Стало повертати на осінь, й одного непогожого вітряного дощовитого вечора на вулиці Мостакер не було жодної душі, і ось бідолашна жінка відчула, що настав її час, їй стало лячно від того, що вона самотня. Проте ближче до півночі прийшла якась старенька жінка з ліхтарем, увійшла до будинку, закип’ятила воду, розстелила ряднину й зробила все, що роблять у такому разі, коли на світ має з’явитися немовля. Фрау Елізабет мовчки спостерігала за її діями, і тільки коли дитятко з’явилося на світ і заснуло в нових м’якеньких пелюшках своїм першим сном на землі, вона поцікавилася у старенької, як та тут опинилася.
«Мене направив до вас пан Бінсвангер», – відповіла старенька, і після цього втомлена породілля заснула. Прокинувшись уранці, вона побачила, що для неї вже було спряжено молоко, в кімнаті все було чистенько прибрано, а біля неї лежав її синочок і кричав, тому що був голодний, але стара тоді вже пішла. Мати піднесла малятко до грудей і пораділа з того, що хлопчик такий гарненький і міцненький. Вона подумала про його загиблого батька, який ніколи не побачить свого синочка, і на її очі навернулися сльози, вона притиснула сирітку до серця і ще раз посміхнулася, а тоді заснула разом із малюком. Коли вона прокинулася, то молоко й суп вже були на столі, а дитятко лежало в чистеньких пелюшках.
Невдовзі, однак, мати одужала, набралася сил і вже сама могла піклуватися про себе та маленького Августа. І тут її осяйнула думка, що синочка треба похрестити, а в неї немає для нього хрещеного батька. Ввечері, коли стало сутеніти й із сусіднього будиночка знову долинала солодка музика, вона пішла до пана Бінсвангера й нерішуче постукала у темні двері. Той привітно вигукнув: «Заходьте!» і вийшов їй назустріч, але музика несподівано припинилася, і в кімнаті на столі перед книжкою стояла маленька стара лампа – все було так, як і в інших людей.
–Я прийшла до вас, промовила фрау Елізабет, – щоб подякувати вам за те, що ви прислали до мене таку милу жінку. Я їй радо заплачу, як тільки знову зможу працювати, і щось зароблю, але тепер я маю інший клопіт. Хлопчика треба похрестити й назвати Августом на честь його батька, та я нікого не знаю і не маю кого покликати за хрещеного батька.
–Так, я теж подумав про це, – відказав сусід і провів долонею по своїй сивій бороді. – Було б добре підшукати йому порядного та заможного хрещеного батька, який піклувався б про нього, якби ваші справи пішли зовсім кепсько. Але ж я теж тільки стара й самотня людина, і в мене мало друзів, тому я не можу вам когось порадити, хіба що ви візьмете мене самого за хрещеного батька.
Бідна мати зраділа, подякувала старенькому й запросила його стати хрещеним батьком. Наступної неділі вони понесли немовля до церкви й охрестили його, і та старенька жінка теж прийшла туди й подарувала хрещенику один талер, а коли мати стала відмовлятися від такого подарунка, старенька проказала:
– Візьміть, я вже стара і маю все, що мені потрібно. Може, цей талер принесе вам щастя. Я колись радо зробила одну добру послугу пану Бінсвангеру— ми з ним давні друзі.
Затим вони пішли разом додому, і фрау Елізабет зварила гостям каву, а сусід приніс торт, отож і вийшли справжні хрестини. І коли вони поїли й попили, а дитя давно вже спало, пан Бінсвангер скромно проказав:
– Отже, я тепер хрещений батько маленького Августа. І я був би радий подарувати йому королівський замок і повну торбу золотих монет, але цього я не маю, а можу тільки докласти ще один талер до талера пані куми. Однак усе, що я можу зробити для нього, це обов’язково повинно здійснитися, фрау Елізабет. Ви, звісно, вже побажали своєму синочку всіляких благ і гараздів. Поміркуйте ж тепер над тим, що, на ваш погляд, було б для нього з усього найкращим, і я потурбуюся про те, щоб це справдилося. Ви можете загадати для свого хлопчика будь-яке бажання, але тільки одне, порозмисліть гарненько, і коли ви сьогодні ввечері почуєте мою музичну шкатулку, прокажіть своє побажання хлопчику на ліве вухо, і воно справдиться.
З цими словами він хутко пішов. Хрещена мати пішла разом із ним, і фрау Елізабет зосталася сама. Вона була здивована і, якби в колисці не лежали два талери, а на столі не стояв торт, то вона подумала б, що все це їй наснилося. Вона сіла біля колиски, і, гойдаючи дитину, розмірковувала та придумувала всілякі чудові побажання. Спочатку вона хотіла зробити його багатим або красивим, або дуже сильним, або кмітливим і розумним, але у всьому завжди виявлялася якась заковика, і врешті-решт вона подумала: це старий, напевне, просто пожартував.
Уже стемніло, і вона задрімала, сидячи біля колиски, стомлена і від гостей, і від турбот і від своїх розмірковувань, як тут із сусіднього будинку долинула приємна, лагідна музика, така ніжна й мила, яку ще не видавала жодна музична шкатулка. Від цих звуків фрау Елізабет очýтилась, отямилася, і тепер знову повірила в сусіда Бінсвангера та його подарунок хрещенику. І чим більше вона думала, чим більше побажань з’являлося в неї, тим більше заплутувалися її думки, і вона не могла ні на що зважитися. Вона зажурилася, у її очах з’явилися сльози, аж тут музика стала затихати й завмирати. Вона вирішила, якщо не загадає бажання цієї ж миті, то буде пізно, і все пропаде.
Зітхнувши, вона нахилилася над своїм дитятком і прошепотіла йому на ліве вушко:
– Синочку, бажаю тобі… бажаю тобі… – і коли чарівлива музика вже зовсім затихла, вона злякалася й ураз проказала: – Бажаю тобі, щоб тебе любили всі люди.
Звуки тепер замовкли, і в темній кімнаті запанувала мертва тиша, а вона схилилася над колискою й плакала, сповнена страху та тривоги, й промовляла:
– Ах, я побажала тобі всього найкращого, що тільки знаю, але, можливо, що це все-таки не те, бо навіть, якщо всі люди полюблять тебе, ніхто не любитиме тебе так, як твоя матір.
Август ріс, як і всі інші діти. Він був вродливим русявим хлопчиком зі світлими, жвавими очима. Мати його голубила, і всі люди приязно ставилися до нього. Фрау Елізабет ще раніше помітила, що її побажання синочкові збувається, бо як тільки він зіп’явся на ніжки й став виходити на вулицю, всі люди, хто бачив його, вважали хлопчика красивим, жвавим і, як для дитини, винятково кмітливим. Усі подавали йому руку, заглядали в очі й виявляли свою прихильність. Молоді матері посміхалися до нього, а бабусі дарували яблука, а якщо він, бува, підло вчинить,[34] то ніхто не вірив, що це він міг так зробити, якщо ж заперечити це було неможливо, всі стенали плечима й промовляли: «На таке миле хлоп’ятко ображатися не можна».
До його матері приходили люди, яких притягував цей гарненький хлопчик, і якщо раніше її мало хто знав і мало хто шив у неї, то тепер замовлень стало набагато більше, ніж вона сама собі колись цього бажала. Їй і хлопчику жилося добре, і куди б вони не приходили вдвох, сусіди тішилися їм, привітно вітали і довго дивилися услід щасливцям.
Найбільше подобалося Августу гостювати в його хрещеного батька, який запрошував його іноді ввечері до свого будиночка. Там було темно, тільки в чорній ніші каміна жевріло невеличке червонясте полум’я. Старенький клав хлопчика біля себе на розстелену на підлозі звірячу шкіру, дивився разом із ним на тихе полум’я й розповідав йому довгі історії. Траплялося, коли довга історія закінчувалася і хлопчика хилило на сон, він дивився у темній тиші напівсонними очима на вогонь, із темряви зринала приємна, багатоголоса музика. А після того як вони обидва довго й мовчки слухали її, часто траплялося, що вся кімната несподівано наповнювалася маленькими осяйними янголятами, вони змахували своїми світлими золотавими крильцями, мов у чудовому танці, майстерно кружляли парами, і співали в лад танцю, сотні голосів зливалися у співзвуччя, сповнене радості й світлої краси. Це було найпрекрасніше з усього того, що Август будь-коли чув і бачив. Коли він згодом згадував своє дитинство, то у його пам’яті зринала ця тиха темна кімната хрещеного батька й червонясте полум’я в каміні, музика й урочистий, чарівний лет золотавих янголят.