Леся на мить заплющила очі і знов побачила криваве, спотворене обличчя. Вулицею промчало авто, буксуючи у глибокому снігу і Леся майже застрибнула у ліжко, їй знов стало страшно і холодно. Вона посиділа кілька хвилин, заспокоюючи дихання, а тоді лягла, скрутилась калачиком і накрилась ковдрою так, що стирчав лише ніс.
Серпень 2002
Леся стояла біля вікна, насуплена, із схрещеними на грудях руками. Вона досі не вірила, що Ярина не жартує.
– Навіть не думай! Славік мене приб’є, якщо дізнається. Навіть гірше – він мене морально доколупає.
– Та звідки йому взнати? Він такий зайнятий роботою, що на тебе часу майже немає, а лазити по сайтах знайомств – тим більше.
Леся згадала про каву, яку залишила на кухні настоятись і вирішила, що це привід втекти від розмови. Може Ярина правильно зрозуміє і відчепиться.
– Зараз прийду.
На кухні вона повільно розмішала ложечку цукру в горнятку, вдихнула аромат і повернулась у кімнату. Ярина сиділа на дивані, закинувши ногу на ногу і очікувально дивилась на неї. Леся зітхнула і вирішила змінити тактику:
– Яра, ти завжди намовляєш мене на якийсь прикол, а розгрібаю я сама. І взагалі – нащо воно мені треба?
– Ой, та перестань! Ти ще заміж не вийшла, а вже робишся квочкою. Тобі двадцять два, а вже без дозволу нареченого і пчихнути не можеш.
– Те, що Ярослав тобі не подобається не означає, що я маю поводитись, як німфоманка.
– Ну ні, ти себе чуєш?! Я ж не тягну тебе зрадити його з першим-ліпшим. Зареєструємось на сайті, під ніком, поспілкуєшся трохи, не виходячи з дому, розвієшся, а коли повернеться з відрядження твій ненаглядний – видалиш анкету.
Леся примружила очі: ідея була цікавою, але її щось муляло. Почуття до Ярослава не б’ють фонтаном і у такій розвазі вона не бачить нічого поганого, бо нікуди не ходить після роботи і все частіше почувається відірваною від життя. Тим більше, що поки що вона йому не дружина і взагалі – часом почувається поруч з ним на пташиних правах. Трохи розвіятись, набратись певності, підняти самооцінку – можна спробувати.
Але! Ярина ніколи нічого не робить просто так. То в чому заковика?
– Я ж бачу, що ти хочеш. Лесь, ну чесне слово! Ти сидиш вдома, як монашка. Зранку на роботу, ввечері звіт по скайпу, книжка, телевізор, спати. Та ж тебе навіть у вихідний в кафешку фіг витягнеш, я вже мовчу про дискотеку. Я розумію – якби ти любила його без пам’яті…
– Я і люблю…
Леся одразу ж вдала ображену – чого-чого, а проникливості Ярині не бракує.
– Ага, щас! Він задурив тобі голову обіцянками про гарне життя, перспективну кар’єру, яка на дев’яносто відсотків у його уяві і медовими словечками. Він взагалі сприймає тебе, як… як найдорожчий елемент декору.
– ЩО-О!?
– Вибач. Я тупо заздрю. Ну не ображайся, Лесюня. Просто підтримай мене. Ксюха такого мужика знайшла через сайт, то може і мені пощастить, а ти ще кілька контактів підкинеш… Ну будь-лааааааааааасочка… Я вже зареєструвалась.
– Відколи це тобі кавалєрів бракує?
– Власне – кавалєрів не бракує, а я хочу чогось серйозного.
– На сайті знайомств?!
Ярина подивилась на неї так, наче Леся розумово відстала і не розуміє елементарних речей.
– Ну так. Знаєш, зараз є мода серед забезпечених чоловіків – шукати наречених через нет. Вони хочуть переконатись, що дівчатам не потрібні їх гроші, а вони самі. Якось так.
Леся хитро примружилась:
– І як ти вирахуєш, хто є хто?
– Є кілька способів… Ну то як?
Невже вона це серйозно? Вся катавасія для того, щоб знайти мужика в неті, коли вони пачками по місту ходять? І багато з них досить не бідні. І не з одним Ярина знайома особисто. І не один не проти замутити з нею. Дивно якось.
– Ти ж все одно не відчепишся…
Ярина підсунула ноутбук із відкритою анкетою і Леся, голосно зітхнувши втупилась у монітор. Це ж треба стільки всього заповнити, а ще нік вигадати і найголовніше – знайти цікаві екземпляри для подруги. Це за умови, що вдасться якось зрозуміти, хто ж з них замаскований олігарх. Хоча Леся все одно сумнівалася, що подруга вмовляє її лише заради цього. Її пояснення здавалось правдоподібним і якби не маленький неспокійний хробачок у Лесиній голові, вона б вже давно погодилась, лиш би Ярина перестала виносити їй мозок.
– Добре, тільки каву доп’ю.
Фокса; 22 роки; неодружена; люблю блюз, шоколадне морозиво і latte; шукаю цікавого співрозмовника; зустрічі та інтим не пропонувати.
– Так може бути?
– Супер. Зразу видно – писала скромниця. Фотку додай.
– Нащо? Ми так не домовлялись.
– Ти думаєш без фотки хтось напише? Лесь, в тебе ж є така маленька, гарненька, там де ми в лісі, пам’ятаєш? Ти з деревом обнімаєшся – якраз те, що треба.
– Яра, а ти впевнена, що воно мені боком не вилізе?
– Та чого ти так хвилюєшся? Крім нас ніхто не дізнається.
Лесю раптом осяяло:
– Слухай, а чого б твою фотку не поставити, якщо для тебе шукаємо?
– А якщо тобі хтось сподобається, як ти поясниш?
– Ніяк, бо я не збираюсь ні з ким зустрічатись.
– А раптом?
– Яра, ми так не домовлялись…
Ярина картинно закотила очі і зітхнула.
– Лесь, ну ти, чесне слово, як тоді. Просто визнай, що боїшся і замнемо тему.
– Ага, з тобою замнеш.
Леся читала. Еміль Золя, «Дамське щастя». Перечитувала втретє. І кожного разу намагалась зрозуміти, що її так вабить у цьому творі і чому щоразу здається, наче вона щось пропустила. От тільки сьогодні читання не йшло і вона злилась на подругу і на себе.
Коли Ярина починала нити, легше було погодитись зразу, бо вона все одно доконає. Але як тільки подруга пішла, Леся вимкнула ноутбук і зайнялась справами. Роботи завжди багато, якщо її навмисне пошукати: витерла пилюку на поличках і на книжках; перебрала гардероб; підготувала зошити і підручники, щоб в останній день не морочити собі голову і на останок помила вікна. Кава, обід, покупки, ще безліч дрібних справ – і до вечора вона почувалась такою втомленою, що мріяла лише про гарячу ванну із м’ятною олією і книжку.
Леся занурилась у ароматну ванну, відкрила книжку і тут прийшло воно – роздратування. Леся зрозуміла, що їй дико цікаво, чи хтось написав, що написав і скільки взагалі дивилось її анкету. Вона злилась на себе за цю цікавість, але вже не могла зупинитись.
Наче караючи себе, вона прочитала ще дві сторінки, повільно встала з ванни, так само повільно витерлась і намастила тіло бальзамом. На кухні зробила велике горнятко чаю і повільно пішла у кімнату.
А всередині в неї дико верещало і вже десять разів добігло до ноутбука і назад вмираюче з цікавості її друге я.
Екран привітав її заставкою із накачаною фітнес-дівою і підписом: «Працюй над собою. Ніхто з першого погляду не закохається у твій багатий внутрішній світ».
– От саме нагода спочатку внутрішній світ представити. Так! Якщо ніхто не написав – зразу видаляю і пошлю Ярину лісом.
Сто тридцять чотири повідомлення.
Леся оторопіло дивилась на екран і розуміла, що радіє. Ще доби не минула, а лічильник повідомлень зашкалює. Але як тільки почала переглядати, радість змінилась злістю і роздратуванням. Із першої півсотні залишила лише чотирьох, решта пішли у чорний список. Інтим пропонували – і просто так, і за гроші, причому і їй, і з неї.
– Бувають же такі придурки… І на цьому сайті Оксана знайшла нормального мужика? А Ярина шукає законспірованого принца? Жесть! Як я дала намовитись? Та ж тут навіть просто поспілкуватись нема з ким!
Але попри злість вона і далі переглядала повідомлення: якщо вже видаляти анкету, то треба набратись отрути і ґрунтовно пояснити Ярині, чому вона не братиме у цьому участі.
«А тобі пасує нік»
Леся спіткнулась об речення. Як не дивно, але він єдиний, хто помітив зв’язок між ніком і її рудим волоссям.
«Дякую»
Відповіді не було, значок «онлайн» не моргає, отже він не на сайті і можна швиденько переглянути його профіль, суто з цікавості – а раптом це екземпляр для Ярини.