Його стан був таким безрадісним, що мій батько вже був готовим покинути місто й рушити в дорогу пішки без шеляга в кишені або ж пошукати роботу десь на кораблі. І все ж він відклав свій від’їзд ще на один місяць, бо за астрологічними прогнозами найближчим часом йому повинен був випасти щасливий випадок. Та поминув і цей місяць, а нічого так і не сталося. В останній день, зневірившись душею й тілом, він зібрав свої бідні лахи, щоб зрання наступного дня вирушити в дорогу.
Останнього вечора він блукав уздовж берега моря за межею міста, і можна собі уявити, якими невтішними були його думки про те, що всі його надії виявилися примарними. Сонце давно сіло на спочин, і зірки вже порозливали своє бліде світло над тихим морем.
Несподівано десь зовсім близько мій батько почув голосний жалібний стогін. Озирнувшись довкола й не побачивши нікого, він дуже перелякався, сприйнявши це за поганий знак перед своїм від’їздом. Коли плач і стогін повторилися ще голосніше, він набрався духу й вигукнув: «Хто тут?». У цю мить побіля берега почувся плескіт води. Він озирнувся й побачив у слабкому мерехтінні зірок світлу постать. Вирішивши, що це може бути хтось із тих, хто пережив трощу корабля, або ж якийсь плавець, він поквапився туди на допомогу, і тут, на своє превелике подивування, побачив несподівано чарівну білосніжну морську діву, що вийшла по пояс із води. Але хто може описати, яким великим було його здивування, коли нереїда благально промовила до нього:
– Чи ти не той грецький маг, що мешкає на Жовтій вулиці?
– Так, це я, – відповів він приязно, – чого ви хочете від мене?
Тоді юна русалка знову заплакала, заломивши свої прекрасні руки, й почала благати мого батька, часто зітхаючи, щоб він визволив її від туги й приготував для неї міцний любовний напій, бо вона «гине, мріючи намарно про свого коханого». Її чарівні очі дивилися так жалібно й сумно, що розчулили його серце. І він негайно вирішив допомогти їй, але спочатку поцікавився, як вона йому віддячить. Тоді русалка запропонувала йому таке велике перлове намисто, що будь-яка жінка могла б вісім разів обернути його довкола своєї шиї.
– Але цей скарб, – пояснила вона, – ти отримаєш не раніше, як я побачу дію твого чародійства.
У силі своїх чарів батько не мав жодного сумніву. Він повернувся до міста, розв’язав приготований до від’їзду вузол із лахами й зготував бажане зілля так швидко, що невдовзі по півночі він уже стояв на березі моря, де на нього чекала русалка. Він передав їй маленьку пляшечку з безцінним зіллям, і вона, засипаючи його вдячністю, звеліла прийти наступної ночі за обіцяною винагородою. Батько пішов тоді геть і провів решту ночі та ще цілий наступний день у тривожному очікуванні. Ані трохи не сумніваючись у силі й дії напою, він не знав, однак, чи дотримає свого слова морська красуня. З такими думками зустрів він ніч на домовленому місці. Невдовзі у хвилях з’явилася й сама морська діва.
Неможливо передати той жах, який охопив мого бідолашного батька, коли побачив, що він накоїв своїм мистецтвом! Нереїда, посміхаючись, підійшла ближче й передала йому перлове намисто, і у її руках він побачив мертве тіло надзвичайно вродливого юнака. За вбранням батько впізнав у ньому одного з грецьких моряків. Обличчя його було смертельно-бліде, кучері колихали морські хвилі. Русалка ніжно притискала юнака до грудей і гойдала його на руках, немов маленького хлопчика.
Тільки-но мій батько побачив це, як заголосив і прокляв себе та своє мистецтво. Русалка тієї ж митті зникла в глибинах моря разом із мертвим коханим, а на піщаному березі лежало перлове намисто. Оскільки зарадити нещастю було вже неможливо, батько взяв намисто й приніс його під одягом додому, там він розірвав його, щоб розпродати перлини по одній. З вилученими коштами він сів на корабель, який прямував на Кіпр, і вже було думав, що назавжди позбувся будь-якої нужденності. Однак володіння грішми, які обагрила кров невинної людини, обернулося для нього численними лихами. Шторми й корсари повідбирали в нього всі його статки, і на батьківщину він повернувся тільки через два роки, мов жебрак із корабля, що зазнав трощі.
Упродовж усієї розповіді пані лежала на перині й дуже уважно слухала оповідь. Коли ж карлик завершив свою розповідь і затим замовк, вона, не промовивши жодного слова, застигла в глибоких роздумах, доки гондольєр не припинив гребти в очікуванні на наказ повертати назад. Тоді вона стріпнулася, немовби від якогось лячного сну, махнула рукою гондольєру й запнула перед собою завісу. Весляр поспішно розвернувся, і гондола полетіла назустріч місту, немов чорний птах, а самотній карлик дивився спокійно й зосереджено поверх темної лагуни, мовби обдумуючи якусь нову історію.
Вони швидко дісталися міста, і гондола стрімко рухалася по Ріо Панда[18], а затим і численними маленькими каналами.
Цієї ночі сон Маргеріти був дуже неспокійним. Через історію з любовним напоєм вона, як це й передбачав карлик, прийшла до думки, що їй і самій варто скористатися таким самим засобом, щоб міцніше прив’язати нареченого до себе.
Наступного дня вона завела про це розмову з Філіппо, але не напряму, а немовби з переляку ставила йому різні запитання. Спочатку вона намагалася довідатися, як можна приготувати такий любовний напій, і чи можна знайти сьогодні того, хто знається на секреті приготування, і чи не містить напій отруйні та шкідливі соки, і чи не має він такого запаху, що могло б викликати підозру в того, хто його питиме. Хитрий Філіппо байдуже відповідав на всі ці запитання, ніби він нічого не помічає з прихованих бажань своєї пані, і тому вона змушена була висловлюватися дедалі ясніше і, врешті-решт, прямо запитала, чи не знайдеться у Венеції хтось такий, хто міг би приготувати такий напій.
Тоді карлик засміявся і вигукнув:
– Ви, здається, недостатньо довіряєте моїй вправності, моя пані, якщо вважаєте, що я не засвоїв свого часу від мого батька, який був великим мудрецем, ці найпростіші ази магії.
– Отже, ти й сам міг би приготувати такий любовний напій? – вигукнула пані з великою радістю.
– Нема нічого простішого, – відповів Філіппо. – Тільки я не збагну, навіщо вам моє мистецтво, якщо ви досягли мети Ваших бажань – вашим нареченим є один із найвродливіших і найбагатших чоловіків.
Однак красуня не відступала і, врешті-решт, карлик явно неохоче підкорився. Він отримав кошти на придбання потрібних трав і таємничих засобів, і потім, якщо все буде гаразд, йому був обіцяний щедрий подарунок.
За два тижні все було готове, і карлик приніс чародійний напій у маленькій блакитній пляшечці, яку отримав від своєї пані з її туалетного столика. Оскільки дата від’їзду пана Бальдассаре на Кіпр уже стрімко наближалася, потрібно було спішно діяти. Якось пообідді в один із наступних днів Бальдассаре запропонував нареченій розважальну прогулянку, нікого про це не сповістивши, і це в той час, коли через спеку о цій порі року ніхто не влаштовував ніяких прогулянок – це здалося Маргериті, як і карлику, слушною нагодою.
Коли на визначений час Бальдассаре підплив із гондолою до задніх дверей будинку, Маргеріта вже чекала на нього, поряд із нею стояв Філіппо. Він заніс у човен пляшку вина та кошик із персиками, а після того, як пан і пані сіли в гондолу, знайшов собі місце десь позаду ніг гондольєра. Молодому панові не сподобалося, що Філіппо їде разом із ними, але він стримав себе, щоб не сказати чогось зайвого, бо в останні дні перед від’їздом намагався більше, ніж це робив раніше, підкорятися бажанням коханої.
Гондольєр відштовхнув човен, Бальдассаре щільно запнув завісу, і вони з нареченою тішилися перебуванням у віддаленій закритій кабіні гондоли, а карлик спокійно сидів на задній її частині й роздивлявся старі, високі й темні будинки Ріо Баркароллі[19], повз які пропливала гондола, доки біля старовинного Палаццо Джустиніан[20], де тоді ще був невеличкий садок, лагуна не виплила з гирла каналу Гранде. Сьогодні на тому місці, як усім відомо, стоїть чудовий палаццо Бароцці[21].