Вона провинилася й не вибачилася! зовсім по- дитячому закопилила губу Марта.
Тебе як звати, дівчинко? звернувся до скамянілої Дуньки пан учитель.
Дунька, усе ще боязко відповіла та.
Фу, це наче «дулька». Бачиш, пане вчителю, ще й імя в неї якесь недолуге! Не хочу її, хочу іншу челядинку!
Панночко, що я тобі казав про манери? суворо сказав пан Орест і продовжив, знову звертаючись до Дуньки: А як назвали тебе під час хрещення?
Євдокія.
Це давнє церковне імя. Так звали святу грецьку мученицю.
Поки крикнеш «Єв-до-кі-я!», то вже півроку пройде, заперечила панночка.
То нехай буде Євою.
Євою? Як перша жінка? Забагато честі! Тоді хай ліпше Євкою буде, поставила руки в боки Марта.
Дунька нарешті розслабила пальці й опустила тацю.
Євкою так Євкою, ніяково погодилася вона, вклоняючись. Панночко моя ясна, пробач, що вродилась незграбною. Наперед я буду обачніша
Дунька присіла й заходилася підбирати з трави груші та пряники. Серце калатало. Здавалося, ще трохи і вистрибне на тацю, а зніжена панночка зїсть його на полуденок разом із грушами.
Марта тупнула ногою й побігла жалітися матері; Веселина мовчки забрала в Дуньки тацю й понесла назад на кухню. Дунька ж лишилася в саду наодинці з учителем, винувато схиливши голову долі.
Не бійся панночку. Марта буває злою, нестерпною, але зрештою вона ще зовсім дитина.
Яка просто зі шкіри пнеться, щоб здаватися дорослою, пробуркотіла Дунька, не підіймаючи голову.
Дуже влучно кажеш! усміхнувся пан Орест, лагідно плескаючи дівчину по заплетеній голові.
Його тепла рука на чолі, його добрий погляд і, звісно, уся його таємнича постать умить зачарували Дуньку. Так і не сміючи підвести очі, вона позадкувала на кухню. Думки роїлися й вистрибували з голови, не тримаючись купи, але одне дівчина знала напевно вона кров з носа мусила зостатися в палаці.
Дівчина повернулася на кухню. Роззирнувшись і не знайшовши нікого, вона сіла за довгий дубовий стіл та обхопила голову руками. Так вона сиділа, доки не почула голоси, що долинали з коридору.
та я геть не візьму до тями, чого Дуньку на службу покликали. Вона ж ґава, робить нічого ладом не уміє. Ще й хирлява така, гляди, вітер подме й уже занедужає!
Дунька рвучко схопилася з місця й, недовго думаючи, заховалася за піччю.
Голоси наближалися й робилися чіткішими. Тепер Дунька могла навіть розпізнати молодиць, що говорили.
Думаю, це через пана вчителя. Після його появи й так все йде шкереберть. Панночка тепер теж ходить на уроки.
Ой, та не кажи! Раніше в матері всього, що треба, навчалася, а тепер Навіщо їй та арифметика й латина, я досі не збагну. Як була дурепою, так дурепою й помре
Я чула, що княгиня радилася з учителем, яку покоївку їй краще взяти. І пан вчитель напоумив взяти їй однолітку, щоб вона сама серед парубків не росла. А тут якраз Стешка на очі княгині потрапила, коли яйця в льох заносила по обіді. Ну пані їй і каже: «У тебе ж дівка-підлітка? Приводь на службу».
Дарма Стешка послухалася. Пропаде Дунька назря.
Далі розмова зайшла про буденне, що Дуньку мало цікавило. Молодиці стукали ножами, щось нарізаючи на панську вечерю, а Дунька думала, як непомітно вибратися зі своєї хованки. Аж раптом почулися кроки й у кухню увійшов іще хтось.
Куди це паскудне дівча поділося? впізнала Дунька голос Веселини.
Дунька? Не знаємо. Тут не було.
Тепер веліли називати її Євкою.
Свята Богородиця, невже її таки взяли на службу? зойкнула одна з молодиць. Ох, не виживе вона в палаці, не виживе
Якщо вона зараз не зявиться, то я її своїми руками придушу, крізь зуби сказала Веселина.
Я тут.
Дунька вийшла з-за печі, знічено потупившись на свої босі ноги.
Підслуховувала чи що? кинулася на неї одна з жінок, повнощока Марія.
Так
Ще й зізналася! Ви подивіться лиш на неї! вигукнула інша, рудувата Оксана.
Я почула, що ви говорите про мене. Я
Веселина форкнула й підняла руку вгору так самісінько, як і її господиня.
Ходи зі мною. Підберу тобі пристойну одежину й черевики.
У скринях палацу знайшлося чимало незношених паненятами речей, із яких вони повиростали. Веселина мовчки підібрала дві білі сорочки, спідницю, корсетку та свитку. Складніше всього було зі взуванкою. Дунька була невисокою, худою, і розмір ноги в неї теж виявився крихітним, тож Веселина перерила купу старих речей, доки не знайшла маленькі черевики, які ще два роки тому належали Марті. Таких гарних речей дівчина навіть у руках з роду-віку не тримала.