«То був жахливий вечір. Невдача глибоко вразила мене, адже була цілком несподіваною… Перед постановкою «Манон», «Богеми», «Тоски» я дуже хвилювався, і ці опери принесли мені успіх. А цим разом я почувався таким спокійним… Опера ця завжди зворушувала мене, коли я читав її біля фортепіано. В «La Scala» я бачив, як артисти і робітники сцени сердечно сприймали «Баттерфляй». Я бачив, що вони полюбили мою японочку так, як полюбив її я. А як же я її любив і як люблю! Коли писав музику, то бачив її перед собою – малу дівчинку, яка сидить на пагорбі, уся в чеканні…» – пригадував згодом композитор.
І ось страшенний удар, тим більш жорстокий, що композитор, поглинутий любов’ю до образу ніжної японки, був абсолютно впевнений у перемозі.
Через кілька років, пригадуючи той фатальний вечір, він напише: «Поразка вразила мене дуже глибоко, бо була несподівана. Але я підставив буревію чоло з твердим почуттям бунту. Я дуже любив оте моє створіння, щоб повірити в об’єктивність судилища, яке його так скривдило… Того вечора у мене вирвався крик протесту…
Наступного дня відчував себе скаліченим і невимовно розгубленим. Може, я не оплакував би так мою трирічну працю, але сумно було бачити розвіяним отой поетичний сон, який я пестив із такою любов’ю… Ранком газетярі бігали під моїми вікнами біля «Ла Скала», викрикуючи: «Фіаско, маестро Пуччині!» Протягом двох тижнів я не хотів виходити з дому. Було соромно».
«Опера не витримала проби… Джакомо Пуччині не зумів знайти відповідну форму ані відповідних вимірів і зловживає у ній тими ефектами, які вже були добре відомі…» – писав в одній із тогочасних газет найприхильніший до опери міланський музичний критик і значний авторитет – Джованні Позза.
Дослідники називали багато причин невдачі: опера камерного плану, а публіка ждала баталій на сцені, великих хорових сцен, якийсь закручений сюжет.
А тут сюжет був дуже простий, життєвий, невигаданий. Це правдива історія про кохання японської гейші до американського капітана. Вони одружуються за японським звичаєм, він її полишає, вона тим часом народжує сина, а він одружується з американкою… І коли дізнався, що у нього є син, вирішив його забрати. Вона не витримала цього, дитину віддала, а сама наклала на себе руки. Отакий сюжет. Це справді камерна опера, там монологи, діалоги, арії, дуети.
І все-таки композитор вирішив довести, що він створив прекрасний твір. І вже через два дні після того страшного вечора береться за переробку опери. Свого лібретиста Луїджі Ілліку вже в лютому він повідомляє: «Дорогий Ілліко, гіркота і розчарування все ще пригнічують мене. Але це швидко мине. Усе міланське віроломство показало себе до решти… Якої помилки припустились! Досі не можу зрозуміти, як це сталося… Підлі свині, кретини без серця і почуттів…» І згодом: «Ось уже другий день я даю лад 2-му актові. Перший уже закінчено. І, безумовно, опера буде поставлена в Брешії наприкінці травня».
«І все-таки я задоволений своєю роботою і люблю її ще більше, – писав з Мілана до приятеля Антоніо Бертолоччі. – Клянуся Богом – ця опера – найбільш емоційна і щира з усіх, які я написав. Вона ще змусить проковтнути жовчну слину тих, хто її ганьбить сьогодні, адже Бог справедливий!»
Враховуючи поради і зауваження друзів, Пуччині зробив поправки в партитурі опери. Їй 22 роки. Композитори, шанувальники її вже знають як блискучу співачку і талановиту акторку, бездоганну виконавицю партій Манон і Тоски у своїх операх. Соломію притягували натури небуденні, вольові, бунтівливі. Вона так любила ваґнерівських героїнь – вони відповідали її характеру і темпераменту. Створені нею на сцені жіночі образи – повнокровні, неповторні. Її голос, драматизм, зовнішність – усе якнайкраще підходило для величних образів. І раптом – дивна, непередбачувана пропозиція. І від кого – від самого маестро Джакомо Пуччині! Зіграти Баттерфляй – такого маленького барвистого метелика… Зіграти покірну істоту, яка змирилася зі своєю долею, покинуту сентиментальну японочку… І не просто зіграти, співати в опері, що провалилася, зазнала краху, попри чудовий виконавський склад: Розіна Сторкіо, Джованні Дзонателло, Джузеппе де Лука, дириґент Кампаніні…
Але Крушельницька докорінно змінила уявлення про цю роль. Сьогодні вже, напевно, ніхто точно не зможе сказати: це друзі Пуччинi нашептали йому на вухо про українську співачку, чи її слава уже дійшла до нього. Адже вона перед тим з великим успіхом виступила у Відні в операх Р. Ваґнера. Хоч як би там було, але дві унікальні особистості зустрілися. Вона погодилася не відразу. «Де ви бачили японку заввишки у мій зріст?» – запитувала вона у Пуччині. «Зате є східна тендітність», – відповідав композитор.
Необхідно було допомогти другові і, окрім усього, опера їй сподобалася. Образ маленької японки був місткий: від безмежної радості, щастя – до пекельних душевних мук і загибелі. Все це відтворювалося дивовижною музикою, де японські стильові елементи поєднувалися з типово італійським способом їх вираження.
Вона настільки серйозно поставилася до роботи над новою роллю (як зазначає Галина Тихобаєва), що майже три місяці (поки йшла підготовка до нової постановки) навіть після репетиції не знімала одягу, який носила на сцені, аби глибше увійти в образ японської гейші Чіо-Чіо-сан.
28 травня 1904 року. Маленьке містечко Бреша, що недалеко від Мілана. Театр «Grande». Друга прем’єра оновленої опери «Мадам Баттерфляй». Поява Соломії Крушельницької в ролі Баттерфляй була така несподівана для меломанів, така невідповідна до уявлень про оперні амплуа співачки, що в залі вмить запанувала тиша.
Тремтить від очікування Пуччiнi, хвилюється Соломія, але вона сповнена рішучості вкласти усю себе у роль мадам Баттерфляй. «Численна публіка зійшлася до театру «Grande» на прем’єру опери «Мадам Баттерфляй». Тут був присутній весь цвіт культури Бреші, усе світське товариство. Чимало слухачів прибуло з Мілана. Всі у напруженому чеканні… Рівно о 9-й вечора за дириґентським пультом з’являється маестро Клеофонте Кампаніні. Блискуча постановка спектаклю здається більш відповідною і співзвучною духові опери, ніж попередня в «La Scala». Зал оживає при звуках романсу Пінкертона, чудово проспіваного тенором Дзонателло. Слухачі викликають композитора. Після хорової партії – ще один виклик Пуччині. Прекрасно звучить значно перероблений дует, і завіса опускається під гучні оплески і схвальні вигуки. Потім її знову піднімають, щоб повторити «на біс» фінал дуету «Чудова ніч». Публіка двічі викликає до рампи компзитора твору, а також Кампаніні, Соломію Крушельницьку, яка бездоганно вела свою партію, Дзонателло і Піні Корсі.
Починається друга дія вистави. Цілковитий тріумф романсу Баттерфляй «Чуєш, ще прийде день жаданий». Слухачі вимагають повторити романс, і Крушельницька задовольняє це прохання… Повторюється «на біс» також сцена читання листа і дует Судзукі та Баттерфляй. Цю прекрасну дію завершує перша частина інтермецо, яку оркестр повторює…
Третя дія увінчала успіх перших двох. Нова «Мадам Баттерфляй» остаточно утверджує себе серед загального захоплення. По закінченні опери композитор і артисти, відповідаючи на палкі вітання, сім разів виходили вклонитися схвильованим слухачам. «Соломія Крушельницька, яка вразила усіх силою драматизму і блискучим акторським талантом, була справжньою тріумфаторкою вистави», – пише у своїй книжці «Повернення Баттерфляй в рідне гніздо Торре дель Ляґо» відомий італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі.
І ось довгоочікуваний тріумф. Українка врятувала «барвистого метелика» Пуччині. Успіх був більший, ніж можна було собі уявити. Крушельницька разом із композитором виходили на біс сімнадцять разів! Леонс Брана (один із рецензентів) написав статтю «Українка рятує Чіо-Чіо-сан». Інші автори газет також захоплено писали, що своїм успіхом опера завдячує прекрасній українській співачці, отож Пуччині має бути безмежно вдячний іноземній виконавиці. «Ми не помилилися, – писали газети, – вважаючи, що Соломія Крушельницька стане справжнім відкриттям для нашої публіки. І справді, вона зачарувала всіх глядачів своїм блискучим голосом, неперевершеним ефектом майстерного співу. В цій важкій партії вона показала себе гідною своєї великої слави».