Пережовуючи свій сніданок, він продовжував думати про ці непідвладні йому речі, потроху приходячи до тями після сну і наповнюючись енергією. Перед його очима пролітали образи державної символіки, змішаної з зірками Євросоюзу, відображаючись золотистим розсипом на синьому тлі. Але, не дивлячись на всі його надії, внутрішній голос підказував йому, що президент не підпише довгоочікувану асоціацію. Заяви уряду напередодні саміту і сутність влади доводили, що європейські стандарти життя їм не потрібні. Для тих, хто міцно тримається за державний портфель, доля народу і європейські норми не представляють ніякої цінності. Головне, що грало визначальну роль у виборі корумпованих правлячих еліт – можливість красти в необмежених масштабах. Соціальний обскурантизм затьмарював розум всіх вищих політиків країни, включаючи самого президента, не залишаючи в ньому місця для раціонального мислення і простого розуміння, що народ був на межі зриву в затяжне піке революції.
«Та нічого, це не моя справа і не мені вирішувати державні проблеми, тим більше що права вибору я позбавлений. Краще розібратися, що мені належить зробити за сьогодні» – промайнуло в його затьмареній голові. Думки знову крутилися клубом навколо його швидкоплинних планів, які завжди полягали лише у двох речах: дописати наступний розділ в своєму романі і потім піти на тренування. Дві прості речі, які він шалено любив і які навіювали йому неосяжне задоволення від природної людської сутності – творення.
Мрії про вихід книги в тираж намалювали перед його поглядом зворушливу надію про реалізацію бажаною долі – стати письменником. Адже, що могло бути краще, аніж спроможність впливати на життя інших людей незбагненною силою слова? Деяким найбільш відомим політикам недостатньо навіть самих рішучих дій, щоб якось вплинути на суспільство, тоді як письменнику вистачить лише однієї фрази, щоб зародити зерно ідеї, яка буде тліти в душах вогнем відродження і змінить світ зсередини. Державні чиновники творили історію, але письменники продукували цілі епохи.
Закінчивши снідати, він прибрав тарілку в раковину та покинув кухню, відразу сівши за комп'ютер і взявшись за справу. У його планах було закінчити восьмий розділ, що ознаменувало б ще один пройдений щабель до фіналу вигаданої ним історії. Руки доторкнулися до клавіатури і очі почали нишпорити по чорних рядках вже написаного тексту.
«… Всередині мене залишалося зерно сумніву в очікуванні горя. Якісь сили, які нам ще не вдалося пізнати, керують людиною, вносячи свої корективи в її життя, перетворюючи його шлях у те, що йому судилося долею. Серце відчувало, що сьогоднішня зустріч була проявом цих сил, які заповнюють наші долі і проти яких ми безсилі. Залишалося лише дочекатися розв'язки, що така загадкова і неминуча в своїх звершеннях. Адже щасливий випадок чи злий рок завжди має місце в житті кожного з нас…»
Прочитавши надруковані ним рядки, він мимохіть задумався, відклавши в сторону клавіатуру. Невідома доля давала йому можливість барвистим полотном малювати картину надії безкраїх мрій, до яких він так прагнув. Жодного разу його уява не звертала уваги на волю випадку або злий рок, що наздоганяє багатьох людей, які залишалися у своєму ілюзорному світі. Але ж, несприятливий шквал може спіткати і його вітрило надії, та з силою жбурнути об гострі скелі невдач. Адже у цьому світі є щось міфічне, що визначає долю кожного з нас.
Міркуючи про мірило вічності, він мимоволі згадав про саміт у Вільнюсі. У його голові іронічним тоном відразу спливла сатирична фраза однієї, знайомої йому, людини: «Подивимося, як цей ˶хозяйственник̋ зможе вплинути на долю свого народу, адже окрім надії у нас нічого не залишилося». Якби тільки угода про асоціацію була підписана в цей вечір. В економічному векторі це б означало поступове падіння цін на ряд імпортованих товарів, на ввіз яких знімалися безглузді мита. Перед зубожілим народом відкрилися б нові горизонти можливостей, де вони змогли б реалізувати свої мрії. Звісно не миттєве поліпшення, але поступова модернізація країни мала б своє місце у неминучому майбутньому. На жаль, це були лише його мрії.
Спогад про майбутній саміт вже не дозволили йому далі займатися книгою, відбираючи весь творчий запал на гру уяви. Він кілька разів намагався знову зайнятися справою, але в нього нічого не виходило. Запалені надії знову з'являлись в його голові, затьмарюючи собою вигадану ним історію. Неоправдані очікування завжди дозволяють нам злетіти до небокраю наших мрій.
Нарешті, припинивши марні спроби зосередитися на романі, він закрив програму, дещо змінивши текст і почав збиратися на тренування. Чорна спортивна сумка дбайливо наповнювалася старими потертими речами, які він одягав, коли займався у спортзалі. Фізичні навантаження завжди додавали йому якусь примарну віру в себе і в можливості свого тіла. Вічна битва з власним ледарством і мерзенною слабкістю змушувала його плентатися в храм здоров'я, щоб кожен раз отримати лише одне – смак перемоги над собою.
Зібравши речі, він швидко вискочив з будинку і побіг до залу, що знаходився в самому центрі міста, де текло його життя. Містечко під назвою Ч****** було невеличким і мало населення кількістю лише двісті сімдесят тисяч людей. Провінційне місто не було насичене хмарочосами або великими офісними будівлями і мало одну центральну вулицю, що наскрізь пронизувала весь обласний центр. З обох боків Вона була засаджена величезними каштанами, як це прийнято в майже кожному українському місті чи селі. Поодаль від проїжджої частини стояли невеликі будинки з часів радянського союзу, які переважали своєю архітектурою в загальній картині невеликого містечка. Старий, потрісканий асфальт з кожним роком лиш ще більше старів, вкриваючись квадратними латками, що недбало заміняли собою величезні чорні дірки. Центральна частина міста була всіяна рекламними вивісками, що залучали погляди пішоходів своєю барвистістю та різноманіттям пропозицій. І все це було оточене сірими фасадами будівель, які похмуро розпливалися в осінньому силуеті безсонного міста.
Провінційний дух панував тут на кожному кроці, відсвічуючи собою звичаї місцевого населення. Можливостей своїм жителям це містечко надавало небагато, змушуючи більшість людей вести аскетичний спосіб життя і мати буденні турботи. Успіхом тут вважалась хороша посада, з зарплатнею в тисячу доларів на місяць і підтримана машина іноземного виробника. Але, не дивлячись на всі ці обставини, бажання мати європейський рівень життя тліло в душі кожної людини. Спопеляюче панування жебрацтва не могло витіснити з душі надію, яка об'єднувала людей в єдиному пориві.
Сівши в автобус і заплативши за проїзд, він одразу ж почув відголоски цієї надії, яка зводилась до балачок про майбутній саміт, що породив навколо себе безліч чуток і припущень, які звучали на вустах пасажирів автобуса. Прислухавшись, він з кожного боку чув схожі діалоги:
– Як думаєш, підпише Янукович асоціацію сьогодні чи ні?
– Та не знаю, дивлячись, що йому пообіцяла Європа.
– Або ж, що сказав Володимир Путін.
– Теж вірно.
Всі розмови зводилися до однієї теми – долі батьківщини, що стояла на роздоріжжі двох шляхів, що вели до протилежних результатів. Дивлячись на бездушні обличчя пасажирів, він бачив, як на них похмурим відтінком лежить непривітне сьогодення. Бідність сковувала їх душі печаткою невдоволення, перетворюючи звичайних людей в злі подоби самих себе. Страшна правда полягала в тому, що неможливо бути добрим, живучи в злиднях, бо вони віднімали найкращі чесноти людської душі.