Отже, структура підручника, логіка викладення матеріалу, взаємозвязок його розділів і глав, дозволять студентам неекономічних напрямів підготовки сформувати основи свого наукового економічного мислення, отримати знання щодо загальних законів і закономірностей економічного зростання та економічного розвитку, визначитися з пріоритетами власної економічної діяльності та економічної поведінки. Майбутні фахівці отримають також знання про світове господарство, глобалізовану економіку, її суперечності та перспективи, напрямки розвязання глобальних проблем людства.
Розділ 1
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ
Глава 1
ОБЄКТ І ПРЕДМЕТ ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
1.1. Економічна та господарська системи суспільства як обєкт досліджень економічної науки.
1.2. Мотиви, умови, форми, результати економічної діяльності людини та суспільства як предмет економічних досліджень.
1.3. Шляхи та етапи формування економічних знань у процесі економічного розвитку суспільства.
1.4. Умови та чинники формування системи економічних наук.
1.1. Економічна та господарська системи суспільства як обєкт досліджень економічної науки
Після виділення людини з усього розмаїття світу живої природи як виду нomo sapiens (людини розумної) перед нею завжди стояли проблеми, повязані з боротьбою за виживання, за створення умов для кращого життя, за право на свободу, зокрема й економічну, на розвиток і реалізацію своїх здібностей, свого інтелектуального, духовного, соціального потенціалу тощо. І на будь-якому з історичних етапів існування людини її життя, інтелектуальний і духовний прогрес повязані, по-перше, із працею виробництвом, відновленням та розвитком матеріальних умов свого існування, а, по-друге, із формуванням і розвитком оточуючого соціального середовища, певної системи економічних, соціальних, культурних, політичних, духовних звязків з іншими людьми, іншими соціальними групами, іншими народами та державами.
Отже, запорукою існування та розвитку людини завжди є, по-перше, виробництво матеріальних і нематеріальних благ і послуг, поза споживанням яких людина існувати не може, а, по-друге, формування та удосконалення, через розвиток, усієї сукупності соціальних звязків з іншими людьми, виробниками тощо, оскільки поза такими звязками людина також не може існувати.
Таким чином, виробництво матеріальних і нематеріальних благ і послуг для задоволення потреб людини набуває обєктивного і водночас суспільного характеру, оскільки передбачає взаємодію окремих індивідів, окремих виробників із іншими індивідами та виробниками на якихось певних принципах та умовах, які й складають внутрішню сутність такого поняття як економіка.
Визначень понять: виробництво, суспільне виробництво, економіка у навчальній літературі існує багато, однак, за будь-яких умов, їх основні сутнісні характеристики збігаються. Тому зупинимося на найпростіших, так би мовити, класичних формулюваннях цих понять, згідно з якими: виробництво це доцільна діяльність людей, спрямована на створення засобів (продуктів) задоволення своїх потреб1; суспільне виробництво являє собою організовану спільну діяльність людей, спрямовану на перетворення предметів та сил природи з метою надання їм таких форм, які були б здатні задовольняти людські потреби (індивідуальні й суспільні) для існування і розвитку окремої людини та суспільства в цілому; економіка (грец. oikos дім, господарство; nomos правило, закон; oikonomia управління господарством) найважливіша сфера суспільного життя, в якій шляхом використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формується і постійно розвивається система продуктивних сил і економічних відносин, якими управляють як спільні, так і різні типи законів.
Наведені визначення базових понять у системі економічних знань дозволяють визначити такі принципові ознаки виробничої діяльності людини щодо задоволення потреб свого існування:
1) її доцільність;
2) необхідність спільного, організованого характеру виробництва;
3) визнання такого виду діяльності найважливішою сферою суспільного життя, повязаною не тільки зі спільним виробництвом матеріальних і нематеріальних благ, але й необхідністю організації їх розподілу і споживання на основі певних принципів, правил і норм, що складаються у суспільстві.