Мур зосередився на останньому абзаці. Його він міг прочитати, бо там не було медичних скорочень.
«Пацієнтка стривожилась. Не дозволила взяти на аналіз ДНК ґвалтівника. Відмовилась від складання акту про зґвалтування і подальшого огляду. Після здачі аналізу на ВІЛ та сифіліс одягнулась і покинула лікарню, не дочекавшись виклику поліції».
То виходить, що вона не заявляла про своє зґвалтування, сказав Мур. У неї не взяли мазок з фрагментами ДНК.
Кетрін мовчала. Вона стояла, опустивши голову, і стискала в руках папку.
Докторе Корделл? сказав він, торкаючись її плеча. Вона здригнулася, ніби його дотик обпік її, і Мур одразу забрав свою руку. Вона глянула на нього, і Мур побачив лють у її очах. Тієї миті вона випромінювала таку силу, якої бракувало багатьом чоловікам.
У травні зґвалтували, а в липні зарізали, мовила вона. Який прекрасний світ для жінок, еге ж?
Ми опитали всіх її родичів. Ніхто з них не згадував про зґвалтування.
Отже, вона не розказала їм.
«Скільки жінок мовчали про таке?» подумав Мур. Скільки жінок мали такі болючі таємниці, що навіть не могли поділитися ними із тими, кого любили? Дивлячись на Кетрін, він думав, що вона теж шукала розради в компанії незнайомців.
Вона вийняла з папки аркуша, щоб він міг зробити собі копію. Мур узяв його і раптом звернув увагу на імя лікаря, який зробив цей запис, і його осяяла ще одна думка.
Що ви можете сказати про лікаря Кімбалла, який оглядав Елену Ортіз? запитав він.
Вона вийняла з папки аркуша, щоб він міг зробити собі копію. Мур узяв його і раптом звернув увагу на імя лікаря, який зробив цей запис, і його осяяла ще одна думка.
Що ви можете сказати про лікаря Кімбалла, який оглядав Елену Ортіз? запитав він.
Він чудовий лікар.
Він зазвичай працює в нічну зміну?
Так.
Може, ви знаєте, чи він був на чергуванні минулого четверга?
Кілька секунд вона зважувала значення цього запитання. А тоді здригнулася від усвідомлення того, що він мав на увазі.
Ви ж не думаєте, що
Це звичайне запитання. Ми перевіряємо всіх, з ким жертва контактувала.
Насправді то не було звичайне запитання, і Кетрін розуміла це.
Ендрю Капра був лікарем, тихенько зауважила вона. Ви ж не думаєте, що інший лікар
Ми розглядали таку можливість.
Вона відвернулася. Важко зітхнула.
Коли вбили тих жінок у Саванні, я думала, що не знаю вбивцю. Я думала, що знатиму, хто він, коли зустріну його. Відчую, хто він. Ендрю Капра показав, як сильно я помилялася.
Ось таким банальним може бути зло.
Саме це я тоді зрозуміла. Яким звичайним на вигляд може бути зло. Як чоловік, якого я бачила кожного дня, віталася з ним, міг усміхатися мені у відповідь І ледь чутно додала: А тим часом вигадувати найрізноманітніші способи, як мене вбити.
Уже смеркалося, коли Мур повертався до автівки, однак асфальт досі парував од денної спеки. Попереду ще одна тривожна ніч. Жінки по всьому місту спатимуть з відчиненими вікнами, впускаючи всередину легенький нічний вітерець. І нічне зло.
Він зупинився і повернув голову до лікарні. Він бачив яскраво-червоні підсвічені літери напису «Швидка допомога», що горіли, наче смолоскип. Символ надій і зцілення.
«Це і є зона твого полювання? Місце, куди жінки ідуть за зціленням?»
З темряви з миготливими вогнями виїхала карета «швидкої допомоги». Мур подумав про всіх людей, які проходять через відділення за день. Фельдшери, лікарі, санітари, прибиральники.
«І копи». Йому не хотілося навіть розглядати таку можливість, але він не міг її відкидати. Професія захисників порядку якимось дивним чином приваблює тих, кому подобається полювати на людей. Зброя, посвідчення полісмена це заманливі символи влади. А що може бути більшим за контроль над людьми, за право мучити і вбивати? Для такого мисливця весь світ стає неосяжною долиною, що кишить здобиччю.
Усе, що йому залишається, обрати.
Діти були повсюди. Ріццолі стояла посеред кухні, що пахла кислим молоком і дитячою присипкою, й чекала, поки Анна Ґарсія повитирає підлогу, заляпану яблучним соком. Один малюк повис в Анни на нозі. Інший витягав з кухонної тумбочки кришки і траскав ними, ніби музичними тарілками[29]. На дитячому стільці сиділо немовля і сяяло усмішкою на замурзаному від протертого шпинату обличчі. А ще одна дитина з явними ознаками дерматиту повзала по підлозі, вишукуючи, що б такого забороненого запхати до свого маленького жадібного ротика. Ріццолі не любила дітей, тому почувалася вельми незатишно поряд з ними. Як Індіана Джонс[30] у ямі зі зміями.
Не всі діти мої, квапливо пояснила Анна, продираючись до умивальника, а малюк не відпускав її ногу і висів на ній, як прикуте ланцюгом ядро. Жінка викрутила брудну губку і помила руки. Мій тільки цей. Вона вказала на дитину, що вчепилася за її ногу. Той з кришками і той, що на стільці, діти моєї сестри Луп. А по підлозі повзає малюк моєї кузини. Оскільки я й так сиджу вдома зі своїм, то подумала, що можу приглянути ще за кількома.
«Еге ж, божевільна ідея», подумала Ріццолі. Але, хоч як дивно, Анна зовсім не виглядала нещасною. Здавалося, що вона геть не помічала живе ядро, яке повисло на її нозі, і брязкіт кришок та каструль, що грюкалися об підлогу. У ситуації, яка б спричинила в Ріццолі нервовий зрив, Анна залишалася спокійною і виглядала цілком задоволеною, ніби була саме там, де й хотіла бути. Ріццолі подумала про те, чи Елена Ортіз, якби була жива, теж обрала б таке життя. Любляча матуся, що з радістю витирає розлитий на підлозі сік. Анна була дуже схожа на свою молодшу сестру, хіба що трохи повніша. Коли вона повернулася до Ріццолі і сонячне світло впало їй на чоло, у Ріццолі закралось якесь моторошне відчуття, ніби вона дивилася на ту саму жінку, яка з розплющеними очима лежала в морзі.