У своїй поемі Шевченко звернувся до однієї з найдраматичніших сторінок української історії селянського повстання 1768 року, яке дістало назву Коліївщини.
Шевченко не прагнув до адекватного відтворення історичних подій. В нього була інша мета. Тут можна говорити про дивовижну сміливість молодого поета не тільки політичну (вся поема дихала духом народної помсти панам, духом народного повстання), а й творчу, естетичну: «неіснуючою» мовою, «мужицьким діалектом» він, який тільки недавно почав віршувати, твóрить поетичну візію великої історичної драми, вписуючи її в масштабні історіософські та світоглядні рефлексії. «Гайдамаки» не є канонічною ліро-епічною поемою через велике композиційне та фабульне значення того елемента, який можна було б означити як поетичне літописання історичних подій, а також через насиченість сценами масового дійства та голосами різних його учасників. До національного епосу наближає «Гайдамаків» і вираженість «народної точки зору» як у обєктивних картинах історичної боротьби, так і в ліричних рефлексіях автора, хоч останні мають ширший субєктивний діапазон. (О. І. Білецький визначив «Гайдамаків» як «драматичну ораторію».)
Коліївщина постає як вибух народної помсти за грабіжництво й знущання, за соціальний, національний і релігійний гніт, але й у всій страхітливій жорстокості такої помсти: як історична трагедія, що викликає неоднозначні переживання.
Академічні клопоти романтика Тим часом Шевченко не полишав своїх професійних занять, брав участь у виставках та в ілюструванні книжкових видань; його праці привертали увагу мистецької критики.
Однак у живопису Шевченко, хоч і мав своїм ідеалом Брюллова, все-таки поступово відходив від академізму, який орієнтував мистців на позачасові й позанаціональні ідеалізовані образи, на обмежене коло сюжетів, переважно міфологічних або зі стародавньої історії, на умовність моделювання і театральність композицій. Тонкий дослідник Шевченкової мистецької спадщини Ол. Новицький стверджував, що з усіх європейських шкіл живопису Шевченкові найближча була голландська з її демократизмом, орієнтацією на зображення повсякденного життя людності[6].
Можливо, те, що Шевченко як цілком оригінальний мистець випадав з академічного шаблону, і зумовило як певну його неувагу до академічних завдань в останні роки перебування в Академії, так і те, що він утратив репутацію блискучого учня, яку мав спочатку. Натомість Шевченко, не ламаючи себе на догоду академічним шаблонам (хоч багато в чому і зазнавши впливу Брюллова), успішно розвиватиме свій неабиякий талант рисувальника, портретиста, живописця, а згодом і гравера.
Можливо, те, що Шевченко як цілком оригінальний мистець випадав з академічного шаблону, і зумовило як певну його неувагу до академічних завдань в останні роки перебування в Академії, так і те, що він утратив репутацію блискучого учня, яку мав спочатку. Натомість Шевченко, не ламаючи себе на догоду академічним шаблонам (хоч багато в чому і зазнавши впливу Брюллова), успішно розвиватиме свій неабиякий талант рисувальника, портретиста, живописця, а згодом і гравера.
Перша поїздка в Україну Шевченко тужив за Україною і жив надією побувати на батьківщині після дванадцяти літ розлуки. Його охоплювали суперечливі передчуття й сподівання. З одного боку, в петербурзькому «гнилому болоті» він постійно уявляв картини мальовничої України, гіркі дитячі спогади забувалися, перекривалися світлими, дорогими, яких теж було немало, а романтичні картини героїчної історії народу не могли не кидати свій відблиск і на його образ взагалі. Шевченко поривався в Україну, але боявся розчарувань. І тяжкі розчарування не забарилися, але було й відкриттянових сил і надій.
Кілька перших місяців перебування в Україні навчили Шевченка бути розбірливішим у стосунках з новими приятелями з українського панства.
Йшлося не тільки про розчарування в тих або тих його представниках. Воно, українське панство, було тільки частиною, і не головною, величезної кріпосницької структури, що душила селянство насамперед, але також лягала гнітючим тягарем на всі вияви національного життя. Все це і побачив, відчув Шевченко за оті кілька місяців своєї першої поїздки в Україну, і якщо до того й мав якісь ілюзії, то тепер їх позбувся.
Відбувається дуже важлива зміна в настроях і поглядах Шевченка, що знайде вираження в зміні мотивів його поезії. Так народжується антицаристська, антиколонізаторська політична лірика Шевченка, яка, разом з багатим емоційним спектром викриття кріпацтва й оскарження українського панства, надасть основний зміст поезіям рукописної збірки «Три літа».
У світовій поезії політична лірика представлена багатьма блискучими зразками. У жанрі цьому вироблено свій канон: інтелектуально і емоціонально наснажена поетична декларація, глибокий розвиток дорогої авторові ідеї, нерідко з пророчим пафосом. Усе це є і в Шевченка. Але є в нього й інше, в чому й полягає неповторність його політичної лірики. А саме: «діалектичний» характер рефлексії, яка не тримається наперед намислених меж, увесь час долає саму себе, поривається вусібіч і через свою внутрішню муку приходить до максимальної обємності і відкритості (тобто принципової незакінченості як запит до майбутнього).