Відрубність Галичини - Винничук Юрій Павлович

Іван Франко

Відрубність Галичини

ЗНАЧІННЯ ІВАНА ФРАНКА

Коли перед нашими духовими очима уявимо собі загальний образ діяльності Івана Франка, побачимо, що вона була незвичайно велика, ріжнородна та всестороння. Автор поезій, повістей, оповідань, драматичних творів, творів для дітей і молоді, перекладач чужих літератур, дослідник народньої словесності, історик літератури, критик, публіцист з великим знанням політичних і суспільних наук, популяризатор майже в усіх областях науки, редактор, громадський діяч, бесідник і агітатор – отсе Іван Франко в освітленню своєї діяльності. Сам він сказав про неї на обході його 25-літнього ювілею ось що: «В усій своїй діяльності бажав я бути не поетом, не вченим, не публіцистом, а поперед усього чоловіком. Мені закидували, що я розстрілюю свою діяльність, перескакую від одного зайняття до іншого. Се було саме випливом мого бажання – бути чоловіком, освіченим чоловіком, не лишитися чужим у жаднім такім питанню, що складається на зміст людського життя. А пізнавши що-небудь, я бажав і всіх сил докладав довести й інших до того, щоб зацікавилися тим і розуміли се. Дехто звиняв мене тим, що важкі обставини життя, конечність заробітку спонукувала мене кидатися на ріжні поля. Але мені здається, що тут більше причинилася моя вдача, те гаряче бажання – обняти цілий круг людських інтересів. Може бути, що сей брак концентрації зашкодив мені як письменникові, але в нас довго ще будуть потрібні такі, як я, щоб розбуджували інтереси до духового життя і громадили матеріал, обтесаний бодай з грубшого. Фундаменти все так будуються; а тільки на таких фундаментах, на таких стінах може здвигнутися пишне, сміле склепіння».

Франко зовсім не сказав про себе забагато, коли назвав себе одним з тих, що «розбуджують інтерес громадянства до духового життя». Він справді весь час своєї діяльності старався зацікавити громадянство всіма сторонами людського життя, всіма проявами людського духа, виявляючи безприкладну всесторонність своїх духових інтересів, свого знання і свого таланту. Але сказав він про себе рішуче замало, зачисляючи себе до тих, що «громадять матеріал, обтесаний бодай з грубшого». Се правда, що в своїй діяльності брався він за всяку потрібну працю, не цурався «громадити матеріал, обтесаний бодай з грубшого», також тоді, коли до сього не примушували його обставини заробітку. Одначе побіч такого матеріалу зоставив він у своїй письменській спадщині багато-пребагато річей, які мають вічну вартість для культури, які на все зостануться перлинами творчості людського духа.

Яко поет дав Франко українській літературі цілі скарби поетичної творчості, яка в поемі «Мойсей», написаній тоді, коли його талант у своїм розвитку осягнув ступінь найвищої зрілості, піднеслася на вершини геніяльності. Лірика й епіка, теми любовні, історичні, політичні, суспільні, фільософічні – мають в нім однакового мистця. До нього українська поетична творчість розвивалася майже виключно під впливом народньої поезії, а проби йти за европейськими взірцями не переходили середньої міри. Він перший великий поетичний талант, який присвоює українській поезії европейські взірці, як щодо форми, так і щодо змісту. В історії української поезії побіч генія Шевченка стоїть талант Франка яко символ нового, вищого ступеня розвитку української поетичної творчості.

В оповіданнях і повістях дав Франко безліч чудових малюнків з життя нашого народу: селян, робітників, інтелігенції. Переважають в них і скількістю і красою образки з життя робочого народу. Йдучи за тогочасною европейською школою реалізму в літературі, осяяний чоловіколюбними ідеями 19-го віку, малює він не тільки їх гірке життя, але також показує, що в тих простих, бідних і темних людей, прибитих темнотою, важкою працею і нуждою, є гарна, чиста людська душа, якій тільки не дають проявитися суспільні порядки.

Як у поезіях, так і в оповіданнях дав Франко повний, незнаний досі в українській літературі тип – тип жида, який виступає перед читачем в авреолі всіх гарних прикмет людської душі.

В області драми Франко тільки пробував своїх сил, неначе почуваючи їх надмір. Та хоч драма не була його спеціальністю, одначе й нашу драматичну літературу збагатив він творами з літературною вартістю.

У своїй літературній творчості обдарував Франко також малих читачів дитячого та хлоп’ячого віку творами, які треба поставити на перше місце в нашій літературі для дітей і молоді.

У науковій області спеціальністю Франка були досліди над українською народньою словесністю й українським письменством. Тут він заяснів яко першорядний фолькльорист, історик і критик. І тільки жаліти треба, що він не осягнув у свій час університетської катедри, де міг би був свобідно розвивати сю свою наукову діяльність. Та все-таки вспів він дати поважне число цінних студій, які здобули йому славу першорядного українського вченого.

Побіч власних творів присвоїв Франко українській літературі чимало скарбів чужих літератур, перекладаючи їх на нашу мову. Як сам творив, так і перекладав він найріжнородніші річі: поезії, оповідання, повісти, наукові статті і т. ін. Найціннішими є переклади поетичних творів, які перекласти може тільки поет. Та для духового розвитку громадянства чимале значіння мають також переклади повістевої й наукової прози.

Що як письменник поклав Франко великі заслуги для вироблення й розвитку української літературної мови, се розуміється само собою. В сій області важна була також його редакторська діяльність.

До вище вичислених родів письменства долучається незвичайно багата й всестороння публіцистична діяльність Франка, яка щодо скількості творить величезну більшість його письменської праці. Стоїть вона в тіснім зв’язку з цілістю його творчості, є тільки одною з її форм і почасти її синтезою. В поезії, оповіданню, повісти, драмі, науковім досліді творив Франко вартості тривкі, постійні, вічні; в публіцистиці поет, белетрист, учений давав синтезу своєї творчості для щоденного ужитку. Зокрема належить зазначити, що яко публіцист заслужив Франко, стараючися писати про наші справи в чужомовній пресі – польській, російській, німецькій. Його статті у віденськім тижневику «Die Zeit» були перлами публіцистики й про них вдячно згадала віденська преса з приводу його смерті.

З індивідуального становища, зі становища літературної слави публіцистична діяльність Франка була безперечно дробленням його таланту. Але з суспільного становища була вона великою громадською службою, яка свідчить, що великий письменник і вчений був також великим громадянином. Для нього мало було творити вічні вартості, – він кидався у вир щоденного життя, де публіцистика була в нього оружжям щоденної боротьби за ідею.

Коли Франко схарактеризував ріжнородність і всесторонність своєї діяльності яко змагання бути людиною, ми на основі його діяльності можемо назвати його великим громадянином. У ній присвічувала йому одна ідея, ріжні роди її були тільки способами до одної цілі: вести український народ шляхом всесвітнього, загальнолюдського поступу.

Став Франко до сеї громадянської праці як один з творців і провідників напряму, який в історії нашого національного розвитку одержав назву радикалізму. Сей наш радикалізм, під яким розуміємо рух, що розпочався пропагандою Драгоманова й викликав серед українського громадянства в Галичині глибокі переміни поглядів і способів громадянської діяльності в усіх областях громадянського життя, – се неначе друге українське національне відродження. Як Котляревський і Шашкевич творці українського відродження тим, що ввели в літературу народню мову, так радикалізм відродив наше національне життя тим, що ввів у нашу літературу, в нашу політичну думку, в наше розуміння суспільних відносин, в наші культурні змагання новий ідейний зміст, нові поняття, які осягнула в своїм розвитку Европа, поняття, в основу яких лягло змагання до всестороннього розвитку народньої маси як основи суспільного життя.