Ці слова так схвилювали Дейзі, що пані Джо поспішила втрутитися. Вона оголосила, що з нинішнього дня вводить новий закон, згідно з яким жоден хлопчик не має права не тільки чіпати плиту або кухонне приладдя, але навіть близько підходити до них без дозволу власниці. Це значно підвищило цінність кухні в очах юних джентльменів, особливо коли вони дізналися, що порушення цього закону буде каратися позбавленням права ласувати різними смачними речами – нагородою, обіцяної гідним.
Зателенькав дзвоник, і всі рушили обідати. За столом хлопчики жваво обговорювали список ласощів, яким Дейзі мала частувати їх, якщо вони того заслужать.
Дейзі безмежно вірила у свою плиту, обіцяла все що завгодно, якщо тільки тітка навчить її куховарити як слід. Слова Дейзі стривожили пані Джо, бо деякі з включених у список страв вона зовсім не вміла готувати, наприклад, весільний пиріг, якийсь особливий льодяник, а також суп з оселедцем і вишнями. Цей суп, виявляється, дуже любив пан Баер, який і запропонував внести його до списку – до розпачу своєї дружини, що поняття не мала про німецьку кухню.
Дейзі хотіла взятися за куховарство негайно після обіду, але їй дозволили тільки налити в казанок води для чаю й випрати свій фартух, який так забруднився, ніби вона готувала великий різдвяний обід. А потім її послали гратися в інші ігри до п’ятої години: дядько Фриц сказав, що багато вчитися, навіть куховарству, не дуже добре для дітей, а тітка Джо знала, як швидко набридають нові іграшки, якщо ними гратися занадто часто.
Усі в цей день були надзвичайно уважними до Дейзі. Томмі обіцяв нарвати для неї бобів зі своєю грядки, тільки-но вони визріють (хоча поки на грядці росла одна тільки лобода). Нет запропонував приносити дрова, Надутий Качан дивився на куховарочку з мовчазною побожністю, як на якесь божество, Нед почав влаштовувати маленький холодильник для нової кухні, а Демі з пунктуальністю, вельми похвальною в такому юному віці, пішов за сестрою в дитячу, щойно пробило п’ять годин.
Було ще рано пити чай, але Демі так просив, щоб Дейзі дозволила йому увійти й допомогти їй, що відмовити йому було неможливо. Він затопив плиту, бігав туди-сюди, виконуючи різні доручення, і з великим інтересом стежив за приготуванням своєї вечері. Пані Джо керувала куховарством, але не могла весь час перебувати в дитячій, бо була дуже зайнята – їй потрібно було вішати чисті фіранки на вікна.
– Попроси в Ейзі чашку сметани, – перш за все розпорядилася вона, – тоді, щоб тісто було легким, не доведеться додавати багато соди – я її не люблю.
Демі кинувся вниз і повернувся зі сметаною й забрудненим ротом. Він спробував сметану, вирішив, що вона дуже кисла й пиріжки вийдуть неїстівними.
Пані Джо скористалася нагодою і, стоячи на складній драбині біля вікна, на яке вішала фіранку, прочитала коротеньку лекцію про хімічні властивості соди. Дейзі пропустила її слова повз вуха, а Демі слухав уважно й усе зрозумів, що й довів короткою, але діловою заввагою:
– Розумію. Сода знищує кислоту, від шипіння тісто стає легким.
– Насип майже повну чашку борошна, Саллі, – вела далі зі своєї драбини пані Джо, – і додай в неї трохи солі.
– Здається, скрізь потрібно сипати цю сіль! – вигукнула Саллі, якій набридло відкривати коробочку з-під пігулок, наповнену сіллю.
– Сіль, як і веселий настрій, скрашує все, – завважив дядько Фриц. Він увійшов у дитячу з молотком і вбив кілька цвяхів, щоб Дейзі могла розвісити на них пательні.
– Я не запрошувала тебе до чаю, дядько Фрице, але пригощу пампушками й постараюся бути в доброму гуморі, – сказала Дейзі, підіймаючи своє забруднене в борошні личко, щоб поцілувати дядька.
– Фриц, ти не повинен заважати нашим кулінарним заняттям, – сказала пані Джо, – а то я прийду й почну давати вказівки під час твоїх уроків латині. Як тобі це сподобається? – й вона накинула йому на голову довгу ситцеву фіранку.
– Чому ж не сподобається? Приходь і спробуй, – сказав пан Баер і пішов, наспівуючи й постукуючи молотком то тут, то там, як величезний дятел.
– Насип все-таки трохи соди в сметану, Саллі, – сказала тітка Джо, – а коли вона зашипить, вилий її в борошно та збий якомога сильніше. Приготуй заздалегідь пательню, налий більше олії й печи пампушки доти, поки я не повернуся.
З цими словами тітка Джо зникла.
О, як стукала й дзвеніла маленька ложечка, який галас здійнявся, коли Дейзі почала збивати тісто! Чесне слово, воно мало не перетворилося на піну. А коли кухарка налила тісто на пательню, воно піднялося так високо, що в Демі потекли слинки. Зрозуміло, що перша пампушка пристала до пательні й підгоріла, бо Саллі забула покласти масло, але потім справа пішла на лад, і шість чудових пампушок прикрасили собою блюдо.
– Гадаю, смачніше їсти їх із патокою, ніж із цукром, – сказав Демі, що сидів у кріслі за столом, який накрив на власний манер.
– То піди до Ейзі й попроси в неї патоки, – сказала Дейзі й пішла у ванну кімнату мити руки.
Поки в дитячій нікого не було, трапилася страшна біда. Кіт весь день почувався ображеним, та й не дивно: він приніс м’ясо, не чіпаючи його, а за це не отримав винагороди. Це був хороший собака, але й в нього були маленькі недоліки, як, втім, є в кожного з нас. Зокрема, він не завжди міг втриматися від спокуси. Тож випадково нагодившись у дитячу, він відчув запах пампушок і, побачивши, що вони лежать на низенькому столику, а в кімнаті немає ні душі, проковтнув усі. Щоправда, слід додати, що пампушки були дуже гарячими, і він так обпікся, що голосно зойкнув.
Дейзі почула цей звук, але було пізно: залетівши на свою кухню, вона побачила тільки порожнє блюдо й кінчик жовтого хвоста, що стирчав з-під ліжка. Не промовивши й слова, кухарка схопила злодія за хвіст, витягла на світ божий й так почала трясти, що в бідолахи заплескали вуха. Потім вона вигнала його з будинку, й бідний Кіт провів весь вечір в сараї на ящику з вугіллям – у повній самоті.
Дещо заспокоєна співчуттям Демі, Дейзі замісила нове тісто й спекла вдвічі більше пампушок, які вийшли ще кращими. Дві з них вона відправила дядькові Фрицу, який передав їй, що ніколи в житті не їв таких смачних пампушок. І всі хлопчики, що сиділи за столом, позаздрили Демі, якого пригощала Дейзі.
У близнят вийшла справді чудова вечеря. Кришка з чайника впала на підлогу всього тричі, глечик з молоком перекинувся тільки один раз, а скибочки хліба з маслом чудово пахли біфштексом, бо смажилися на тій самій пательні. Демі забув про свою філософію й наминав пампушки, як голодний жебрак, Дейзі мріяла про нові розкішні бенкети, а ляльки дивилися на них в усі очі й люб’язно усміхалися.
– Ну що ж, мої милі, весело вам було? – запитала тітка Джо, входячи в кімнату з Тедді на руках.
– Дуже весело. Я скоро прийду знову, – виразно повідомив Демі.
– А чи не занадто багато ти з’їв, мій хлопчику?
– Ні, тільки з десяток пампушок, і всі дуже маленькі, – заперечив Демі.
– Йому не зашкодить – адже вони були такі смачні! – сказала Дейзі з такою кумедною сумішшю материнської ніжності й гордості господарочки, що тітка Джо з усмішкою завважила:
– Ну, як я бачу, нова гра має успіх.
– Мені вона дуже подобається, – сказав Демі, ніби вся справа була в його схваленні.
– Це найкраща гра у світі! – вигукнула Дейзі. – Мені хотілося б, щоб у всіх були такі чудові кухні, як моя, – додала вона, ніжно дивлячись на плиту.
Примечания
1
Капітан Кідд – відомий пірат XVII століття.
2
Піфагор – давньогрецький філософ.
3
Кастор і Поллукс – брати-близнюки, які були нерозлучними, прозвані діоскурами (тобто «синами Зевса»).