Була ця річ не тільки з неоціненного дорогого каменю, але ж і незвичайної мистецької вартости. Розміщення інкрустованих у смарагд інших самоцвітів говорило про її містичне значення й “надлюдську” досконалість мистецтва, яке зуміло інкрустувати ніжний смарагд, що тріскається від найлегшого дотику різця».
Ще за життя Месії Понтій Пілат побачить, як цей містичний келих віддзеркалиться йому такою ж загадковою, як і Святий Грааль, квіткою пасифлори, яка символізує смерть і передвіщатиме загибель на хресті Ісуса.
Наталена Королева цією квіткою, яку дарує Клавдії Прокулі маленька негритянка Чела, ніби подає знак Понтію Пілату про невідворотність і його хресної дороги в пориванні пізнати Істину. Така дорога – це його, вимученого каяттям і душевними стражданнями, шлях до християнства, символом якого виступає чаша Святого Грааля. Понтій Пілат ступив на цей символічний шлях – пройшов під гірлянди, сплетені з квіток пасифлори, до печери, в якій Йосиф зберігав таємницю – келих Святого Грааля.
Романістка сміливо поглиблює містичну природу цієї чарівної чаші, яка в різних давніх культурах і віруваннях набувала різноманітних символічних значень. Чи не найпоширенішим символом чаші Грааля є святе серце Ісуса Христа, а її походження пов’язують то з першочоловіком Адамом, то з архангелом Михаїлом…
Наталена Королева подає свою версію легенди про цей символ влади, лицарства, любові, серцевини життя, Відвічного Світла… Оскільки вона дев’ятнадцятилітньою пройшла обряд прийняття до старовинного перського роду через освячення клятви кров’ю на вірність своєму мужу, князю Іскандеру, та вірі Святого Світла, в романі «Quid est veritas?» письменниця вкладає в уста Йосифа Ариматейського відкриття таємниці появи в руках матері Христа Маріям цього символу благої вісті: «Від Баал-Фазара, слуги Світла Нествореного, володаря перського, дістала Маріям, мати Раббі, цей келех з фіміямом у подарунок новонародженому синові».
Наталена Королева цим зрощенням євангельської легенди, християнського вірування з давніми перськими релігійними уявленнями про істину віри – Святе Світло – прагне довести, що в основі багатьох традиційних культурних цінностей різних народів лежать схожі легендарно-фольклорні сюжети й герої, хоча й відмінні за назвою і звершеними подвигами, чудесами та перевтіленнями богів. Той же Баал-Фазар (Балтазар) у віруваннях персів був одним із трьох володарів, які першими добралися до Вифлеєма і привітали новонародженого Месію. Крім того, Баал-Фазар був магі-священником перської релігії «Святого Світла». То чому він не міг передати Марії – матері Ісуса – чашу Святого Грааля?
Отже, Ісус Христос, одержавши у подарунок із рук Своєї Матері це символічне уособлення Святого Світла, бере на Себе духовну місію «рятувати світ від “духовної посухи”, від “спраги світла”, вже нестерпних для знеможеного людства, яке черствіє, підлягаючи злу, ненависті та злобі, й утрачає те, чим тільки може жити Любов».
У цих словах радника прокуратора Юдеї Йосифа Ариматейського сконденсована визначальна ідея і цього роману, і багатьох інших творів Наталени Королевої. Це місія духовного просвітлення людства, яка покладається таємничим, незбагненним способом на обраних, на «посланців Світла», проповідників любові, духовного очищення і набуття «спокою досконалости», Великої Мети, Світлої Мети. У романі цю іскру Святого Світла підхоплює Марія Магдалина. Вона бере з рук Йосифа Ариматейського таємний келих атлантів – це послання людству з творчої руки Всемогутнього заради того, щоб справжнім Світлом розбудити людський дух, затуманений міазмами ще не просвітленої духовністю первісної матерії.
Своєрідною хресною дорогою стають для Ізі та Антіноя – героїв роману Наталени Королевої «Сон тіні» – випробування романтичним коханням віри та надії на Божу ласку. Антіной, якому пророчать римський трон, бо він – улюбленець самого цезаря Адріана, навіть після тривожних ворожінь і містичних небесних і земних знаків не владний над своїми почуттями, що завихрили йому розум, і захоплено поринає у цей неймовірно жаданий вир пристрастей і переживань.
Шлях до щастя для юних закоханих складний, драматичний, він пролягає через інтриги наближених до імператора осіб, через плітки, обмови, замахи на життя і завершується трагічно – убивством майбутнього цезаря Антіноя.
Відомо, що часи правління славетного будівничого Римської держави, реформатора, прихильника грецької культури, імператора Публія Елія Адріана, Александрія була однією з культурних столиць не лише Близького Сходу, але і Римської імперії. Одна лише Александрійська бібліотека з багатющою скарбницею пам’яток літератури і культури викликала захоплення сучасників. Там, у Александрії, розвивалося мореплавство і мистецтво, торгівля і література, шанобливо плекалася культура Близького Сходу й античного світу.
Наталена Королева досконало вивчила життя, побут, культуру цієї римської провінції тоді, коли брала участь в археологічних розкопках у Єгипті. Повість «Сон тіні» вражає саме майстерним художнім «вписуванням» у опобутовізований простір імператорського двору й античного міста реальних історичних осіб – цезаря Адріана та Антіноя, грека за походженням, який під час перебування разом із імператором в Александрії випадково потонув у Нілі. Але письменниця головний акцент робить на романтичному коханні Антіноя і звичайної танцівниці Ізіди (Ізі). Ця єгипетська дівчина наділена особливим даром чутливо сприймати високе мистецтво, володіє поетичним талантом, щира в своїх почуттях, безкорислива, чиста душею і вірна своєму мистецькому покликанню. Із великою любов’ю творився цей чудовий жіночий образ уявою і фантазією Наталени Королевої.
Письменниця майстерно «вплела» цю романтичну історію трагічного кохання єгиптянки Ізіди і патриція Антіноя в досконало виписаний культурно-історичний простір буття давньої Александрії під владарюванням римлян у часи поширення християнської віри. Не випадково Августа Сабіна намагається переконати цезаря в тому, що Антіной – колишній раб, син рабині-християнки і його, цезаря, син, що він таємно сповідує християнство, тягнеться до «демосу», і тому таємні християни палко моляться, щоб новий цезар Антіной швидше обійняв владу. Причиною його трагічної загибелі є передусім змова імператорського двору на чолі з дружиною цезаря Сабіною і сенатором Татіаном із метою не допустити на римський трон таємного християнина, одруженого з дочкою роксоланина Ярмужа, який привів у дарунок цезареві Адріану славетного згодом коня Бористена. До речі, у повісті згадується, що батько Ізі також походженням із берегів Бористена.
Як бачимо, і у повісті «Сон тіні» Наталена Королева не забуває про свою другу родинну гілку, яка тягнеться до українського родословного дерева.
А повість «Предок» взагалі присвячена ледве не містичному поєднанню двох родів – іспанського й українського. Цей твір наповнений дитячими враженнями і спогадами Наталени про таку далеку і таку рідну Волинь, про маєток Борки над Стиром, бабуню Теофілю Дуніну-Борковську, зілійницю бабу Вівдю… У повісті все, що пов’язане з Україною, що відбувається на Волині, читач «бачить» очима самої письменниці, яка постає в образі маленької внучки графині Теофіли Теї, і очима волинського шляхтича Адама Дуніна-Борковського, його дружини-сарацинки Марії-Зораї, яка в захопленні вигукує: «Ах, срібна, срібна Волинь!.. Колиска мого золотого щастя!»