Джозеф Конрад - Визволення. Роман мілин стр 6.

Шрифт
Фон

Лінгард скочив на ноги, але Картерів вигук примусив його знову сісти.

– Нічого, нічого… Скажіть мені, скільки людей у вас на яхті?

– Двадцять троє, крім господаря, його дружини й одного іспанського джентльмена, приятеля, що вони підчепили в Манілі.

– Ви йшли з Маніли?

– Так. В Батавію. Господар хоче вивчити колоніальну систему голландців. Він хоче розкритикувати її. Коли стоїш на вахті, то мимоволі підслухуєш – самі знаєте. Потім ми підемо до Цейлону, щоб стріти там поштовий пароплав. Господар повернеться додому суходолом, через Єгипет. А яхта піде в об’їзд навколо рогу Доброї Надії.

– Жінка? – спитав Лінгард. – Ви кажете, на яхті жінка. А ви озброєні?

– Не дуже, – недбало відповів Картер. – Ми маємо кілька мушкетів і дві спортивні рушниці, оце й усе. Гадаю, що цього або забагато, або ж замало, – додав він, мляво посміхаючись.

Лінгард пильно подивився на нього.

– Ви на тому судні йшли з Англії? – спитав він.

– Ні! Я прибув на яхту, коли вийшов із госпіталю в Гонконзі. До того плавав два роки біля китайських берегів.

Спинившись, він пошепки пояснив: – На суднах з опіумом. Мідних ґудзиків тоді на мені не було. Мій корабель залишив мене в Гонконзі, а я потребував роботи й тому згодився їхати на яхті, бо не хотів вертатися додому. Крім того, дуже тяжко працювати зі старим Робертсоном із «Лаїмуни». Це мій корабель. Ви, капітане, чули про нього?

– Так, чув, – швидко відповів Лінгард. – Слухайте, містере Картер, яким шляхом вирушив у Сінгапур ваш старший офіцер? Протоками Ріо?

– Мабуть, – відповів Картер трохи здивовано. – А чому це ви питаєте?

– Так, хочу знати… Що таке, містере Шоу?

– З півночі, сер, насувається чорна хмара, і от-от почнеться вітер, – відповів Шоу з дверей, пильно дивлячись на карафку.

– Може, вип’єте чарку? – сказав Лінгард, підводячись. – А я піду нагору подивитися.

Він вийшов на палубу. Тим часом Шоу підійшов до столу й почав мовчки поратися біля пляшок, тримаючи їх із перебільшеною обережністю, ніби наливаючи смертельну отруту. Заклавши руки в кишені й одхилившись назад, Картер пильно й холодно оглядав його з голови до ніг. Штурман підніс чарку до губ, гостро глянув на незнайомого і помалу випив.

– Ви, містере, маєте добрий нюх, щоб нишпорити в темряві за кораблями, – мовив він, ставлячи чарку на стіл.

– Дурниці! Я побачив вас саме на заході сонця.

– Знали, куди дивитися, – мовив Шоу, пильно глянувши на нього.

– Я дивився на захід, де було ще трохи світла, кожна розумна людина так зробила б, – нетерпляче відказав Картер. – Що вам треба від мене?

– Так, ви здатні плести язиком…

– Ніколи не стрічав такого чоловіка, – мовив недбало Картер. – Вам, здається, якийсь клопіт засів до голови?

– Я не люблю човнів, що крадькома підходять до корабля, особливо, коли мені доручено вахту на палубі. Я маю добрі очі, не гірші, ніж у наших портових моряків, й ненавиджу, коли мене морочать обмотаними веслами й іншими чортячими вигадками. Подумаєш, цяця! Яхтовий офіцер! Ці моря, мабуть, напхом набиті такими яхтсменами. Я вважаю, що ви підло пожартували зо мною. Коли заходило сонце, я сказав своєму стариганові, що нічого не видно; так воно й було насправді. І я певен, що ви випадково натрапили на нас; а про захід сонця й різні там напрямки ви просто наплели. Збрехали! Бо я знаю, що ви навмання прийшли з обмотаними веслами. Хіба ж це пристойно?

– Я мав підстави, обмотуючи весла, бо хотів проскочити повз затоку, де стояло на приколі якесь тубільне судно. То була тільки звичайна обережність малого, неозброєного човна. Я вас добре бачив і зовсім не мав наміру лякати. Слово честі!

– Я хотів би, щоб ви потрапили кудись інше, – сказав Шоу. – Бо ненавиджу, коли хтось призводить мене до такого непевного й помилкового становища. О! Мене кличе стариган.

Він швидко вийшов із каюти, а скоро потому Лінгард зійшов униз і знову сів до столу проти Картера. Обличчя його було серйозне й рішуче.

– Зараз почнеться вітер, – промовив він.

– Тоді, сер, – сказав встаючи Картер, – верніть мені цього листа, і я поїду, як тут кажуть, нишпорити за іншим кораблем. Сподіваюся, що ви повідомите про нас там, де ви будете!

– Я їду до яхти, а листа збережу, – рішуче сказав Лінгард. – Я вже точно уявляю собі, де вона, і мушу їхати визволяти тих людей. Вам, містере Картер, пощастило, що ви натрапили на мене. Мені теж пощастило, – додав він, знизивши голос.

– Та-ак, – протяг Картер. – Чималу торбу грошей дістанете, якщо витягнете яхту, але я певний, що ви не дуже-то допоможете їй. Краще я зостануся тут, щоб повідомити якусь канонірку…

– Ви мусите повернутися зі мною на своє судно! – рішуче сказав Лінгард. – Киньте думати про канонірку.

– Тоді я не виконаю наказ, – доводив Картер. – Адже мені веліли сповістити звичайний або військовий корабель. Розумієте? Я не боюся швендяти кілька днів у широкому морі. Накажіть, капітане, налити в моє барило свіжої води, і я поїду.

– Дурниці! – гаркнув Лінгард. – Ви поїдете зі мною, покажете місце і… і допоможете. А я візьму вашого човна на буксир.

Це не переконало Картера. Тоді Лінгард поклав свою важку руку йому на плече.

– Ось послухайте, хлопче. Я – Том Лінгард, і на цих островах немає ні одного білого й тубільця, що не чув би про мене. Доля занесла вас на мій бриг, і ви тут мусите лишатися. Мусите!

Останнє «мусите» пролунало гостро й грізно, як пістольний постріл. Картер навіть одступив.

– Чи не маєте ви на думці силоміць затримати мене? – спитав він тривожно.

– Силоміць? – повторив Лінгард. – Це залежатиме від вас. Я не дозволю вам вишукувати якісь там судна, бо ваша яхта сіла в дуже невигідному для мене місці. А шлюпки ваші понаводили б сюди чортячих канонірок, що ширили б скрізь чутки про цю місцевість, спокійну, відлюдну й найзатишнішу. Принесла вас лиха година на мою голову! Та на моє щастя ви натрапили на мій корабель. І я триматимусь свого.

Лінгард опустив свій важкий кулак на освітлену лампою чорну скатертину; дужі пальці міцно вп’ялися в тверду долоню. На мить він затримав кулак на столі, наче хотів показати Картерові, як він міцно тримає його в руках. Потім повів далі:

– Хіба ви не знаєте, у якому шершневому гнізді заплуталася ваша дурнувата яхта? Скільки, на вашу думку, коштує тепер їхнє життя? Ані копійки, якщо вітер не подме ще двадцять чотири години. Подумайте! Це справді так! І, може, тепер, коли ми з вами сперечаємось, уже запізно.

Лінгард стукнув пальцями по столу, і чарки, наче прокинувшись від його промови, тоненько й жалібно задзвеніли. Картер стояв, спершись на шафу. Він був уражений несподіваним тоном розмови і не спускав очей з обличчя Лінгарда; щоки його трохи запали. Мовчання в каюті тяглось кілька секунд, але Картерові, що тривожно чекав, воно видалося надто довгим. Нараз він почув чітке цокання годинника, і йому здалося, що то стукало з переляку маленьке металеве серце.

– Канонірка! – вигукнув Лінгард, наче тільки в цю мить усвідомив незвичайну складність становища.

– Якщо ви не повернетесь зо мною до яхти, то дуже швидко вам нікуди буде повертатися. Ваша канонірка не знайде там жодного кораблевого ребра, жодного трупа й навіть знака. Анічогісінько! Вам треба не шкіпера з канонірки. Вам потрібний я. Бо ви не уявляєте свого щастя, а я знаю своє. Ось слухайте…

Він торкнувся пальцем Картерових грудей і сказав із несподіваною лагідністю в тоні:

– Я білий зверху і всередині й не кину на поталу беззахисних людей, особливо жінку, а якщо зможу – допоможу їм. Коли ж я не допоможу, то ніхто вже не допоможе. Розумієте – ніхто! Замало вже часу для цього. Але я такий, як і інші люди; я не дам їм загинути, бо не можу байдуже ставитися, коли трапилося лихо.

Голос його був переконливим і майже ласкавим. Він тримався за ґудзика Картерової куртки, злегка притягнувши його, й конфіденційно вів далі:

– Так трапилося, містере Картер, що я, одверто кажучи, швидше застрелив би вас на місці, ніж дозволив би здіймати бучу в цьому морі ради якоїсь там чортової яхти. Я повинен зважати на життя інших людей, моїх друзів, на обіцянки і… і на самого себе. Ось чому я змушений затримати вас, – закінчив він.

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Скачать книгу

Если нет возможности читать онлайн, скачайте книгу файлом для электронной книжки и читайте офлайн.

fb2.zip txt txt.zip rtf.zip a4.pdf a6.pdf mobi.prc epub ios.epub fb3