Грейтлак Алан - Дух змін стр 2.

Глава 1. Натхнення

«Свобода варта того, щоб за неї боротися»

Агата Крісті

Безкраї поля, засіяні пахучими колосками пшениці. Золотисті кольори цієї злакової породи розкинулись далеко за горизонт, ніжно пестячи погляд будь-якої людини, яка відчувала єднання з природою. Легкий, зовсім ніжний вітерець розвівав ці тоненькі колоски, створюючи жовте море, що вирувало на землі. Тихесенький шум, створюваний колоссям, летів на крилах спокою через широкі поля назустріч вічності крізь легенди предків.

Десь вдалині пшеничне поле зливалось з ясно-синім, майже прозорим небом, створюючи синьо-жовте полотно, що спокійно колихалось на легесенькому вітрі. Здавалося, сама природа створила цей символ для України, вражаючи націю своєю невимовною красою, що спонукала до боротьби мільйони патріотичних сердець. Дивовижна краса заворожувала своєю простотою і одночасно глибоким змістом, що був вкладений в цей образ. Очі багатьох великих мислителів, поетів і філософів милувалися красою дикої, майже незайманої природи, зауважуючи в кожній дрібниці глибоку самобутність, яка належала її народу…

Раптовий дзвінок будильника перервав його сон, змушуючи прокинутись і витерти сонні очі. Пізня осінь пробивалася яскравими променями сонця через вікно, пестячи бліду шкіру його обличчя. Починався новий день, що не міг принести нічого, окрім буденних переживань. Сновидіння закінчились і тепер йому доведеться зіткнутися з реальністю, що впритул оточувала його. Правда, залишалася ще одна маленька деталь, яка викривляла навколишній світ – його мрія. Чи можливо вижити в потоці грубих буднів, не думаючи про щось приємне або таке бажане твоєму серцю?

Спустивши ноги з ліжка і підперши голову своїми руками, він задумався: коли ж його мрії втіляться в таку примарну реальність? Звичайно, нерозумно було надіятись на якісь звершення в такий відсталій за розвитком, країні. Досвід закордонних поїздок відкрив очі його душі, показавши ту картину, яка своєю красою полонила його уяву, але він не міг вказати дорогу до наміченої вершини. Там, за океаном, йому вдавалося заробляти кілька тисяч доларів на місяць простою фізичною працею і задовольнятися отриманими грошима, втілюючи свої прості бажання. Повернувшись назад на рідну землю, він ніяк не міг відшукати свого шляху, щоб домогтися хоча б схожого доходу. Маленьке діло, яке він почав з друзями на фінансовому ринку, дало свої плоди, залишивши йому невеликий запас грошових коштів, але воно швидко згасло у зв'язку з непередбачуваністю подій. План, збудований на фундаменті примарних ілюзій, що залежать від інших осіб – приречений на поразку. Йти на роботу, де його працю морально узурпуватиме начальство та яка не приноситиме справедливої винагороди – здавалося останнім варіантом, що межує з навіженством. Залишалася остання надія – його книга.

Ось вже майже пів року він писав свій власний художній твір – роман, що присвячений Великій Вітчизняній війні. Майже всі його думки були зайняті створенням сюжету та добіркою фактів з поширених джерел, зведенням купи слів в одну історію, наповнену сенсом і просякнутою почуттям трагедії. В його уяві з'являлися сцени великих битв, колони відступаючих солдат і проста людська драма, що розгорнулась на тлі масштабних військових дій. Він згорав в надії домогтися успіху з допомогою цієї книги, видертися на літературний Парнас і здобути лаври переможця, видавши свій роман. Але поки що це були лише мрії і він ще мав багато написати, і ще більша пережити.

Раптом двері в його кімнату відчинилися, і в проході з'явилася постать його матері, яка увійшла всередину щоб перервати його сновидіння. Йому довелося повернутися в батьківський будинок після фіаско на фінансовому ринку, залишивши орендовану квартиру новому господареві, і тепер кожен ранок в нього починався саме так. Слух в один момент вразили такі знайомі йому слова:

– А, виявляється ти вже прокинувся. Іди їсти, все на столі.

Ця звичайна фраза привела його у якийсь стан пробудження, коли людина приходить до тями після сну. Потрібно було вставати з ліжка і йти на зустріч новому дню, що не передбачав ніяких звершень.

Піднявшись на ноги, його тіло повільно пішло у ванну кімнату, де він взявся щоденну процедуру. Поки він чистив зуби і дивився на себе в дзеркало, його думки літали у вихорі творчого процесу, перероджуючись у інтригований, навіть для самого автора, сюжет.

Зі скляного дзеркала на нього дивився молодий хлопець, зовнішність якого викривала двадцятирічний вік. Його постать була стрункою, але багаторічні заняття спортом відклали на ній свій відбиток – легка рельєфність його тіла проступала через нічну футболку. Обличчя скривилось в похмурій гримасі, всім своїм виглядом викриваючи недавнє пробудження господаря від міцного сну. Глибокі зморшки невдоволення вкривали широкий лоб, сходячись жирними лініями в його центрі. Темне волосся неохайними копицями звисало біля вух, додаючи недбалості в його загальний портрет. Блакитні очі дивилися в дзеркало втомленим поглядом, що зовсім не властивий молодій натурі. У цих двох кришталиках синього скла застиг якийсь непорушний сум, що примарним диханням обдавав його застиглу душу. Очі, в яких іскрилася байдужість до майбутнього.

Тарілка з їжею стояла на дерев'яному столі, розвіваючись приємним запахом по маленькій кухні. Сівши за стіл, він присунув її до себе і став повільно поглинати її вміст, направляючи свої думки на зовсім рідкісний для них об'єкт, – політичне майбутнє країни. Адже цьому була причина, яка невидимим ореолом літала над головами народу. У цей день, 29 листопада мав відбутися саміт Євросоюзу у Вільнюсі, де президент України Віктор Янукович повинен був підписати асоціацію з ЄС. Цей день впливав на долю кожної людини, що жила у великій країні та марніла в муках минулого століття, мріючи перейти в нову епоху розвитку. Україна, маючи великий потенціал до зростання в різних галузях життєдіяльності, терпіла крах через прокляття людської душі – скупості, марнославства і лицемірства, які володіли помислами майже всіх чиновників. Країна, яка була однією з найбільших в Європі, мала більше тридцяти відсотків світового запасу чорнозему і була лідером з прокату металу, лежала у ногах мізерних людей, що роздирали її на частини своїми кривавими кігтями. Скупість, яка в минулому керувала Іудою, що продав Ісуса Христа, Гобсеком, що вмирав в холодному будинку, але мав мільйони на банківських рахунках, Рокфеллером, що постачав нафту німецькій армії під час Другої світової війни, тепер оселилася в душах цих лицемірних покидьків. Горсті жалюгідних людей, які продали свої душі за сліпучий блиск золота, не було ніякого діла до свого народу, що з кожним днем занепадав і животів в гіркій злиднях.

Але тепер їм належало зробити вибір: подарувати шанс своєму народу на гідне існування і зменшити свої апетити, або ж знищити в серцях мільйонів людей ледь жевріючу надію. Двадцять дев’яте листопада, звичайна дата, що відзначила день, який треба було пережити по-іншому. Серця людей билися в унісон, створюючи загальний резонанс віри, що продукувала ілюзію світлого майбутнього. Кожен з тих, хто з надією чекав тієї зустрічі політиків, які вершили долі цілих народів, бажали лиш дізнатися її результат. Ми завжди відчуваємо силу, коли згуртовуємося навколо однієї ідеї, чи людини, що несе в собі цю неприкрашену популізмом ідею. Нам здається, що коли багато людей збираються разом, вони непереможні, і їх колективні мрії завжди перетворяться в реальність. Мабуть, в цьому є якийсь прихований сенс, але все ж таки, в активному суспільстві людина втрачає свою особистість, перетворюючись на одну з мільйонів ниток сірого буття.