За словами Рінальдо Кортопассі, «ця щедро наділена інтелектом, культурою і волею артистка прагнула не просто виконання ролі, а її розкриття, не персоніфікації, а формування драматичних і поетичних постатей своїм особливим винахідливо-гострим розумом…взявши за основу людяність, животрепетну і відверту, але водночас підконтрольну почуттю міри, безпомилковому інстинкту, завдяки чому кожний сценічно-музичний типаж ніс у собі відбиток досконалого стилю…»
«Соломія справді «відкрила» Баттерфляй, – писав Папасольї. – В її інтерпретації страждання маленької жінки виражали біль усіх покривджених. У мелодійному плинному речитативі відлунням всесвітньої драми відгукнулася скорбота істоти, якій свавілля інших надало сили і величі».
Англійський дослідник Конрад Вільсон у своїй книзі про Дж. Пуччині (Conrad Wilson. Giacomo Puccini. London, 1997) так пише про співачку: «…Нова виконавиця головної ролі – це чудове українське сопрано Соломія Крушельницька, яка вже виступала як Манон у Кремоні, а пізніше стане сенсаційною Саломе під батутою Тосканіні в «Ла Скала»… Її присутність допомогла повернути фортуну опері Пуччині».
Сам Пуччині вважав «Баттерфляй» оперою настрою, наскрізь пронизаною «солодкою атмосферою болісного сну, який один лише здатний виявити справжні образи і почуття». «Як тільки марево розвіюється – чари зникають», – писав композитор.
Причина провалу першої вистави, вважав він, була у тому, що публіка і критика знищили цю атмосферу, а Крушельницька зуміла її відновити. За словами Кортопассі, співачка володіла тією таємничою субстанцією, що «розливається рікою і несе в собі присмак безсмертної слави».
Справедливість перемоги у Брешії підтвердили і виступи Соломії Крушельницької в опері «Мадам Баттерфляй» в ґенуї у листопаді 1904 р.: «Мила виконавиця головної ролі Соломія Крушельницька викликала справжнє захоплення. Співачка має яскравий, чистий і дзвінкий голос. У цьому спектаклі вона була абсолютною володаркою сцени. Ноти плавні, повнозвучні, особливо у високих регістрах, сценічна поведінка вмотивована і переконлива. Її виступ у цілому відзначається високою майстерністю. А якщо до цього додати той запал і ентузіазм, з яким Крушельницька виконує свою роль, то вона є найідеальнішою виконавицею партії Баттерфляй. Пуччині повинен щиро визнати, що в особі Крушельницької він має прекрасного співавтора, який допомагає йому у створенні ніжного образу героїні опери…» («Il Corriere», листопад, 1904 р.).
Після другого народження Баттерфляй у цій ролі Соломія Крушельницька виступала в усіх найкращих театрах Італії, Португалії, Аргентини, Єгипту. Роль Баттерфляй у найбільших театрах світу вона виконала сто разів. І всюди – з незмінним успіхом. ґенуезька преса, зокрема, писала: «Ідеальному образові Чіо-Чіо-сан вона надає такої захоплюючої привабливості, вкладає стільки життєвої переконливості у всі прояви радості, кохання і страждання ніжної японської дівчини, що можна сміливо сказати: протягом трьох дій опери артистка живе життям героїні. Стримані, але переконливі жести, виразна міміка становлять єдине ціле із співом, в якому палкі почуття кохання змінюються розпачем. Майстерність у передачі зміни почуттів робить її гру надзвичайно привабливою і незабутньою».
Часом до її турне приєднувався і композитор. Годі й уявити, зазначає В. Врублевська, який ентузіазм у залі викликала ця пара – високий вродливий мужчина і струнка прегарна жінка з величезними зеленкуватими очима.
Широкий розголос мали виступи нашої співачки у Лісабоні. Часопис «Diario Illustrado» 20 лютого 1909 р. писав: «Не нехтуючи навіть найменшими деталями, Крушельницька зберігає від початку і до кінця опери таку щирість, такі прекрасні рухи, а тим самим і таку правдивість, що її гру можна порівняти з грою найкращих акторів».
Уругвайська газета «El Dia Montevideo» у 1910 році відзначала, що Крушельницька співає партію Баттерфляй «з витонченою майстерністю, прекрасним насиченим голосом… Вона є винятковою виконавицею цієї партії з прекрасним відчуттям міри і геніальним входженням у роль».
У своїх спогадах «Незабутнє» Джорджо Папасольї пише: «Після сотої вистави Соломія сказала Пуччині, якому повернула радість успіху і віру в своє мистецтво: «Сто вечорів Баттерфляй… тепер – баста!» І віддала йому свою, вже освячену славою, партитуру… Соломія мала право це зробити зі спокійним сумління, адже у той час увесь світ остаточно визнав шедевр Пуччині».
«Мадам Баттерфляй» впевнено завоювала Європу, згодом – Латинську і Північну Америку та Японію. У 1967 році в Японії відбувся перший міжнародний конкурс на краще виконання партії Баттерфляй. Його переможницею стала Марія Бієшу. У 1976 році, зазначає Г. Тихобаєва, на цьому конкурсі найвищу нагороду здобула українська співачка Ґізелла Ципола. Завдяки провідним співакам різних часів і народів понад століття твір Пуччині з тріумфом звучав на оперних сценах світу. З цією оперою пов’язані імена зірок першої величини на небосхилі оперного мистецтва: Амеліти Ґаллі-Курчі, Ренати Тебальді, Тоті дель Монте, Клари Феррар, а також Маріо Ланца, Альфреда Піккавера, Лучано Паваротті та інших.
Безпрецедентний успіх С. Крушельницької ще й нині викликає щирий подив і захоплення фахівців. Над цим феноменом замислюються дослідники історії італійського театру Дж. Гуалерці та Дж. Рампоне у статті «Повернення з минулого» (Турин, 2000): «Чіо-Чіо-сан в інтерпретації Соломії Крушельницької була подана на високому інтелектуальному рівні, але при безпосередності і сценічній правдивості образу героїні, сутність і глибина якого могли, без сумніву, задовольнити вимоги найвитонченішого смаку. «Орієнталізм» Баттерфляй надав співачці чудову можливість продемонструвати свій витончений артистизм».
«С. Крушельницька – це одна з тих, кого не можна наслідувати; щоб зробити те, що вона робить на оперній сцені, треба мати її незвичайні природні здібності, зміцнені сильною любов’ю, яку вона має до мистецтва, а ще – знаннями, культурою і тим тонким відчуттям, яке дає їй можливість ототожнюватися з героїнею, яку грає. Можливо, колись інші Баттерфляй з’являться з часом на наших сценах, – пророчо писав музичний критик в одній із ґенуезьких газет, якому на початку двадцятого століття випало щастя бачити нашу артистку в цій ролі, – але, як неможливо відокремити «Отелло» від Франческо Таманьо, «Манон» Массне від подружжя Гараллі, «Травіату» від Джемми Беллінчоні, «Богему» Пуччині від Джузеппе Борґатті, – так кожного разу, коли нам випаде почути «Мадам Баттерфляй» нових співачок, перед очима відразу виникатиме незабутня постать Крушельницької, а всі інші здаватимуться лише її блідою тінню».
Того вечора, повернувшись додому, зворушений і вдячний маестро підписав і надіслав Соломії свій портрет: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй. Джакомо Пуччині. Торре дель Ляґо. 1904».
Розділ другий
Жінка з манерами королеви. Штрихи до портрета
С. Крушельницька – це таке складне явище, що люди навіть не розуміють, що їх найбільше вражає, коли вони її слухають чи на неї дивляться.
Aмериканський музикознавець Дюваль
С. Крушельницька була тією, про яку говорять: «Видатна актриса!»
Ґвідо Маротті
Це була унікальна особистість, яку всім хотілося пізнавати. З різних аспектів. І це була дивовижна жінка з величезним почуттям гумору та смаку. Надзвичайно сильна внутрішньо і спроможна дати силу іншим. А головне – смілива і рішуча. Відкрита до науки і до праці. Бо, як казала сама, навіть коли людина жила би тисячу років, то завжди мала б чим зайнятися і чому навчатись.
Галина Тихобаєва