Медсестра відкрила нову пачку.
Їх місце всередині пацієнта, а не на підлозі, гаркнула вона. Медсестра зустрілася поглядом з Кетрін, і в очах обох жінок промайнула та сама думка.
«І він хоче бути лікарем?»
Куди їх запхати? запитав Барроус.
Очистіть черевну порожнину. Я нічого не бачу в цьому морі крові!
Вона дала йому кілька секунд на очищення рани. Тоді запхала всередину скальпель і розрізала малий сальник[13]. Скориставшись затискачем, аби спинити кровотечу зліва, вона розгледіла гліссонову ніжку, через яку проходили печінкова артерія і ворітна вена. Це було тимчасовим засобом, але якщо вдасться спинити потік крові у цьому місці, можливо, вона зможе дати раду загальній кровотечі. Це дало б їм такий дорогоцінний час, щоб унормувати тиск і перелити пацієнту ще більше крові і плазми.
Кетрін міцніше стисла затискач, перекриваючи судини в ніжці.
Вона не на жарт схвилювалася, коли кров продовжила сочитися, як і раніше.
Ти впевнена, що стисла ніжку? запитав Літтман.
Я в цьому впевнена. А ще я впевнена, що кров витікає не з-за очеревини.
Може, це ворітна вена?
Вона вхопила з таці два тампони. Цей прийом був її останньою надією. Приклавши тампони до поверхні печінки, вона стисла її обома руками.
Що вона робить? здивувався Барроус.
Печінкову компресію, пояснив Літтман. Іноді це допомагає закрити невидимі розриви. Запобігти знекровленню.
Усі мязи її плечей і рук напружилися, вона щосили намагалася стабілізувати тиск, перетиснути притік крові.
Досі тече, зауважив Літтман. Це не допомагає.
Кетрін розглядала рану і побачила, що кров і далі стабільно заповнює черевну порожнину.
«Звідки ж вона, в біса, витікає?» подумала вона.
Аж раптом помітила, що кров сочиться і з інших боків. Не тільки з печінки, а також зі стінок черевної порожнини і брижі[14]. З країв надрізу.
Вона глянула на ліву руку пацієнта, що висунулася з-під простирадла. Марлева повязка, що тримала голку крапельниці, була просякнута кровю.
Мені необхідна тромбоцитарна маса і свіжа плазма, негайно, скомандувала Кетрін. І починайте вливати йому гепарин. Десять тисяч одиниць зараз і по тисячі щогодини.
Гепарин? спантеличено перепитав Барроус. Але ж він стікає кровю
У нього ДВС-синдром, сказала Кетрін. Треба припинити згортання.
Літтман витріщився на неї.
У нас ще немає результатів аналізів. Звідки ти знаєш, що це ДВС-синдром?
Поки ми отримаємо результати, буде вже запізно. Треба діяти зараз. Вона кивнула медсестрі. Вливайте гепарин.
Медсестра ввела голку у вену. Гепарин був її останньою надією. Якщо Кетрін правильно встановила діагноз, якщо пацієнт справді мав ДВС-синдром дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, то це означало, що в його кровоносній системі утворилася величезна кількість тромбів, які поглинають корисні коагуляційні фактори і тромбоцити. Важка травма, хронічна онкологія або навіть якась інфекція могли спричинити неконтрольований процес формування тромбів. Унаслідок того, що ДВС-синдром поглинав коагуляційні фактори і тромбоцити, необхідні для згортання крові, у пацієнта починалася кровотеча. Щоб зупинити цей процес, вони мусили ввести гепарин, який запобігав згортанню крові. Надзвичайно парадоксальний вид лікування. Кетрін йшла на величезний ризик. Якщо вона помилилася з діагнозом, гепарин міг тільки посилити кровотечу.
«Та куди вже гірше». У неї боліла спина, руки тремтіли від напруження, адже вона досі стискала печінку. Крапелька поту збігла по її щоці і всоталася в хірургічну маску.
У телефоні знову озвалася лабораторія:
Друга травматологія, у мене є результати аналізів вашого невідомого.
Слухаю, сказала медсестра.
Кількість тромбоцитів скоротилася до тисячі. Протромбіновий час[15] сягає тридцяти, і присутні продукти розпаду фібрину[16]. Схоже, у вашого пацієнта важкий випадок ДВС-синдрому.
Кетрін упіймала на собі приголомшений погляд Барроуса.
«На студентів-медиків так легко справити враження».
Шлуночкова тахікардія! У нього шлуночкова тахікардія!
Кетрін миттю глянула на монітор. Уривчаста лінія з гострими зубцями простягнулась на екрані.
Тиск?
Немає. Я втратила його.
Починайте серцево-легеневу реанімацію. Літтман, ти відповідальний.
Хаос перетворювався в ураган, він вирував навколо неї, створюючи все більше сумяття. До операційної залетів курєр зі свіжою плазмою і тромбоцитами. Кетрін чула, як Літтман вигукував розпорядження щодо кардіологічних препаратів, бачила, як медсестра поклала руки пацієнтові на груди і почала робити непрямий масаж серця, киваючи в такт своїм рухам, наче механічна пташка. З кожним натиском на серце вони підтримували роботу мозку, не давали йому завмерти. А на додачу підживлювали внутрішню кровотечу.
Кетрін вдивлялася в черевну порожнину пацієнта. Вона досі стискала в руках його печінку, досі стримувала наплив крові. Це їй ввижалося, чи кров, що яскравими тоненькими струмками текла поміж її пальців, справді сповільнилася?
Треба зробити дефібриляцію, сказав Літтман. Сто джоулів
Ні, зажди. Серцевий ритм відновився!
Кетрін глянула на монітор. Синусоїдна крива показувала тахікардію! Серце знову працювало, а це означало, що кров закачується в артерії.