Україно! Мамо люба!.
Україно! Мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато
На степах твоїх зосталось?
Чи вони ж не відцурались,
Не забули тебе, неньку,
Чи сховали жаль до тебе
І кохання у серденьку?
Марна річ! Були і в тебе
Кобзарі гудці народні,
Що співали-віщували
Заповіти благородні,
А проте тієї сили,
Духу, що зрива на ноги,
В нас нема і манівцями
Ми блукаєм без дороги!..
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,
Шлях у край свій повороту?!
Борис Дмитрович Грінченко
1863 (хутір Вільховий Яр, Харківська область) 1910 (м. Оспедалетто, Італія)
Землякам, що збираються раз на рік на Шевченкові роковини співати Гімн «Ще не вмерла Україна»[4]
Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!
Не хваліться, що жива ще
Наша воля й слава:
Зрада їх давно стоптала,
Продала, лукава!
Ваші предки торгували
Людськими правами,
Їх продавши, породили
Вас на світ рабами.
Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви раби, хоча й пани ви
Над своїм народом!
Україна вам не мати:
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані!
Тільки той достойний щастя,
Хто боровсь за його,
Ви ж давно покірні слуги
Ледарства гидкого.
Ви ж давно не люди трупи,
Без життя і сили,
Ваше місце кладовище,
Ями та могили.
Як живі покинуть мертвих,
Щоб з живими стати,
«Ще не вмерла Україна!»
Будемо співати.
Як живі покинуть мертвих,
Прийде та година,
Що ділами, не словами,
Оживе Вкраїна!
Чайка Дністрова (Костянтина Іванівна Малицька)
1872 (с. Кропивник, Івано-Франківська область) 1947 (м. Львів)
Чом, чом, земле моя[5]
Чом, чом, чом, Земле моя,
Так люба ти мені, так люба ти мені;
Чом, чом, чом, земле моя,
Чарує так мене краса твоя?
Чим, чим, чим манить мене
Пташні твоєї спів,
Пахучий цвіт лісів?
Тим, тим, тим, дитино, знай,
Що тут ти вперше світ
Узріла в цвіті літ;
Тим, тим, тим, дитино, знай,
Що води й ті ліси
Твій рідний край!
Тут, тут, тут діди твої
Пролили кров свою,
За віру і народ;
Тут, тут, тут усі твої
Найближчі серденьку
І дорогі!
Іван Федорович Драч
Нар. 1936 р. (с. Теліжинці, Київська область)
Крила[6]
(Новорічна казка)
Через ліс-переліс,
через море навкіс
Новий рік для людей подарунки ніс:
Кому шапку смушеву,
кому люльку дешеву,
Кому модерні кастети,
кому фотонні ракети,
Кому солі до бараболі,
кому три снопи вітру в полі,
Кому пушок на рило,
а дядькові Кирилові крила.
Був день як день, і раптом непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Голодні небом, випростались туго,
Ковтали з неба синє мерехтіння,
А в дядька в серпі туга,
А в дядька в серці тіні.
(Кому долю багряну,
кому сонце з туману,
Кому перса дівочі,
кому смерть серед ночі,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові, прости Господи, крила).
Жінка голосила: «Люди як люди.
Їм доля маслом губи змастила.
Кому валянки,
кому мед од простуди,
Кому жом у господу,
а цьому гаспиду,
прости Господи, крила?!»
Так Кирило до тями брів,
І, щоб мати якусь свободу,
Сокиру бруском задобрив,
І крила обтяв об колоду.
Та коли захлинались сичі,
Насміхалися зорі з Кирила,
І, пробивши сорочку вночі,
Знов кипіли пружинисті крила.
Так Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився.
А ті крила розкрали поети,
Щоб їх муза була небезкрила,
На ті крила молились естети,
І снилося небо порубаним крилам.
(Кому нові ворота,
кому ширшого рота,
Кому сонце в кишеню,
кому дулю дешеву,
Щоб тебе доля побила,
а Кирилові не пощастить же
отак чоловікові! крила).