Коллектив авторов - З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя стр 4.

В соняшника були руки і ноги,
 Було тіло, шорстке і зелене.
 Він бігав наввипередки з вітром,
 Він вилазив на грушу,
 і рвав у пазуху гнилиці,
 І купався коло млина, і лежав у піску,
 І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
 Щоб вилити з вуха воду,
 І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,
В золотих переливах кучерів,
 У червоній сорочці навипуск,
 Що їхало на велосипеді,
 Обминаючи хмари на небі
 І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
 Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Була колись у мене баба Корупчиха,
Мені і досі її руки світять.
Була баба Корупчиха темна, неграмотна,
Мені і досі її руки світять.
Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,
Мені і досі світ без неї темний.
Хто був голодний приходив до Корупчихи,
Вона кожного вузликом наділяла.
Хто був холодний грівся у Корупчихи
І виносив од леї вузлик у пазусі.
Хто був безсовісний, той лишався безсовісним,
А вона кожного вузликом наділяла.
Як насняться мені сни чорнюші
Прийде Корупчиха, розвяже вузлик,
Як насняться мені сни солодкі з калиною,
Прийде Корупчиха, завяже їх у вузлик.
Дуже журиться баба Корупчиха в могилі,
Руки їй склали, не може завязати вузлика.
Я не вірю у скатерки-самобранки,
Вірю у вузлики баби Корупчихи.
Сам їх бачив, сам їх розвязував
І завязав їх навіки у памяті.
А Корупчиха білою хустиною запиналася,
Вузлика під шию ніколи не завязувала.
А ховали її у позиченій хустці,
Бо свої вона у вузлики повязала.

Як ти звучиш калиново-дубово,
 Рідна моя, моя матірна мово!

Слово мяке, оксамитове, байкове.
 Слово є дідове. Слово є батькове.

І Білодідове. І Сивоконеве.
І Чорноволове вже узаконене.

В соннім спокої вогонь твій ледь бився.
Але страху я тоді натерпівся!

З тої халепи не вийшли б ми зроду,
Кляпи, здавалось, в ротах у народу.

Та щоб підняти тебе із гробовищ,
Встали до герцю Жулинський, Грабович!

Щоб воскресити тебе з домовини,
В діло пішли каменюки й дубини.

Вороне чорний! Даремно ти крячеш!
Ріднеє слово жиє і є бачиш?

Рідна моя, українськая мова
Житиме вічно кльова, фірмова!

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки й щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Переведіть мене через майдан,
Туди, де бджоли в гречці стогнуть глухо,
 Де тиша набивається у вуха.
 Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де все святкують, бються і воюють,
Де часом і себе й мене не чують.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де я співав усіх пісень, що знаю.
Я в тишу увійду і там сконаю.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де жінка плаче, та, що був я з нею.
Мину її і навіть не пізнаю.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан
З жалями й незабутою любовю.
Там дужим був і там нікчемним був я.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть мене через майдан,
Де на тополях виснуть хмари пяні.
Мій син тепер співає на майдані.
Переведіть мене через майдан.

Переведіть
Майдану тлумне тло
Взяло його у себе і вело ще,
Коли він впав у центрі тої площі,
А поля за майданом не було.