Павло Тичина - Сонячні кларнети

He Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім всі планети.
Я був не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.
Прокинувсь я і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів,
Лиш Сонячні Кларнети.

Закучерявилися хмари.
Лягла в глибінь блакить
О милий друже,  знов недуже
О любий брате,  розіп'яте
Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.
Закучерявилися хмари
Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть
З душі моєї мов лілеї
Ростуть прекрасні ясні, ясні
З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.
Женуть вітри, мов буйні тури!
Одбивсь в озерах настрій сонця.
Снує про давнє дим Я хочу бути як забути?
Я хочу знову чорноброву?
Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!
Одбивсь в озерах настрій сонця.
І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум
Сум серце тисне: сонце! пісне!
В душі я ставлю вас я славлю!
В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.
І сміх, і дзвони, й радість тепла.

Гаї шумлять
Я слухаю.
Хмарки біжать
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде
Іздалеку.
Думки пряде
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
мов ластівку.
Я йду, іду
Зворушений.
Когось все жду
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
голублячий.
Щось мріє гай
Над річкою.
Ген неба край
Як золото.
Мов золото поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.

Арфами, арфами
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думами, думами
паче море кораблями, переповнилась блакить
Ніжнотонними:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий
Стану я, гляну я
скрізь поточки як дзвіночки, жайворон
як золотий
З переливами:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Любая, милая
чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вій!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий

Десь надходила весна.  Я сказав їй: ти весна!
Сизокрилими голубками
У куточках на вустах
їй спурхнуло щось усмішками
Й потонуло у душі
Наливалися жита.  Я сказав їй: золота!
Гнівно брівоньки зламалися.
Одвернулася. Пішла.
Тільки довго оглядалася
Мовби кликала: іди!
Почали тумани йти.  Я сказав: не любиш ти!
Стала. Глянула. Промовила.
От і осінь вже прийшла.