III
Уже зорі почали бліднути, а біля Потапової хати, що на тім краю села, на піщаних кучугурах, стояв галас і пяні вигуки. Грушівці почували себе в цю ніч моторошно. Майже всюди чекали, що от-от хтось загуркотить у вікна або підніметься стрілянина з гвинтівок. За цей рік так засіпали бійками, що вже й на світ дивитись не хотілось. Але на селі було тихо. Тільки в Потапа дим коромислом. Неси ще! Кажу тобі? куражився Кажан. Та гляди найкращого. Ми звикли гарний самогон пити. З удовольствієм, пяно лепетав Онисько й звертався до Микити Гордійовича: Дозвольте вас, хороший чоловіче, улобизати. Микита Гордійович ухилявся: Іди од мене, причина! Не можу тебе, і квит! За що ж така немилість приключилась? За те, що і нашим, і вашим. О! От тобі й два чи то пак раз! Це ви нащот сьогоднішнього? Звісно, не вчорашнього! Підсів і Кажан. Хрипить: А що там таке? Ну-бо, Микито, кажи! У нас не довго під ніготь і в дамках! Одно слово жир козир, а по пиці лясь! І вдарив кулаком об стіл. Задрібяжчали пляшки. Правильно, Нечипоре? Дячок сидів біля богів і їв яблука. Він випив усього три наперстки й почував себе тверезим. Тільки очі йому підмаслились, а ліве ніби підморгувати стало. Він знав, що тут не тільки пиячити, а й сидіти небезпечно. Але все-таки думав: «Правильно, бельбас! Правильно» Микита Гордійович і не радий був, що нагадав про сьогоднішнє. Ну, годі, Кажане, годі! Схаменіть його, Нечипоре! Дячок значно промовив: Картьожиться треба покинути! Кажан подивився на Нечипора й зразу замовк. А Микита Гордійович виправдував Ониська: Така проклята вдача ніколи не піде однією стежкою. Йому щоб одразу дві. Потім підвівсь і підійшов до вікна: Щоб, чого доброго, не заснуло кляте хлопя. Слухай, свате, чуєш? Не засне твій Ванько? Але розбуркати Петренячого не можна було. Він схилився на стіл і, держачи в одній руці пляшку, хропів. Микита Гордійович махнув рукою й вийшов із хати. А Онисько говорив до дячка: Це, так би сказати, ви попівську халамиду на вольноє життя змінили? Хороше діло! Як це в святім писанні сказано: і променях отця і матір свою і пойди за мною. Ну, як ви нащот того Мабуть, багацько зарізали? Нечипір здригнув, але промовив спокійно: Всяко бувало. Правильно! Це мені ндравиться. Одно слово атльоти! А як ці «атльоти» і з тобою те ж зроблять?
Дячок підняв брови й наставив гострі свої очі на Ониська. Той подивився на Нечипора й усміхнувся полохливо. Воно, звичайно, ваша власть і сила, але цього робити не можна. Забороняється, як той казав. Думав: «Дурить сволоч». Знає, що тепер нічого з ним не вдіємо. Хотілось підвестись і вдарити по пиці. А Кажанові похвалятись хотілось. Випив випалом із стакана й почав: Воно, конешно, всяко. А як розказати як слід, то вийде так. Значить, візьмеш його, положиш горічерева і нумо видовбувати очі. Звісно, не фунт ізюму. Та ще й нігті на пальцях обценьками пооддираєш. Да! Одно слово, помститися ми майстри. Ну, а Нечипір молодець. Майстер первий сорт! Дячок хотів сказати, щоб Кажан помовчав, і не знав, як це зробити. А Кажан випив ще і ще розказував. Онисько слухав уважно, а Панас сидів біля дверей і миготів очима. Потім підійшов до Кажана і говорив йому пошепки: Так що, сину мій дорогий, покинь, просю тебе, оції напасті. Незручно нам. Він же таки (і Панас кивав головою на дячка) вийшов із панів, мабуть. Бог із ним, а нашоє діло сторона. Кажан похилив голову на стіл і цідив крізь зуби: Ви, тату, нічого не понімаєте. Звісно, ваше діло сторона, а моє ні! Бо як був я у пліну, в Германії, скажем, то говоріть мені Сів знову струнко: Ну, як для приміра содержати картошку в нашім селі? Га? От бачите, і не знаєте. А я цю прахтику пройшов. Скажемо так: вирили ви яму в піску Розказав, як збудувати дешевенький льох для бараболі на піщаному грунті. А Потап утирав очі кулаками й хитав головою: Вмерла матір, не зумів я тебе призвести до діла. Ох! бідна моя головонька! Воно, звісно, так, згодився Кажан. Я сам думав, коли їхав з полону: батько чоловік плохенький, а з матірю треба було хатню революцію строїти. Конешно, мати з клевером пшениці не схоче сіяти. А це первоє діло! В хаті було душно й повно диму. Смерділо паленою ганчіркою і від розлитого самогону. В розчинене вікно бігли струмки свіжого повітря і чути було крик перепела. Кажан і Онисько ще наливали в чарки, але Нечипір давно вже не пив і, схилившись на підвіконня, думав про щось. Раптом він підхопивсь і запитав: Де Микита Гордійович? Заспокоїли: щойно був на дворі, Онисько бачив його за ворітьми. Сидить, вартує, а то, мовляв, клятий хлопець утік, мабуть, додому.