан на Бейнса.Хай знає! Ми покажемо йому, що буває за переховування бунтівників.
За якусь мить зчинилась колотнеча. Протестуючи проти насильства, Бейнс пручався в руках солдатів. Перелякано кричали жінки. Та, коли до них підійшов капітан, їх охопив іще більший жах і вони враз замовкли. Гобарт схопив дочку господаря за плечі. Ніжні блакитні очі чарівної дівчини із золотавим волоссям благально дивилися в обличчя драгунові. А той, хвацько повівши бровою, впявся в неї очима, що враз спалахнули недобрим вогником. Потім він узяв її за підборіддя і грубо цмокнув у губи, примусивши бідолашну здригнутися від огиди.
Цезавдаток,сказав він.А тепер трохи помовч, маленька бунтівнице, поки я розберуся із цими шахраями.
Капітан з посмішкою відійшов, залишивши напівпритомну дівчину в обіймах її горем убитої матері. А солдати, міцно звязавши руки обом бранцям, стояли тепер, посміхаючись, і чекали на подальші розпорядження.
Ведіть їх! Корнете Дрейк, ви відповідаєте за арештованих.
Його пекучі очі знову шукали перелякану дівчину.
Я тут трохи затримаюсь і обшукаю садибу,сказав він драгунам.Може, десь ховаються ще й інші бунтівники.І, наче схаменувшись, додав, показуючи на Блада:І цього заберіть із собою. Ворушіться!
Останні слова вивели Блада з глибоких роздумів. Він розмірковував, що в його сумці є ланцет, за допомогою якого він міг би виконати над капітаном Гобартом корисну операцію. Благодійну для всього людства. Драгун, вочевидь, був надміру повнокровний, і кровопускання пішло б йому тільки на користь. Проте нелегко дочекатися слушного моменту. Блад саме почав міркувати, чи може він заманити капітана вбік якоюсь історією про захований скарб, коли так невчасно перервали його цікаві думки.