На території України представники народів монголоїдної раси відомі з часів Київської Русі (половці), монголо-татарської навали (татари).
…Людські поселення на території Монголіїі відомі з часів палеоліту. Першими ранньофеодальними союзами племен на території Монголії були об’єднання протомонгольських племен хунну (III ст. до н. е. – I ст. н. е.) і племен сянбі (I ст. н. е.). В IV–X ст. територія Монголії входила до Жужанського, Тюркського, Уйгурського і Киргизького каганатів, у X–XII ст. – до імперії кіданів – Великий Ляо. На початку XIII ст. відбулось об’єднання численних монгольських племен під владою одного з нойонів (представники феодальної верхівки, що народжувалася) – Темучина, якого 1206 р. на великому курултаї (з’їзді) було проголошено великим ханом – Чингісханом. Створена в інтересах великих феодалів, військово-феодальна держава Чингісхана стала на шлях загарбницьких воєн. На середину XIII ст. під її владою опинилися Північний Китай і Тангутська держава, Середня Азія і Закавказзя, територія Ірану. Було встановлено панування монголо-татарського іга на Русі. (УРЕ, т. 7, стор. 102–103.)]
Мунгали, звані татарами…
Що за мунгали? Татари? У Красному тільки про це й говорили. З острахом, що переростав у тривогу, яка вже не вгамовувалася… Невже лихо суне на Рязанську землю – за які такі гріхи?
Невдовзі виявиться, що йде навала така, що її рязанці до того не знали. Це підтвердив і гонець на змиленому коні, що примчав із Рязані до Красного.
– Княже! – кинувся до Федора Юрійовича. – Велике лихо прийшло на Русь. На нас вороги сунуть, нам досі не знані, які мунгалами прозиваються. І веде їх безбожний хан Батий… Отець твій, князь Юрій Інгварович, згукує всіх до себе на раду. І тебе чекає, княже Федоре, з дружиною біля Пронська…
Князь Федір почав спішно збирати дружину. А поки вона збиралася і харчем на дорогу запасалася, велів гукати ковалів.
– Роздмухуйте горна у своїх кузнях! Скоро нам треба буде багато-багато зброї!
І велів їм кувати мечі й сокири, готувати кольчуги, наконечники для стріл, лати, наручі – захист для рук…
А тим часом біля княжого терема вже зібралася дружина. Князь Федір забіг до Євпраксії в повному бойовому обладунку.
– Прощавай, моє щастя! Радість моя, прощавай! Дасть Бог, розіб’ємо клятих мунгалів – повернуся додому. А нині – похід. Збирає батько рать, будемо оружно мунгалів зустрічати.
– Ой, Федоре, серце віщує щось недобре… Кажуть, мунгалів клятих – видимо-невидимо, а Русь же ослабла від усобиць.
– Тож маємо в такий час нарешті всі разом бути – плече в плече! Прощавай, Євпраксієчко, чекай мене з перемогою, бо як же інакше?… Тільки з перемогою! Русь наша має встояти. Маємо відбити клятих мунгалів. З нами й Сирін – птаха щастя й успіху. І правда з нами, бо ми на своїй землі, край світ захищаємо, а не людей грабуємо, як ті мунгали з незнаної нам Мунголії…
Євпраксія зі сльозами заспівала, як милого у похід виряджала:
І більше Євпраксії не судилося побачити свого судженого.
Великий князь Юрій Рязанський просив допомоги в сусідів, хотів з’єднати війська кількох руських князівств і дати Батию належну відсіч, але…
Звідусіль приходила відмова. Навіть перед смертною загрозою, що нависла над Руссю. А вона вже не була єдиною та згуртованою, як славилася колись у давні часи. Міжусобиці нищили Русь. Про це ще автор «Слова о полку Ігоревім» з гіркотою і болем душі писав, благаючи руських князів схаменутися і стати проти ворога дружно – плече в плече. А натомість:
Отак було – тут нічого не зміниш і нічого додати.
Упродовж не одного століття, коли свої крамолу на Русі кували, а погани, звісно, користувалися міжусобицями та на Руську землю набігали. І частенько роз’єднаних русичів змагали, бо не стояли русичі заодно.
Але й тоді, коли вороги отчину руську потоптом проходили, князі між собою кували змови, допомагаючи своїм ворогам.
Першою спізнала лиха Київська Русь, а потім – і Північно-Східна… Рязанське князівство повело в сім ділі печальнім перед: вороги вже вогнем і залізом по Русі потоптом проходили, а князі ще не могли ніяк зібратися та об’єднатися – навіть і перед смертною загрозою, що нависла над рідним краєм, коли в полум’ї та крові постало невідворотно: бути чи не бути?… Князям треба б казати «бути», однак робилося все, щоб «не бути».
Юрій, князь рязанський, коли вже загарбники стояли гамірним табором на березі річки Вороніж, ледве спромігся зібрати раду: великого князя владимирського Георгія Всеволодовича, братів своїх, князя муромського Данила Інгваровича, князя коломенського Гліба Інгваровича, князя красного Олега, князя пронського Всеволода, ще одного чи двох удільних князьків – і все. Решта не відгукнулися, діючи за відомим прислів’ям: моя хата скраю, мені це й не болить… На Рязань посунули мунгали – нехай Рязань і викручується, а нас, дасть Бог, лихо-біда стороною обійде.
Примечания
1
Чудовисько – жахлива фантастична істота, потворне страховище; так кажуть і про людину з негативними рисами й такими ж моральними якостями, надзвичайно жорстоку, люту і т. ін. (За тлумачним словником української мови) (Тут і далі прим. авт.).
2
Климовський Семен (роки народження і смерті невідомі) – український козак-піснетворець кінця XVII – першої половини XVIII ст. Автор популярної пісні «Їхав козак за Дунай». На основі скупих біографічних даних про Климовського російський письменник О. Шаховський написав у 1812 р. оперу-водевіль «Козак-віршувальник».
3
Чи не тому згодом студень буде називатися в Україні груднем?