Через місяць після викупу Т. Шевченко сторонній учень Академії мистецтв у класі К. Брюллова. До свого наставника, друга він проніс повагу через усе життя у щоденнику називав його «Великим Карлом», «безсмертним», «палким поетом і глибоким мудрецем-серцезнавцем». Навчався Т. Шевченко успішно: за полотна «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці»; «Циганка-ворожка»; «Катерина» здобув срібні медалі. Академія мистецтв вшанує митця і пізніше у 1860 р. присвоїть йому звання академіка-гравера.
Так, Т Шевченко знаменитий не лише як майстер поетичного слова, а й пензля. Йому належать чудові акварелі, сепії, графіка це понад 1200 робіт.
Вражають глибоким психологізмом виконані ним автопортрети, портрети А. Ускової, Г. Закревської, Л. Полусмакової та інші. Як художник, він мав великі задуми хотів створити (і створював) серію офортів «Живописна Україна». Альбоми під такою назвою мали відображати історію України, архітектурні пам'ятки, мальовничу природу
На початку навчання в Академії розквітнув також поетичний талант Т. Шевченка. У щоденнику він згадує появу своїх перших літературних творів, написаних в майстерні К. Брюллова: «Над чим працював я в цьому святилищі? Дивно й подумати Я компонував тоді українські вірші, що потім спали таким страшним тягарем на мою вбогу душу. Перед його чарівними творами я задумувався й леліяв у своїм серці свого сліпця-кобзаря і своїх жадних крові гайдамаків. У сутіні його вибагливо-розкішної майстерні, наче в гарячому дикому степу наддніпрянському, переді мною снувалися мученицькі тіні наших безщасних гетьманів. Переді мною стелився степ, засіяний могилами. Переді мною пишалася моя прекрасна, моя безталанна Україна в усій непорочній, меланхолійній красі своїй І я задумувався, я не міг одвести своїх духових очей од цієї рідної, чарівної краси. Покликання і нічого більше.» Саме це «всемогутнє покликання» призвело його як до великих життєвих випробувань і страждань, так і до світової слави.
А розпочиналося все з невеликої брошури, що вийшла 18 квітня 1840 р. коштом українського поміщика П. Мартоса і називалася «Кобзар». Вона й справді була невелика до неї увійшло тільки вісім творів:
«Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Нащо мені чорні брови», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». На обкладинці був зображений кобзар із хлопчиком-поводирем.
Цей образ виявився надзвичайно вдалим, бо був суто українським, зрозумілим і близьким читачу: в тодішній Україні кобзар був частим і бажаним гостем серед громади, що охоче збиралася послухати його сумних і славних пісень, дум про козацьку старовину, оповідей про національних героїв. Це, зрештою, був образ митця людини, чиє «серце по волі з Богом розмовля». Шевченкова збірка отримала схвальні відгуки. Як стверджує І. Франко, «всі українці побачили в авторі сеї книжечки відразу перво-рядне світило рідної літератури»
Тож коли Т Шевченко у травні 1843 р. прибув до України, його зустріли як знаменитість. Подорож принесла чимало цікавих зустрічей і знайомств із Г. Тарновським, М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, Я. де Бальменом, Г. Закревською, В. Рєпніною. Він побував у рідній Кирилівці, Києві, Чигирині. Півтора десятиліття розлуки з Батьківщиною! Враження накочувалися на нього і приносили то ескізи до «Живописної України», то задуми нових літературних творів. А в лютому 1844 р. знову в Петербург, «город безкраїй», де
(«Сон»)
Втім, на цей раз розлука з «країною, повитою красою», була нетривалою. Навесні 1845 p., закінчивши Академію мистецтв і отримавши звання некласного (вільного) художника, Т. Шевченко вдруге поїхав в Україну оселився у Києві і влаштувався художником Археографічної комісії при університеті. По роботі йому довелося подорожувати українськими землями на Полтавщині, Чернігівщині, Київщині, Волині, Поділлі він малював пам'ятки історії й архітектури. А ще збирав фольклор, писав поезії до альбому «Три літа».
У Києві Т. Шевченко познайомився і підтримував дружні зв'язки із М. Костомаровим, М. Гулаком, О. Марковичем та іншими учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Ця підпільна політична організація мала на меті створення вільного союзу незалежних слов'янських держав, забезпечення умов для розвою їхніх національних мов і культур, побудову нового суспільства на засадах християнської моралі, демократичних реформ, скасування кріпосного права.
Коли за доносом на братчиків розпочалися арешти, не обминули й Т. Шевченка це сталося 5 квітня 1847 р. Він був одягнутий святково: якраз поспішав на весілля до М. Костомарова, де мав бути за старшого боярина. У фраку і білій краватці, опинився в кутузці. Незабаром арештанта Т. Шевченка відправляють у Петербург до III відділу Імператорської Його Величності Канцелярії для допитів у справі кирило-мефодіївців. Слідство очолював шеф жандармів граф О. Орлов. Допити Т. Шевченко витримав мужньо: ні в чому не каявся, не журився над своєю майбутньою спокутою «за стихи самого возмутительного содержания». Слід відзначити, що членство Т. Шевченка в Кирило-Мефодіївському братстві не було доведене, зате достатнім аргументом для царського «правосуддя» виявилися знайдені під час обшуку твори.