Я задерла підборіддя, перекинувши склянку так, що її край вперся мені поміж брів і останні краплі стекли до рота. Поклала назад і вже скочила на ковзалку, аж раптом Виховалька нагадала про прибрати зі столу. Ніби я не знаю, що за Робом, не кажучи вже про маму й тата, прибирає вмонтований у стіл анігілятор. Ну гаразд, мені не важко. Тільки Лекторина й справді не чекатиме.
Коли я примчала до учбової кімнати, Лекторина, звісно, уже завантажилася і саме говорила, які сьогодні будуть години: астрофізика й генетика. Генетику я люблю, а з астрофізикою в мене не дуже, шкода, що вона спочатку. Далька розповідала, ніби в неї вдома можна перепрограмувати Лекторину на яку завгодно годину, але це вже точно брехня. Лекторина для всіх дітей одна.
Я сіла за парту, увімкнула персональчик і приготувалася вчитися. Поруч із Лекториною, на сусідній стіні вмостилася Виховалька. Й ну дивитися, чи не задумаю я стиха запустити малювалку, бродилку чи, скажімо, «Атаку гаугразьких смертовиків» адже Лекторина за всіма встежити не може, в неї й опції такої немає.
Роб якось сказав по секрету, що навчальна й педагогічна програми легко конфліктують, треба лише ледь-ледь змінити налаштування, і Виховалька зависне. Але я жодного разу не намагалася. По-перше, так не можна. А по-друге, Виховалька ж мені пояснює, коли щось незрозуміло. Звісно, Лекторина наприкінці кожної години відповідає на запитання, але тільки на ті, що передбачені в її оперативному банку. Моїх там чомусь ніколи нема, і вона робить вигляд, ніби я нічого не запитувала, аж образливо. Виховалька також не все знає, та вона принаймні старається.
А в «смертовиків» я взагалі не граю. Це Роб поставив. І воно саме запустилося.
Страшне бородате обличчя, перекреслене поперек носа темно-зеленою смугою. З-за плеча визирає товстелезна цівка якоїсь давньої зброї. А позаду страшні, гострі, неначе драконові зуби, що шматують нерівними зигзагами монітор
Гори.
* * *А я щось маю, пошепки сказала Далька.
Покажи.
Далька зігнулася над своїм уміщувачем і майже набрала код, та раптом підбігли хлопчиська. Багато, цілих троє. Щоб покликати до себе в гру. Знаємо ми їхні ігри!
Із хлопцями краще взагалі не водитися. Вони дурні. От спробуйте поговорити з ними про щось серйозне! вони ж нічогісінько не розуміють. Замість того, щоб навчатися, тільки й думають, як би надійніше підвісити свого Виховальку й цілу годину ганяти стрілялки під носом у Лекторини. Все інше хлопцям нецікаво ну, хіба що крім перегонів на ковзалках і всілякої тупої біганини з вереском. Хлопчиська погано соціалізуються, оскільки в них природня агресія пересилює творчий потенціал. Звісно, вони не винні в тому, що мають таку фізіологію, але нам, дівчатам, від того не легше.
До речі, саме тому нам і доводиться все-таки бавитися з ними. Інакше Вчителька вліпить усій групі низький бал з колективної соціалізації. Далька зітхнула й закодувала вміщувач знову.
Ми з Пончем будемо загоном, як завжди став командувати кирпатий Вінс. Фараді буде смертовик, і Далька смертовик. А Юська принцеса.
Чому це Юська принцеса? образилася Далька.
Я помітила, що Вінсу страшенно не хочеться пояснювати. Щоки, вуха й навіть чоло у нього спалахнули так, що волосся й брови здавалися зовсім білими. І я, звичайно, підтримала її:
Справді, чому я? Принцеса цілу гру й так сидить у горах. Це нецікаво.
Вінс часто-часто закліпав віями, теж цілковито білими. Не очікував.
Тоді ти також смертовик, еге, Юсь? запитав з надією.
Ти сказився? Хіба я подібна на смертовика?
Поряд із нами миттю вона ніколи не зависає з'явилася Вчителька:
Юсто, що це за слово «сказився»? Вибачайся й більше так не кажи. А ти, Вінсант, мені здається, вигадав не дуже гарну гру. Наступного разу, перш ніж кликати друзів, пофантазуй краще, гаразд? А зараз її голос зробився лунким і загримів по всій групі: Всі до мене! Граємо в «Море хвилюється»!
Хто не знає, це така гра для розвивання творчих здібностей. Якщо чесно, я її не дуже люблю, бо вважаю, що оці самі здібності в мене й так є, а гукати щось хором доволі безглуздо. Крім того, «море хвилюється» це, сказала б моя Виховалька, страшенно нелогічно. Море не може хвилюватися, воно не людина і не особистісна програма, а всього лиш екосистема, позбавлена інтелекту. У дельфінів він, можливо, й присутній але ж не у всієї системи відразу!
Море хвилюється раз!