Баум Лаймен Фрэнк - Озма з країни Оз стр 3.

Шрифт
Фон

– А яка різниця?

– Але ж ви… дама, хіба не правда?

– Звичайно. Та коли я тільки вилупилася з яйця, ніхто не міг би сказати, чи з мене виросте курочка, чи півник, і хлопчик, що жив на фермі, де я народилася, назвав мене Білом, і я стала його улюбленицею, бо в усьому виводку тільки я одна була жовтенька. А коли я виросла й він побачив, що я не кукурікаю й не б’юся, як півники, то вже не схотів міняти моє ім’я, і вся худоба в оборі, та й усі люди в оселі знали мене як Біла. Тому мене завжди звали Білом, і Біл – це моє ім’я.

– Однаково так не годиться, – поважно сказала Дороті, – і я, коли ти не заперечуєш, буду звати тебе Біліною. Розумієш, як додати «іна», ім’я робиться жіноче.

– Ет, мені однаковісінько, – відказала Руда Курка. – Називай мене як хочеш, аби тільки я знала, що це ім’я – моє.

– От і гаразд, Біліно. А мене звуть Дороті Гейл. Для друзів я просто Дороті, а для чужих – міс Гейл. Ти можеш називати мене Дороті, коли хочеш. Ми вже зовсім близенько від берега. Як ти гадаєш, тут глибоко? Я вже можу дійти вбрід?

– Почекай іще кілька хвилин. Сонечко пригріває, квапитись нам нікуди.

– Але ж у мене такі мокрі ноги! – заперечила дівчинка. – Платтячко на мені вже висохло, але я не зможу почуватися добре, поки в мене мокрі ноги.

Проте вона зачекала, як радила курка, і невдовзі велика дерев’яна клітка м’яко пристала до піщаного берега. Небезпечне плавання скінчилося.

Обом, звісно, неважко було дістатися до берега. Руда Курка одразу перелетіла на пісок, а Дороті треба було перелізти через високу стінку з планок. Але для сільської дівчинки це не складно, і Дороті, ледве опинившись на березі, стягла з ніг мокрі черевички та панчішки й поклала сушитися на нагрітому сонцем піску.

Потім вона сіла й стала дивитись на Біліну, що вже шпорталась гострим дзьобом у піску, розгрібаючи його міцними пазурами.



– Що ти робиш? – спитала Дороті.

– Снідаю, а що ж іще, – відказала Курка, не кидаючи дзьобати.

– А що ти там знаходиш?

– Трохи жирних рудих мурашок, трохи піщаних кузьок, а часом невеличкого краба. Вони такі гарні й такі смачні, повір!

– Яка гидота! – жахнулась Дороті.

– Що гидота? – перепитала Курка, підвівши голову й дивлячись одним блискучим оком на свою товаришку.

– Ну, їсти живі створіння, та ще отих гидких кузьок і мурашок. Як тобі не соромно!

– О ненько! – спантеличено відказала Курка. – Яка ти чудна, Дороті! Усе живе куди смачніше й корисніше, ніж мертве, а ви, люди, їсте всіляких мертвих тварин.

– Ні! – заперечила Дороті. – Не їмо!

– Їсте, їсте, – наполягала Біліна. – Ви їсте ягнят, овечок, корів, свиней і навіть курей.

– Так ми ж їх варимо! – переможно вигукнула Дороті.

– Яка різниця?

– Дуже велика, – сказала Дороті вже поважніше. – Я не можу пояснити, яка саме, але різниця є. І ніколи в світі ми не їмо такої гидоти, як кузьки.

– Зате ви їсте курей, а ті їдять кузьок, – відказала Руда Курка, якось чудно кудкудакнувши. – Отож ви нічим не кращі за нас, курей.

Над цими словами Дороті замислилась. Те, що казала Біліна, було, звісно, правдою, і це майже відбило їй охоту снідати. Ну а Руда Курка й далі щось старанно видзьобувала з піску й була наче цілком задоволена своєю долею.

Врешті біля самої води Біліна встромила дзьоб глибоко в пісок, та враз висмикнула його й здригнулась.

– Ой! – зойкнула вона. – Цього разу я дзьобнула метал і трохи не поламала дзьоба.

– А може, то камінь? – недбало спитала Дороті.

– Дурниця. Хіба я не знаю, де камінь, а де метал? – відказала Курка. – Вони ж зовсім різні на дотик.

– Але ж на цьому дикому безлюдному березі не може бути металу! – наполягала дівчинка. – Де ти дзьобнула? Зараз я розрию там, і ти сама побачиш, що правда моя.

Біліна показала їй те місце, де вона «цюкнула дзьобом», як вона висловилась, і Дороті розгрібала пісок, поки відчула щось тверде. Тоді, застромивши туди руку, витягла той предмет і побачила, що то великий золотий ключ – досить старий, але ще блискучий і цілісінький.

– А що я казала? – вигукнула Курка, переможно кудкудакнувши. – Можу я впізнати метал, коли стукнусь об нього, чи це справді камінь?

– Метал, авжеж метал, – відповіла дівчинка, замислено дивлячись на ту дивну річ, що вона знайшла. – По-моєму, це щире золото, і лежить воно тут, у піску, дуже давно. Як ти гадаєш, Біліно, звідки він тут узявся? І що, по-твоєму, відмикає цей таємничий ключ?



– Не знаю, – відказала Курка. – Ти ж, мабуть, більше за мене знаєш про ключі та замки.

Дороті оглянулась круг себе. Ніде в тій місцевості не було й знаку оселі, а вона думала, що кожен ключ повинен пасувати до якогось замка, а кожен замок має щось замикати. Мабуть, ключа загубив тут хтось такий, хто живе далеко, але чомусь побував на цьому березі.

Міркуючи про ці речі, дівчинка поклала ключ у кишеню, а потім неквапливо наділа панчохи й узула черевики, бо сонце вже висушило їх.

– Мабуть, і я, Біліно, – сказала вона, – пройдуся тут поблизу, може, знайду щось на сніданок.

Літери на піску


Відійшовши трохи від води до невеликого гайка, Дороті натрапила на рівну латку білого піску, на якій видніли дивні знаки, неначе хтось писав по піску палицею.

– Що тут написано? – спитала вона в Рудої Курки, що виступала поруч неї з досить-таки гордим виглядом.

– Звідки я знаю? – відказала Курка. – Я не вмію читати.

– Невже?

– Звичайно, не вмію, я ж не ходила до школи.

– Ну, а я ходила, – зізналася Дороті. – Але тут літери дуже великі й рідко розкидані, і з них важко скласти слова.

Та вона уважно роздивилась кожну літеру і врешті розібрала, що на піску написано такі слова:

СТЕРЕЖІТЬСЯ КОЛЕСУНІВ!

– Це щось дивне, – заявила Курка, коли Дороті прочитала ці слова вголос. – А хто такі Колесуни, як ти гадаєш?

– Мабуть, люди, що їздять на колесах. Вони возять тачки, дитячі коляски або ручні візки, – сказала Дороті.

– А може, це автомобілі, – висловила здогад Руда Курка. – Чого стерегтися тачки чи дитячої коляски? А от автомобілі – то небезпечна річ. Декого з моїх приятельок вони задавили.

– Це не можуть бути автомобілі, – заперечила дівчинка. – Адже тут нова, дика країна, тут нема ні канатних доріг, ні телефонів. Люди їх іще не відкрили, я певна, – якщо взагалі тут є люди. Тому навряд чи тут можуть бути автомобілі, Біліно.

– Може, й так, – погодилася Курка. – А куди ти йдеш?

– Он до отих дерев, може, знайду там якісь плоди або горіхи, – відповіла Дороті. Вона ступала по піску повз один із тих кам’янистих пагорків, що височіли поблизу, і скоро дійшла до гайка.

Спочатку вона була розчарована: в гайку росли самі гранатові дерева, тополі та евкаліпти, ніяких плодів чи горіхів там не було. Та врешті, коли вона вже майже була у розпачі, їй трапилося троє дерев, що мали вдосталь забезпечити її харчами.

Одне дерево було геть усе обвішане картонними коробочками, що росли гронами на всіх гілках; на найбільших, найспіліших коробках видніли акуратні опуклі літери: «Сніданок». Це дерево, як видно, родило цілий рік, бо на деяких гілках ще тільки розпукувались квітки, а на інших зеленіли маленькі коробочки, очевидно, неїстівні, поки не виростуть та не достигнуть.

Замість листя на цьому дереві були паперові серветки, і все воно виглядало дуже втішно для голодної дівчинки.

Але друге дерево, що росло поряд, було ще дивовижніше, бо на ньому росло безліч бляшаночок з обідом, таких повних і важких, що товсті гілки аж вгиналися під їхньою вагою. Одні були маленькі й темно-брунатні, більші мали колір потьмянілої бляхи; а зовсім стиглі – з ясної нової бляхи, що блищала в сонячному промінні, яке падало на неї. Дороті була в захваті, і навіть Руда Курка зізналась, що вона здивована.



Дівчинка зіп’ялась навшпиньки й зірвала одну з найкращих і найбільших коробок зі сніданком, а потім сіла на землю й нетерпляче розкрила її. В коробці вона знайшла акуратно загорнені в білі папірці бутерброд із шинкою, скибку пухкого кексу, маринований огірочок, скибочку сиру і яблуко. У кожної речі був окремий хвостик, за який її можна було витягти з коробки. Дороті те здалося таким чудовим, що вона все гарненько поїла.

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Скачать книгу

Если нет возможности читать онлайн, скачайте книгу файлом для электронной книжки и читайте офлайн.

fb2.zip txt txt.zip rtf.zip a4.pdf a6.pdf mobi.prc epub ios.epub fb3