Він намагався якось потягнути час.
Гаразд, це мене цілком влаштовує,сказав він.Я збирався йти в Бріджвотер, і якби ви не затримали мене, зараз я був би вже в дорозі.
От ви й підете туди. У тюрму.
Ба! Ви, напевне, жартуєте?
Там знайдеться шибениця й для вас, якщо ви вважаєте це за краще. Питання тільки в томузараз вас повісити чи пізніше.
Грубі руки схопили Блада, а його чудовий ланцет лишався без ужитку на столі, у сумці з інструментами. Він вивернувся з рук драгунів, бо мав неабияку силу і спритність, але ті знову його схопили й завалили на долівка. Притиснувши його до підлоги, вони звязали йому руки за спиною, а потім грубо поставили знову на ноги.
Виведіть його!коротко відрубав Гобарт і повернувся до решти драгунів, що чекали нових розпоряджень:Обшукати будинок від горища до льоху й доповісти мені. Я буду тут.
Солдати потяглися до дверей, що вели всередину. Охоронці виштовхнули Блада на подвіря, де вже чекали Пітт і Бейнс. З порога Блад озирнувся на капітана Гобарта, і блакитні очі лікаря спалахнули вогнем. З його тремтливих губів ладна була злетіти погроза, що він вчинить із капітаном, якщо йому пощастить виплутатися із цієї історії. Проте він вчасно згадав, що висловити погрозу означало б остаточно втратити шанси на збереження життя і здійснення свого наміру. Сьогодні підлеглі короля були господарями Заходу, де вони поводилися, як у завойованій країні. І звичайний кавалерійський капітан розпоряджався тут життям і смертю людей.
Блада і його товаришів у нещасті швидко привязали до стремен сідел. Пролунала різка команда, і маленький загін рушив до Бріджвотера. І саме в цей час остаточно підтвердилося страшне припущення Блада, що для драгунів Захід став завойованою ворожою країною. З будинку долинув тріск і гуркіт від падіння меблів, регіт і горлання вояків, для яких полювання на бунтівників було тільки приводом для грабунків і насильства. Цей шум пройняв розпачливий жіночий крик.
Бейнс зупинився і повернув спотворене жахом, бліде як смерть обличчя до маєтку. Але тієї ж миті мотузку, якою він був привязаний до стремена, шарпнули й звалили його з ніг. Полонений кілька ярдів безпорадно волікся по землі, поки солдат не зупинив коня і не вдарив нещасного плазом шаблі, криючи його брутального лайкою.
Того чудового і запашного ранку полонений Блад, ідучи між деревами, на яких рясніли яблука, раптом подумав, що людинаяк він уже давно підозрювавце наймерзенніше Боже створіння і що тільки дурень може обрати собі професію зцілителя істот, яких найкраще знищити.
Розділ III. Верховний суддя
Тільки за два місяцідевятнадцятого вересня, якщо ви бажаєте знати точну дату,Пітер Блад постав перед судом за звинуваченням у державній зраді. Ми знаємо, що зрадником він не був, але можете не сумніватися, що на той час, коли йому висунули обвинувачення, він був уже здатний на такий злочин. Два місяці увязнення в таких жахливих умовах, що їх неможливо навіть описати, породили в душі Блада невгамовну ненависть до короля Якова і його сатрапів. Те, що за цих умов він таки не збожеволів, свідчить про неабияку силу його духу. Та хай там яким жахливим було становище цього абсолютно невинного вязня, Блад ще мав підстави дякувати своїй долі насамперед за те, що його взагалі викликали до суду, потім за те, що суд відбувся саме девятнадцятого вересня і ні на день раніше. Бо в затримці, яка так дратувала арештованого, крилась єдина для нього можливість уникнути шибениці, хоч сам він ще не збагнув цього.
Якби не милість фортуни, він був би один із тих, кого на другий день після бою витягли з переповненої Бріджвотерської тюрми й без суду, за наказом полковника Кірка, який жадав крові, повісили на базарній площі. З жорстокою швидкістю командир Танжерського полку вчинив би те саме і з усіма іншими вязнямикількість не мала значення,коли б не рішуче втручання єпископа Мюсського, який поклав край цим беззаконним стратам.
Та хай навіть так, першого тижня після Седжмурської битви Кірк і Февершем, улаштувавши комедію якогось судового розгляду, стратили понад сто людей. Переможцям не бракувало жертв для шибениць, якими вкрилась уся округа, їх мало бентежило, де і за яких обставин схопили тих людей і скільки серед них було невинних жертв. Кінець кінцем, чого варте життя якогось телепня? У катів була гаряча пора, в дію пішли мотузки, сокири й казани з киплячою смолою... Але я утримаюсь від опису подробиць того огидного видовища, бо, зрештою, нас більше цікавить доля Пітера Блада, ніж доля повстанців, прихильників Монмута.
Блад вижив, щоб опинитися в одному із цих меланхолічних натовпів увязнених, закутих попарно, та пройти з Бріджвотера в Тонтон. Тих, що були тяжко поранені і не могли йти, солдати грубо кидали на переповнені візки. Їхні незабинтовані рани гноїлися, і багатьом вязням пощастило вмерти дорогою. Коли Блад став наполягати, щоб йому дозволили полегшити страждання бідолашних, конвоїри порадили йому облишити дурниці та пригрозили відшмагати нагаями. Можна сказати напевно, що коли він і каявся зараз у чомусь, то тільки в одному: що не брав участі в повстанні. Звичайно, така думка була нелогічною, але навряд чи можна було сподіватися на логічне мислення від людини в його становищі.
Під час цього страшного переходу Бладовим супутником у кайданах був той самий Джеремі Пітт, поява якого два місяці тому поклала початок його теперішнім стражданням. Молодий шкіпер став найближчим товаришем Блада після їхнього арешту. Випадково їх разом закували в кайдани ще в переповненій тюрмі, де вони задихалися від спеки й смороду в липні, серпні й вересні.
Крізь стіни вязниці з навколишнього світу просочувалися уривки новин. Деякі з цих новин, можливо навмисне, поширювались серед вязнів. Серед них була й чутка про страту Монмута. Вона завдала глибокого смутку тим, хто зносив усі страждання заради герцога й віри, боротися за яку той закликав. Багато хто рішуче відмовлявся вірити цій звістці. Поширилась безглузда вигадка про те, що замість Монмута на плаху пішов хтось інший, схожий на нього, а сам Монмут залишився живий і прийде знову, овіяний славою, щоб поставити Сіон і піти війною на Вавилон.
Блад слухав цю останню історію з такою ж байдужістю, з якою сприйняв і звістку про Монмутову смерть. Проте одна ганебна деталь цієї плітки не тільки не залишила його байдужим, але й посилила ненависть до короля Якова. Його величність погодився зустрітися з Монмутом. Якщо він не збирався помилувати герцога, то цей учинок з боку короля був неймовірно огидний і відворотний: адже в такому разі єдиною метою цієї зустрічі було підступне бажання потішитися з каяття свого нещасного племінника.
Пізніше вони дізналися, що лорд Ґрей, який був перший помічник герцога, а можливо, навіть і головний вождь повстання, купив собі помилування за сорок тисяч фунтів стерлінгів. Пітер Блад уважав, що цього й слід було чекати. Він не міг далі стримати свого презирства до короля Якова.
Яка мерзенна істота сидить на троні! Якби я знав раніше про нього стільки, скільки знаю сьогодні, то, безумовно, у драгунів було б значно більше підстав для мого арешту,заявив він і враз поцікавився:А як ви думаєте, де тепер лорд Ґілдой?
Молодий Пітт, до якого він звернувся, повернув обличчя, з якого за два місяці увязнення румяна морська засмага майже геть зникла. Його круглі сірі очі допитливо глянули на лікаря.
Звичайно, востаннє ми бачили лорда в Оґлторпі,сказав Блад.Цікаво, де ж тепер інші заарештовані дворянисправжні лідери цього жахливого повстання? Думаю, що їхня відсутність пояснюється саме так, як і відсутність Ґрея. Вони багаті люди і можуть відкупитися. Шибениці чекають на тих бідолах, що пішли за аристократами, а самі аристократи, які мали честь очолити повстання, звичайно, на волі. Курйозна й повчальна історія. Присягаюся честю, ми живемо в несолідному світі!
З почуттям глибокої зневаги до всього він засміявся і з тим самим почуттям пізніше ступив до великого залу Тонтонського замку, аби постати перед судом. Разом із Бладом туди доправили Пітта і Бейнса. Суд мав розпочатися з розгляду їхньоїоднієї на трьохсправи.
Увесь зал до самих галерей, заповнених переважно жінками, був задрапований багряною тканиноюв угоду марнославству верховного судді барона Джефрейса, який цілком природно надавав перевагу червоному кольору, бо він найкраще відображав його власну кровожерливість.
На чільному місці залу, на підвищенні, сиділи пять уповноважених лордів-суддів у яскраво-червоних мантіях і важких темних перуках, верховний суддя барон Джефрейс сидів посередині.
Підсудних привели під охороною. Судовий пристав закликав до тиші під страхом тюремного увязнення, і гомін поступово вщух. Блад із цікавістю роздивлявся дванадцятьох присяжних засідателів, які дали клятву бути «милостивими і справедливими», але їхній зовнішній вигляд свідчив про те, що вони не могли думати ні про милість, ні про справедливість. Перелякані, приголомшені й жалюгідні, вони скидалися на кишенькових злодіїв, спійманих на гарячому. В душі кожного з них веління власної совісті тамував страх перед мечем жорстокого верховного судді.
Потім спокійний, зосереджений погляд Блада перемістився на членів суду і найдовше затримався на голові, лордові Джефрейсі, чия страшна слава бігла попереду нього й дісталася із Дочестера раніше, ніж приїхав він сам.
Це був високий, худий чоловік років сорока, з довгастим вродливим лицем. Синюватість під очима і набряклі повіки свідчили про страждання або про безсоння і посилювали блиск очей та їхній лагідний смуток. На блідому обличчі різко виділялися плями сухотного румянцю і яскраві повні губи. В лінії губів судді крилося щось невловиме, що псувало красу його виду.
Як медик, добре знаючи ту страшну хворобу, що мучила лорда, Блад з інтересом розглядав людину, яка, попри близький кінець, а можливо, саме через це, вела розпутне і розбещене життя.
Пітер Блад, підведіть руку!
Суворий голос судового клерка повернув Блада до дійсності. Пітер машинально виконав наказ, і клерк узявся монотонно читати багатослівний обвинувальний акт, у якому Пітера Блада обвинувачували в зраді свого верховного і законного володаря Якова II, Божою милістю короля Англії, Шотландії, Франції та Ірландії. З цього акту Блад довідався, що він, не маючи в серці Бога, був спокушений дияволом, забув про свій обовязок любити й шанувати короля і порушив мир і спокій у королівстві, розпалюючи війну та заколот із метою позбавити короля корони, титулу й честі. І ще про багато інших злочинів довідався Блад із документа, в кінці якого було запропоновано відповісти: винен він чи не винен?
Відповідаючи, він сказав більше, ніж від нього вимагали:
Я абсолютно не винний.
Гостролиций чоловічок, що сидів перед столом суддів праворуч від Блада, аж підскочив на своєму місці. Це був військовий прокурор Полліксфен.
Винні чи не винні?загорлав цей запальний джентльмен.Відповідайте тими самими словами, якими вас запитують!
Тими самими словами?перепитав Блад.Он як! Не винний.І, звертаючись до суду, вів далі:Якщо ваша ласка, то я не вчинив абсолютно нічого, що могло б підтвердити хоч слово із цього обвинувального акту. Я завинив лише в тому, що мені бракувало терпіння за час мого двомісячного перебування в смердючій вязниці, де моє здоровя і навіть життя наражалися на страшну небезпеку...
Розпалившись, Блад міг би ще багато чого додати, але цієї миті верховний суддя перебив його лагідним, навіть жалібним голосом:
Послухайте, Бладе, ми повинні дотримуватися звичайних, загальновизнаних судових норм, і я мушу перервати вас. Ви, мабуть, не обізнані з судовою процедурою?
Не тільки не обізнаний, але навіть до цього часу був щасливий у своєму незнанні. Я б із радістю відмовся від такої обізнаності.
Квола посмішка на мить промайнула на сумному обличчі судді.
Вірю вам. Вас уважно вислухають, коли ви виступатимете на свій захист. Але говорити будь-що зараз і недоречно, і незаконно.
Підбадьорений очевидним співчуттям і увагою судді, Блад відповів, як того вимагали від нього, що він згоден постати перед судом Бога і країни. Після цього клерк, помолившись, щоб Бог допоміг ухвалити справедливий вирок, викликав Ендрю Бейнса, наказав йому підвести руку й відповісти на обвинувачення.
Від Бейнса, який не визнав себе винним, клерк перейшов до Пітта. Той сміливо визнав свою провину. Головний суддя заворушився.
Ну, це вже краще,сказав він, і його чотири «червоні» брати кивнули.Якби всі були такими впертими, як двоє його товаришів-повстанців, то ми ніколи не завершили б своєї справи.
Після такого лиховісного зауваження, висловленого холодним, байдужим голосом, від якого здригнулися всі присутні, підвівся Полліксфен. Багатослівно виклавши суть злочину, скоєного всіма трьома підсудними, він докладніше зупинився на обвинуваченні Пітера Блада, справу якого розглядали першою.
Єдиним свідком з королівської сторони був капітан Гобарт. Він жваво змалював обстановку, в якій знайшов і арештував трьох підсудних разом із лордом Ґілдоєм. Згідно з наказом полковника, він одразу повісив би Пітта, але від цього його утримала брехня підсудного Блада, ніби Піттпер і особа, яка заслуговує на увагу.
Коли капітан виклав свої свідчення, лорд Джефрейс подивився на Пітера Блада.
Чи є в підсудного Блада запитання до свідка?
Ні, сер. Він правильно розповів, як усе було.
Я радий, що ви визнали все без жодного зволікання, звичайного для людей вашого сорту. І скажу вам щиро, що викрути тут вам не допомогли б. Бо, зрештою, ми завжди добємося правди. Будьте певні.
Бейнс і Пітт також визнали правдивість свідчень капітана, після чого верховний суддя зітхнув із полегшенням:
Коли це так, то, заради Бога, не будемо зволікати. Попереду ще багато справ.Тепер у його голосі від лагідності не залишилося й сліду. Губи скривилися в презирливу посмішку. Тон став різким і грубим.Я вважаю, пане Полліксфен, що оскільки факт підлої зради цих трьох негідників доведений і навіть визнаний ними, то нам більше нема про що говорити.
Але тут пролунав рішучий і навіть якийсь глузливий голос Пітера Блада:
З дозволу вашої високості, сер, ще треба говорити й говорити.
Вражений такою зухвалістю, Джефрейс здивовано глянув на підсудного, і поступово вираз подиву на його лиці змінився виразом тупого гніву. На яскраво-червоних губах судді зявилася неприємна злісна посмішка, що враз спотворила все обличчя.
Що... що, негіднику? Ти хочеш, щоб ми марнували час на вислуховування твоїх нікому не потрібних словесних викрутасів?
Я хотів би, щоб ви і пани присяжні засідателі дозволили мені виступити на свій захист. Ви обіцяли вислухати мене, ваша честь.