Працюй, не покладаючи рук, кажуть. Але що то поможе, коли ти не є господарем своїх сил, коли вони належать тому, хто кидає тобі платню, як собаці обсмоктану кістку, а сам користає з результатів твоєї праці. Багатство – то все, за нього можеш купити собі розкіш та втіху, доброчесність і працю! Усе тоді належить тобі, а злидареві – нічого, він – твій раб, що йому його свобода, ти купуєш її в нього! Дозвольте мені, шановні добродії, відкрити вам очі, як несправедливо розподіляється земля. Один володіє маєтком, майже королівським багатством, а в іншого – не так уже й багато землі, саме стільки, щоби змогли його там поховати. Якби ви об’їхали – в бричці чи верхи, як уже вам до вподоби, – наш край, то побачили б величезні необроблені простори, або парк, закладений якимось графом, який не знає, що йому робити зі своїми десятьма тисячами моргів, – а це не рідкість у нас. А в іншому місці на одному морзі поля туляться три-чотири родини, і той клапоть землі ледве може прогодувати їх усіх. Але вони вважаються вільними людьми, мають право здобувати багатства, якщо їм того захочеться. Не вірте цьому. Бідність і рабство ходять у парі. Чи прикований ти кайданами до турецької галери, чи працюєш на фабриці, чи обробляєш панське поле – однаково. Якщо ж комусь із цих бідних рабів спаде на думку розірвати пута й учинити насильство до тих, від кого він сам терпів насильство, залементують усі навколо: «На шибеницю розбійника!». А якщо добре подумати, то хіба інакше в давні часи приходили до багатства, хіба не через насильство, розбій та кровопролиття? Хіба не так само було за часів польського панування, сто років тому, коли мої дідо були ще молодим парубком і бачили те все на власні очі? Ви нічого не чули про торги в так званих заїздах? Як же їх інакше назвати, як не розбійними, тільки розбійників там величали панами-добродіями й цілували поділ кунтуша. Сподобалося, скажімо, якомусь магнатові обійстя дрібного шляхтича, він йшов із загоном озброєних посіпак і проганяв власника. Тому щойно спеченому жебракові не залишалося нічого іншого, як починати судовий процес проти можновладного розбійника.
Точнісінько так, як кажу, було в старі часи. Вбивства й розбій на всіх шляхах, сильний забирав, що йому до вподоби, а бідний мусив терпіти. Не минуло ще й сто років, скажу я вам, як усі ці графи, князі та магнати, які тепер творять для бідних такі гарні закони, були розбійниками, розбійниками та й годі. А коли ці панове розбійники враз розбагатіли, то одразу ж заявили: віднині ніхто більше не має права грабувати! А хто зараз зважиться силою відняти маєток іншого, того – на шибеницю! Та хіба це означає, що злидарі, котрі тепер уже стали сильнішими й відважнішими, змиряться з таким рішенням? Хіба зобов’язані ми покутувати за те, що наші предки мали замало відваги, ніж ті панове, котрі зараз, скупані в крові інших, кричать про несправедливість, коли в них хочуть відібрати назад хоч крихту награбованого?
Бути розбійником – це ганьба!
Але й не є за честь в очах більшости бути чесною людиною, якщо ти злидар. Від бідного відвертається весь світ, як від розбійника. Чи посадите ви жебрака за свій стіл поруч з оксамитовими дамами, котрі парляють по-французькому? Та ні. І навіть якщо він, припустімо, святий?
Також ні. Ми не можемо, аби знав, переносити й на дух твого запаху, любчику, він оскверняє наші носи, пахучий злочинець нам приємніший. Ми нічого не можемо вдіяти проти того, що наші носи такі чутливі. Вибачай!
То хіба не ліпше взяти рушницю на плечі та й податися в гори, де вільним житимеш і вільним помреш, аніж згинути в ярмі, як стара коняка, яку потім потягнуть на шкуродерню?
Уявіть, як поводиться злодій або шахрай чи вбивця? Він грає перед вами роль чесної людини, лізе до чужої кишені з виразом справного платника податків, або вбиває жертву, коли його ніхто не бачить, а тоді кличе на допомогу поліцію. Розбійник, який не хоче мати з вами нічого спільного, не цікавиться вашими справами, він зневажає ваші закони, але й до суду не піде, коли хтось з вас учинить йому якусь кривду. З вами, іншими, він веде своєрідну війну й стріляє у вас, як солдат, який не скаржиться, коли на його постріли відповідають також пострілами. Тому й кажу вам, справедливо було убивати нас, відстрілювати, наче хижаків, але несправедливо вершити над нами суд чи вести на шибеницю, бо на війні не гоже судити й вішати ворога.
Поміркуйте над цим, шановне панство, і ви нічим не зможете мені заперечити, жодним словом.
Правда ваша, несправедливо проливати кров!
Звичайно, але всі ми ведемо свій родовід від Каїна, який пролив кров брата свого. Ми нічим не різнимося від нього. Якби було інакше, хіба ж велися б на світі війни?
Бог створив цей світ таким, яким він є, добре створив, на мою думку, тож справедливо так, як є. І якщо існують війни, мародерство та розбій, якщо один звір роздирає іншого, одна людина вбиває іншу, а один народ нищить інший народ, то все відбувається з волі Божої. Бо якби Бог хотів, щоб було інакше, то було б інакше!
Нас приведено на світ і все на тому! Тепер самі собі давайте раду. Гризіться, як гризуться звірі, поневолюйте інших, позбавляйте їх повітря та світла, як у лісовій хащі одне дерево затінює друге, аж доки те не впаде від браку простору. І не говоріть про релігію, про те, що – добре, а що – зле. Найлютіший голод. А що кажуть заповіді: не убий, не вкради, не свідчи фальшиво проти ближнього свого, не побажай дому ближнього свого, не побажай жони ближнього свого й усього того, що той ближній має! Цих заповідей немає у святій книзі Господа, їх не прочитаєш ні на блакитних небесах, ні у воді, ані на землі.
Усюди панує одне правило: мусиш убити! Всі ж інші заповіді писані багатими для бідних, ситими для голодних, щоб не ремствували на свої злидні.
Певно, ви бачили павутину, сплетену павуком, яка вона гарна, тендітна, мов мереживо на сукні якоїсь благородної пані, але ж це не що інше, як знаряддя убивства. Хіба муха, що потрапила в тенета, має менше право на життя, аніж павук? Хіба шуліку, котрий хапає в пазурі й розриває на шматки жайворонка, що злетів у височінь співати хвалу Господу, не створив той самий Бог? Якби Бог не хотів, щоб муху убив павук, а жайворонка – шуліка, хіба створив би він павука й шуліку, або не дав їм інший прохарчунок, як вівцям та коням?
З цим боротися неможливо, так уже є. Усі живі істоти у світі живуть за кошт життя інших. Священники проповідують з амвона щось зовсім протилежне, але ж вони не сиділи з Господом Богом за одним столом.
Насправді все так, як я кажу. Щоправда, люди у своєму щоденному житті цього не помічають, бо більшість живе нинішнім днем, не загадуючи багато наперед. Однак деколи вночі, коли не спиться, в голову приходять такі розмаїті думки…
Нині люди уже не ведуть воєн і не проливають крови, зате вбивають одні одних векселями, відсотками, шахрайством, екзекуціями, і якщо хтось, не порушуючи букви закону, за допомогою суду, забере мій дім і мій ґрунт за несплату відсотків, хай би вже ліпше всадив мені ніж у груди. Все б скінчилося тоді за одним махом, а то тиняєшся по життю й умерти не годен, та й хіба це життя. Ви, потомки Каїна, стали мудрішими тепер у мистецтві усувати один одного зі свого шляху. Але не перетворюйте ваше боягузтво та підступність на заповіді Божі!
І якщо хтось чинить відважно й відверто те, що ви робите потай і під покровом ночі, не звинувачуйте його в порушенні світового порядку, встановленого Богом, бо той порядок – не що інше, як розбій та мародерство. Застрельте його, мов ведмедя, але не вихваляйте павука, ніби він слухняніше дотримується заповідей Божих, бо ловить своїх жертв у тендітну павутину! І не погрожуйте вічною карою, бо то не має нічого до речі! Кажу це вам я, котрий немало побачив на своєму людському віку.