Іван Іванович постарався культурно пояснити недбалій бабці, що завтра він сам особисто прибуде з обшуком, щоб Сашко Хват знайшов завчасно понятих, та більш тямущих, та щоб ті були тверезими і що завтра спозаранку вони будуть «в'язати діда Григорія».
Проте річ у нього вийшла незрозуміла, непереконлива, слова підібралися якісь невиразні, і від усього сказанного віяло газетною офіціяльщиною. Та і бабка Лукер'я взяла під сумнів, що телефонує високий керівник, аргументуя власний сумнів тим, що, мов, районне керівництво так не розмовляє, а інше для неї не вказ. Тому Іван Іванович ще раз, від душі, як це водиться, без сорому, дохідливими до бабці поняттями пояснив саму суть та накінець пообіцяв зідрати сім шкір та усе таке інше.
Відтепер бабка зрозуміла, переймалася важливістю доручення та забожилася усіма святими виконати усе, як їй було двічі наказано. Іван Іванович кинув спітнілу трубку на важіль телефону, смачно виялався та задля порядку вчинив прочухан власному водію, бо знав твердо, попроси по-хорошому, завтра у найбільш відповідальну мить або колесо спустить, або якась гайка відкрутиться, або і те й інше трапиться одночасно. І тільки виплиснув закипіли пристрасті, Іван Іванович заспокоївся, прийшов у гарний настрій та насвистуючи минулорічний шлягер взявся за складання плана-графіку чергування районного ДНД.