Але погляньмо на рік 1814. В Україні та Росії ще не вляглося хвилювання від навали Наполеона; на українські села ще доходили глухі чутки про те, що Наполеон хотів звільнити селян від кріпацтва і обіцяв визволити Україну; ще недавно то тут, то там виловлювано, нібито, його агентів; з другого боку, офіційне суспільство перебувало в стані вірнопідданчо-патріотичного піднесення.
Неспокійно було 1814 року в усьому світі. Норвегія боролася за незалежність від Швеції. Серби повстали проти Туреччини під проводом Обреновича. Переможці Наполеона ліквідують створену ним «Іллірійську провінцію» (18081813), повертаючи її Австрійській імперії, але натомість народжується «ілліризм» патріотичний рух, який дістане розмаху в 30-і роки. На Близькому Сході закінчилася чергова російсько-перська війна. Мексиканці повстали під проводом Хосе Марії Морелоса проти французької адміністрації, якою Наполеон замінив іспанську, і проголосили незалежність Мексики. Нідерланди проголосили суверенітет. У Венесуелі розпочалося повстання під проводом Симона Болівара, який став національним героєм латиноамериканців. Уругвайські повстанські війська під проводом Хосе Гервасіо Артигаса взяли штурмом Монтевідео, завершивши визвольну війну проти іспанського володарювання. В Ірландії ОКоннолі очолив новий етап боротьби свого народу за незалежність від Англії. В Китаї розпочалося повстання проти маньчжурської династії Цинь. У Північній Америці тривала так звана друга війна за визволення: Англія намагалася відновити панування над американськими штатами, англійські війська захопили Вашингтон і спалили Білий Дім та Капітолій
29 січня 1814 року помер великий німецький філософ Фіхте. Його «Слово до німецького народу» (1808), разом з «Ідеями про філософію історії людства» (17841791) Гердера, піднесли принцип національності (народності) в духовному житті, що був одним із стимулів могутнього руху політичного і літературного романтизму. В Англії вже уславились Колридж, Вордсворт, Сауті, Вільям Блейк, який зробив «прорив» у романтичну містику і фантазійність; уже здобувають славу Байрон і Шеллі; ось-ось зявляться як першорядні поетичні величини Гюго у Франції та Міцкевич у Польщі. Цікаво, що в липні 1814 року вийшов друком перший юнацький вірш Пушкіна «Другу-стихотворцу»
А в кріпацькому селі Моринці на закріпаченій Черкащині закріпаченої України глухо тяглися дні рабської праці на одного із сотень володарів людських душ, що вважали свою владу в Російській імперії вічною. Тільки старі діди ще згадували про Запорозьку Січ та про Коліївщину. «Було колись» А тепер Поодинокі кріпацькі бунти безсилі були освітити морок безнадії. Люди народжувалися, працювали і вмирали, ніби поза отим великим світом бувши. Але насправді все у світі взаємоповязане. Навіть коли люди того звязку не помічають. Як непоміченою залишилася подія, про яку було зроблено черговий запис у метричній книзі Богословської церкви села Моринці під рубрикою «У кого кто родился»: «Число рождения 25 (25 лютого, тобто 9 березня за новим стилем. І. Дз.). У жителей села Моринец Григория Шевченка и жены его Екатерины родился сын Тарас».
І ніхто тоді не міг подумати, що сталася подія, яка повяже Моринці з великим світом, дасть ще одну барву світовому життю. Що народився той, чиє імя стане в один ряд із найбільшими поетами людства.
Кріпацький пансіон. Село Моринці, де Шевченко народився, село Кирилівка, де минало його дитинство, та інші сусідні села були власністю генерал-лейтенанта Василя Енгельгардта, який володів 18 тисячами душ кріпаків чоловічої статі (з них майже 8 тисяч на Київщині). Батько і мати Тарасові зазнали всіх «благ» кріпацького стану. В сімї було шестеро дітей, які лишилися сиротами після ранньої смерті матері (1823), а потім і батька (1825), вони межи людьми «розлізлися, мов мишенята», як писав пізніше поет. Малий Тарас зазнав усіх сиротинських поневірянь, але виявив неабияку впертість у бажанні навчатися грамоти й хист до малювання. Цей хист і прислужився йому, коли він потрапив у «козачки» (рід прислуги) до молодого пана Павла Енгельгардта, який успадкував Моринці й Кирилівку після смерті Василя Енгельгардта. Немало кривд і принижень зазнав Тарас у пана-самодура, але мав можливість трохи задовольнити свій потяг до мистецтва: у панських покоях були копії творів живопису, а господиня, Софія Григорівна меломанка добре грала на піаніно.
Кріпацький пансіон. Село Моринці, де Шевченко народився, село Кирилівка, де минало його дитинство, та інші сусідні села були власністю генерал-лейтенанта Василя Енгельгардта, який володів 18 тисячами душ кріпаків чоловічої статі (з них майже 8 тисяч на Київщині). Батько і мати Тарасові зазнали всіх «благ» кріпацького стану. В сімї було шестеро дітей, які лишилися сиротами після ранньої смерті матері (1823), а потім і батька (1825), вони межи людьми «розлізлися, мов мишенята», як писав пізніше поет. Малий Тарас зазнав усіх сиротинських поневірянь, але виявив неабияку впертість у бажанні навчатися грамоти й хист до малювання. Цей хист і прислужився йому, коли він потрапив у «козачки» (рід прислуги) до молодого пана Павла Енгельгардта, який успадкував Моринці й Кирилівку після смерті Василя Енгельгардта. Немало кривд і принижень зазнав Тарас у пана-самодура, але мав можливість трохи задовольнити свій потяг до мистецтва: у панських покоях були копії творів живопису, а господиня, Софія Григорівна меломанка добре грала на піаніно.