Обраним.
Обрана.
Обраний.
Виходячи з порожнього вокзалу на перон, він ледь не наступив на рябу собаку з великим розтягнутим рожевим животом годувальниці.
Незважаючи на кінець серпня, сьому ранку і неблагополучний прогноз, сонце припікало. Мандрівник вибрав лавочку, яка зручно ховалася під листя дерев, і сів, очікуючи на восьму і потяг.
Через десять хвилин виявилося, що через місцевий залізничний вокзал навіть у такий ранній час ходять красиві жінки, у перші десять хвилин він нарахував три. Дівчина середнього зросту, в тілі, з дуже засмаглою шкірою і довгим темним волоссям, шикарно декольтована, курила на ходу, елегантно струшуючи довгими червоними нігтями попіл; поцокуючи підборами, пройшла, пронісши в ідеально обтягнутих чирвовим тузом джинсах бажання і сум. Можливо, йшла на роботу, а швидше, з роботи, вона нагадувала вигнанницю, принцесу-вигнанницю. З протилежного боку назустріч їй зявився тендітний силует: струнка талія, благородна осанка, рівні, не зігнуті провінцією плечі, на які спадало, наче шаль, темне довге і густе волосся; тонкі риси обличчя й очі здалеку не розгледіти; не доходячи до перону і кіосків, звернула ліворуч, залишивши в спадок очікування таємницю. Через колії, обертаючись, перебігла дівчина з кошиком великих жовтих яблук: у вєтнамках, простій світлій коротенькій сукні, з білими стрункими ногами, русява, на обличчі ні йоти косметики, років шістнадцять-сімнадцять; стрімкі рухи і радість життя в подарунок.
Перон потихеньку наповнювався людьми: вони виходили з вокзалу на вулицю цілими родинами, тягли важкі валізи, переступали, зойкнувши, собаку; але рожевобрюха сука й не думала вставати і поступатися дорогою, лише ліниво ворушила хвостом. По вокзалу зробили два різні оголошення, але дуже нерозбірливо, тож із усього сказаного через старенький мікрофон почулося лише «на перший перон прибуває» і «сантехнік Макаров», після чого по першому перону, вправно оминаючи людей, настільки впевнено проїхав суворий мужик на мопеді, що склалося враження, ніби тільки-но оголосили, що на перший перон на мопеді прибуває імярек сантехнік Макаров.
Огрядна жіночка в білому спортивному костюмі з червоним надписом «Росія» на спині піднімає газетному кіоску металеві віки напрочуд непристосована для продажу преси конструкція.
Поруч на лавочку під саме дерево в тінь сідає старенька суха бабця в акуратній білій хустці з невеличкою торбинкою, очевидно, їхати їй десь недалеко; зовсім не схожа на гамірливих і амбітних жінок з автобусу, нехарактерний для півострова типаж.
На сусідню лавочку вмощується чоловяга: років шістдесяти, грубе засмагле обличчя в рубцях-зморшках, уважні до всіх слів навколо очі під густими бровами, сиве коротке волосся з високими залисинами на лобі, мязисті, міцні руки, очевидно, що багато і тяжко працював на землі і зараз працює; міцний дядько. Уважно дивиться на наплічник і мандрівника, хоче щось запитати, але його випереджає якийсь тип на іржавому велосипеді з мішком на багажнику, набитим всіляким мотлохом. Тип вдягнутий погано, від нього тхне смітником, але він веселий і посміхається.
Куди їдеш? запитує він.
Туди, махає ліворуч мандрівник.
Агов, а я думав, туди! махає тип рукою праворуч і рушає собі далі, подзеленькуючи металобрухтом.
Куди їдеш? запитує він.
Туди, махає ліворуч мандрівник.
Агов, а я думав, туди! махає тип рукою праворуч і рушає собі далі, подзеленькуючи металобрухтом.
Пальма! Пальма! гукає до собаки чоловяга з сусідньої лавочки. От же бідолашна тваринка!
Важко з вами тут сидіти! не витримує раптом бабця у білій хустині й підводиться. Піду я.
«Як точно сказала!» дивується мандрівник.
Пальма! Пальма! знову кличе собаку чоловяга, але ряба рожевобрюха сука й не поворухнеться. Її минулого літа, якраз вона цуценят носила, машина збила, пояснює густобровий. Думали, не виживе або як виживе, то ніколи більше не народить. Так її тут усі підгодовували, навіть таксисти, о! Підняв палець догори, начебто то не таксисти годували собаку, а космонавти. Жаліли А цього літа принесла трьох, так двох уже люди розібрали, один залишився. Вам не потрібно часом? Пальма! Чоловяга незграбно кидає шматок пиріжка на асфальт, але сука, вигріваючись на сонці, лежить нерухомо.
Поруч іде прибиральниця в грубому синьому халаті з совком і щипцями для збору сміття.
Чому в халаті, Валю? Жарко ж! жартівливо звертається до неї густобровий чоловяга.
А ти хочеш побачити, що під ним? грайливо парирує жінка. Виглядає вона років на сімдесят.
У напрямку рейок побіг здоровенний чорний пес.
Трезоре! Трезоре! кличе пса чоловяга, але той ігнорує персональне звернення.
Думаю, батько він, тихо, по-змовницьки, зауважує густобровий. Бо всі цуценята з чорними лапами. Або от він. Рудий! Рудий! кличе рудого пса, що тільки-но висунув із дверей вокзалу пласку несимпатичну морду. Рудий!
Але Рудий навіть вухом не веде, натомість, не поспішаючи, шкутильгає до лежачої собачої королеви вокзалу. За ним біжить смішне пухнасте, руде, зовсім не схоже на рябу подерту з облізлою шерстю матір, цуценя з чорними лапами.
М-да, протягує чоловяга, все, як у людей. І уточнює: У собак Так ото накручено, що не розбереш, хто з ким і як. Раптом майже кричить, тицькаючи пальцем у бік перону: В Одесі його б уже арештували давно за таке! А у нас і в розпачі махає рукою на групу відїжджаючих, у центрі якої стоїть немолодий чоловік, без майки, з голим величезним черевом.