Тим паче дивовижною здається сила Шевченкової особистості: постраждавши через свою творчість, він продовжував писати! Тут, за тюремними мурами, постав поетичний цикл «В казематі» («Мені однаково, чи буду», «Ой три шляхи широкії», «Садок вишневий коло хати», «Рано-вранці новобранці» та ін.). До своїх побратимів він звертався словами, сповненими стійкості, християнського терпіння і любові до України:
Молітесь Богу
І згадуйте один другого.
Свою Україну любіть,
Любіть її Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
(«Чи ми ще зійдемося знову?»)
Із царських жандармів виявилися неабиякі читачі: вони теж відчули у Шевченкових творах потужний струмінь патріотизму, нескореної особистої і національної гідності. Невипадково на вироку, винесеному Т Шевченку, цар Микола І дописав: «Під суворий нагляд і з забороною писати і малювати.» У щоденнику Т Шевченко так прокоментує цю особливу ремарку августійшої особи: «Авґуст-язичник, заславши Назона до диких ґетів, не заборонив йому писати й малювати. А християнин М[икола] заборонив мені й те, і друге. Обидва кати. Але один із них кат-християнин!»
Поета негайно відправляють в Оренбурзький окремий корпус 8 червня 1847 р. розпочинається його десятирічне заслання. Далі Орська фортеця. Враження, яке справило на рядового Т. Шевченка місце служби, знаходимо у повісті «Близнята»: «Так ось вона, славнозвісна Орська фортеця! майже проказав я, і мені стало сумно, нестерпуче сумно, неначе Бог зна яке лихо дожидало мене в цій фортеці. А страшна пустиня довкола неї здавалася мені розкритою могилою, що готова поховати мене живцем. [] Серед такої декорації можливе тільки мертве мовчання, яке переривають тяжкі зітхання, а не голосні пісні. Під'їжджаючи ближче й ближче широкою, тільки де-не-де зеленню вкритою лукою, я виразно вже міг розглядіти фортецю: біла плямка це була невеличка кам'яна церква на горі, а червоно-бура стрічка то дахи казенних будинків, як-от: казарм, цейхгаузів і т. п. Переїхавши дерев'яний, на хистких палях, місток, ми опинились у фортеці. Це простора площа, оточена з трьох боків каналом аршинів зо три завширшки та валом пропорціональної височини, а з четвертого боку Уралом. Ось вам і фортеця. [] Ось що оживляло перший план цієї сонної картини: гурт штампованих колодників, що лагодили дорогу до приїзду корпусного командира, а ближче до казарм на площі марширували солдати.»
Тут розпочалися безпросвітні будні: муштра, заняття з рушницею, казарма. Усе це давалося Т Шевченку важко, бо було глибоко чужим його натурі. Та й чи мусив він обов'язково стати хвацьким вояком? Адже в нього було інше покликання художника, поета, речника свого народу. А якраз це його головне єство намагалися знищити солдатчиною. Втім, примусити замовчати такий непересічний талант не можливо: Т. Шевченко, криючись, творив «захалявні книжечки»
Тут розпочалися безпросвітні будні: муштра, заняття з рушницею, казарма. Усе це давалося Т Шевченку важко, бо було глибоко чужим його натурі. Та й чи мусив він обов'язково стати хвацьким вояком? Адже в нього було інше покликання художника, поета, речника свого народу. А якраз це його головне єство намагалися знищити солдатчиною. Втім, примусити замовчати такий непересічний талант не можливо: Т. Шевченко, криючись, творив «захалявні книжечки»
Розраджували його листи Я. Кухаренка, М. Лазаревського, В. Рєпніної та інших друзів, що не побоялися з ним підтримувати стосунки (а були й такі люди в його колишньому оточенні). Певним просвітком у цьому нестерпному казарменному житті (з жовтня 1847 р. по вересень 1850 р.) стала участь в Аральській описовій експедиції, очолюваній капітан-лейтенантом О. Бутаковим. Т. Шевченко мав офіційне право писати акварелі ландшафтів, робити замальовки олівцем, ескізи з натури, необхідні для складання детальної карти тоді ще не вивченого Аральського моря Звісно, писав і поетичні твори: «І виріс я на чужині», «Не тополю високую», «І широкую долину», «Зацвіла в долині», «У нашім раї на землі»
Після повернення з експедиції Т. Шевченко обробляв матеріали. Його режим був вільнішим: жив на квартирі, не ходив на муштру, носив цивільний одяг, творив. Але на нього донесли і 23 квітня 1850 р. за порушення царської заборони писати й малювати Т. Шевченка заарештували.
Суд, вирок і виконання вироку були швидкими він опиняється у Новопетровському укріпленні на півострові Мангишлак. Серед степу, схожого радше на пустелю, у нестерпних кліматичних умовах, йому довелося провести сім років. Нагляд за ним був надзвичайно прискіпливим і полегшав аж тоді, коли комендантом укріплення став майор І. Усков.
З літературних творів цього часу в Шевченковому доробку лише повісті російською мовою. За свідченням автора, їх було близько двох десятків, але до нас дійшло лише дев'ять: «Художник»; «Музыкант», «Близнецы»; «Несчастный», «Прогулка с удовольствием и не без морали» та інші. З-поміж них особливо велике значення має «Художник»: повість великою мірою автобіографічна і має цінність для вивчення епізодів навчання Т. Шевченка у В. Ширяева, викупу з кріпацтва, навчання в Академії мистецтв, сприйняття петербурзької атмосфери тощо.