Тамара Альохіна - Секрет радості

Тамара Альохіна

Секрет радості

Частина перша

Знайомство з Азбукіним

Кирилко з Лізою гралися в саду.

Діти!  покликала мама, йдіть сюди! Бабуся з дідусем відїжджають.

Чи на довго ви їдете?  запитав Кирилко.

Днів десь на десять, відповіла бабуся.

А куди ви відїжджаєте?  поцікавилася Ліза.

У Стокгольм, промовив дідусь.

А, це туди, де музей Пеппі!?

Їдемо на премєру нашого дитячого мюзиклу, пояснили бабуся і дідусь.

І нам хочеться!

Обіцяємо, що влітку обовязково візьмемо вас із собою.

Значить, ми залишимося без бабусиних казок аж на цілих десять вечорів?  запитала Ліза.

Ні в якому разі! Настав час познайомити вас із кимось. У вашій книжковій шафі живе хтось такий

Хто там живе?  поцікавився Кирилко.

Букі!  гукнула бабуся, і з полички стрибнув потішний ельф. На ньому був старовинний фрак, метелик та окуляри в золоченій оправі.

Ти хто?

Букі Азбукін до ваших послуг!  відрекомендувався ельф і уклонився.

Букі мій давній приятель, пояснила бабуся, тепер у вас зявився надійний і розумний друг! Він допоможе вам жити щодня цікаво і з користю.

І ви свій час проведіть корисно і цікаво, сказав Кирилко.

Та не забудьте привезти нам подарунки!  додала Ліза.

А що б вам хотілося?

Мені новий капелюшок!  попрохала Ліза.

А мені велику карту світу!  сказав Кирилко.

Ну а ми будемо від вас чекати подарунків!

А яких же?  здивувалися брат із сестрою.

Ваші нові знання будуть для нас найкращими подарунками!

Коли повернемось подивимось, пообіцяв дідусь.  А тепер нам час, додав він, поглянувши на годинник.

Щасливої подорожі, в один голос гукнули діти.

І вам, малеча!  почулося у відповідь.

І з чого почнемо нашу казкову подорож?  поцікавився Букі, коли бабуся з дідусем відїхали.

А давайте про «цікаво» і «з користю», запропонувала Ліза.

Дуже добре, промовив Букі і оголосив, перша казка називається так: «Цікаво і з користю».

Цікаво і з користю

Дівчинка з мамою гуляли у Міському саду, спускаючись широкими сходами, милувалися першими весняними квітами.

Тюльпани, нарциси, промовляла дівчинка знайомі назви, а ці виразні квіточки як називаються?

Це фіалки.

Ой, поглянь, мамо, який красивий метелик! Він нагадує квітку!  крикнула дівчинка.

А, можливо, він не метелик, а літаюча квітка!  посміхнулася мама.

Ти жартуєш?  здивувалася мала.  Це ж не казка, а природа!

У природи багато дивного й казкового, треба лише приглянутися, прислухатися і тоді

Що тоді!  нетерпляче запитала дівчинка.

Але мама не встигла відповісти, бо в цю мить зустріла свою колишню знайому, і між ними завязалася жвава розмова, в якій щоразу нова фраза починалася зі слів:

А памятаєш?

А пригадуєш?

Дівчинка слухала-слухала і їй стало скучно.

Я ж нічого цього не памятаю, з ким же мені поговорити?

Бачиш, показала мама, на тій ялинці сидить білка піди до неї!

І що, з нею розмовляти?!  здивувалася дівчинка.

Мама у відповідь кивнула.

Дівчинка неохоче підійшла до ялинки і стала дивитися на білку. А та, в свою чергу, уважно спостерігала за дівчинкою.

Ти хто?

Я Очка!

А де ж Біл?

Звідки я знаю, відповіла білка, Біл сам по собі.

Біл це хто?

Біл це мій друг, він Біл, а я Очка. А ти хто?

Я просто дівчинка.

Ти не просто дівчинка, повторила її Очка, ти рудоволоса дівчинка з хвостиками.

Ну і що?

А те, що ми з тобою схожі, зробила висновок Очка.  Я давно спостерігаю за тобою.

Давай будемо друзями!  запропонувала дівчинка.

Ми не можемо дружити, заперечила білка.

Це ж чому?  здивувалася дівчинка.

Ну як же ми будемо з тобою дружити? Адже ти нічого не принесла з собою.

А що я повинна була принести?

Ти маєш не просто приходити в наш сад, а що-небудь приносити: горіхи, яблука, білки їх дуже смакують. Не ходи просто так, принось користь.

Гаразд, погодилася дівчинка, я завтра так і зроблю!

Тоді у тебе у саду зявиться двоє друзів, Біл та Очка, пообіцяла білка.

А ми завжди беремо з собою горіхи, яблука та їжу для птахів, коли йдемо в Міський сад на прогулянку, сказала Ліза, прослухавши казку.