Невизначено хмикнув замість привітання, Жозефіна рішуче кинулася в його обійми й закинула голову.
– Я страшенно поспішаю, – швидко заговорила вона, ніби це він благав її про зустріч. – Нас із сестрою запросили на весілля, але мені необхідно з тобою поговорити!
Було холодно, і коли Ентоні вимовляв слова, ті відразу перетворювалися на білі клаптики серпанку, чітко помітні в темряві. Він повторив усе те, що говорив їй і раніше, – але цього разу він говорив непохитно і рішуче. Тут, в цьому місці, це було значно простіше – бо він ледь розрізняв у напівтемряві риси її обличчя, і ще тому, що десь посеред його тиради вона розплакалася, що розлютило його.
– Я знала, що тебе вважають легковажним, – прошепотіла вона, – але такого я не очікувала. Хоч би як там було, у мене вистачить гордості більше тобі не докучати. – Вона завагалася. – Але я хочу з тобою ще раз зустрітися, щоб попрощатися інакше.
– Ні.
– Якісь заздрісні дівчата наговорили дурниць про мене?
– Ні. – Потім, зневірившись, він завдав їй останній удар. – Я зовсім не легковажний і раніше таким не був. Я просто ніколи тебе не кохав і навіть ніколи не обмовився словом про це.
Здогадуючись про той безпорадний вираз, який з’явився на її обличчі, Ентоні відвернувся і зробив крок убік. Коли він знову подивився туди, де вона тільки-но стояла, то побачив лише, як зачиняються двері – вона пішла.
– Жозефіно! – вигукнув він з безпорадною жалібністю, однак жодної відповіді не пролунало. Він так і стояв, збентежений тим, що тільки-но накоїв – серце його похолонуло, коли він почув звук автомобіля, що від’їжджав.
Під’їхавши до будинку, Жозефіна віддячила маленьким тістечком і слабкою надією Едові Бементу, який люб’язно погодився стати на сьогодні її шофером; увійшла в будинок із чорного ходу і піднялася до своєї кімнати. Одягаючи вечірню сукню, вона встала якнайближче до відчиненого вікна – щоб застудитися і померти.
Розглядаючи себе в дзеркалі ванної кімнати, вона не витримала і розплакалася, потім сіла на край ванни і видала такий звук, ніби хотіла придушити кашель, що раптово підступив до горла, після чого зайнялася своїми нігтями. Трохи пізніше, в ліжку, у неї ще буде час, щоби проплакала хоч цілу ніч, коли всі заснуть, – але треба було пережити цей вечір…
На весільній церемонії Мері Джексон і Джексона Ділана сестри і матір стояли поруч. Це була сумна і сентиментальна церемонія, що знаменувала завершення прекрасної юності чарівної дівчини, яку всі любили й обожнювали. Хоча жодний сторонній спостерігач не помітив би нічого, що символізує закінчення юності, з позиції цього десятиліття певні моменти церемонії видавалися припорошеними старомодністю і злегка віддавали лавандовим ароматом старовини. Наречена підняла фату з обличчя та усміхнулася тією чарівно-серйозною усмішкою, яка й робила її «чарівною». Коли вона подивилася на друзів і подруг, ніби обіймаючи їх востаннє, на її щоках забриніли сльози. Потім вона повернулася до чоловіка, такого ж невинного і серйозного, як і вона сама, немов говорячи: «Все скінчено. Тепер я, віднині і навіки, належу лише тобі».
Констанція, яка вчилася в одній школі з Мері Джексон, сиділа на церковній лаві і, не криючись, від щирого серця, яке калатало у неї в грудях, ридала. Обличчя Жозефіни, яка сиділа поруч, виражало складніші почуття – здавалося, вона пильно спостерігала за тим, що відбувається. Один або два рази – хоча обличчя її залишалося все таким само зосередженим – її щоками покотилися скупі сльозинки. Вона була неприємно ними здивована. Вуста зухвало-нерухомо стиснулися, немов у дитини, якій суворо веліли не пустувати в будинку. Лише один раз вона дозволила собі щось більше; «Дивіться, а он молодша дочка Перрі, – чи не так, симпатична?» – почула вона за спиною і відразу почала пильно розглядати різнобарвний вітраж, щоб невідомий обожнювач помилувався її профілем.
Після вінчання родина Жозефіни вирушила на банкет, тому вечеряти дівчині довелося на самоті – радше, майже на самоті, адже молодшого брата і його гувернантку складно було вважати товариством.
Вона відчувала себе цілком спустошеною. Сьогодні ввечері Ентоні Харкер – «вельми коханий – ніжно коханий – вельми, ніжно коханий!» – йшов на побачення з іншою, щоб цілувати її огидне, потворне обличчя; і невдовзі він зникне назавжди – як і всі інші чоловіки його покоління – в обіймах якоїсь жінки, яка зовсім його не кохатиме, залишивши їй лише безліч Тревісів де Коппетів і Едів Бементів – тих, хто до того не цікаві, що навряд чи варті навіть тіні усмішки
Коли вона побачила власне відображення в дзеркалі ванній, на неї знову нахлинули почуття. А що, коли вона помре сьогодні вночі, уві сні?
– Ох, яка ганьба, – прошепотіла Жозефіна.
Відчинивши вікно, вона стиснула в руці єдине нагадування про Ентоні – велику носову хустку з його ініціалами, і зі смутком залізла під ковдру. Проте не встигли простирадла ще нагрітися, як почувся стукіт у двері.
– Вам терміновий лист, – мовила покоївка, увійшовши до кімнати.
Увімкнувши світло, Жозефіна розкрила конверт і передусім глянула на підпис. Потім почала читати; її груди важко здіймалися та опускалися під нічною сорочкою.
Моя люба маленька Жозефіно: все марно. Я нічого не можу із собою вдіяти, не брехатиму тобі. Я страшенно, відчайдушно кохаю тебе. Коли ти пішла сьогодні, я збагнув, що ніколи не зміг би з тобою розлучитися. Я приїхав додому і не міг ані їсти, ані навіть спокійно сидіти – я міг лише ходити туди-сюди кімнатою та думати про тебе і твої сльозах у вестибюлі. І зараз я пишу цей лист…
Лист був на чотирьох сторінках. Десь наприкінці Ентоні заявляв, що різниця у віці не має жодного значення, а прикінцеві слова були такі:
Я знаю, що ти зараз, певно, відчуваєш себе абсолютно нещасною, і я б віддав десять років свого життя за те, щоб опинитися наразі поруч із тобою, поцілувати і побажати тобі солодких снів.
Дочитавши до кінця, Жозефіна застигла на кілька хвилин; смуток несподівано зник, вона була настільки пригнічена, що тепер їй здалося, що її охопила радість. Вона підморгнула самій собі – але відразу насупилася.
– Боже мій! – вимовила вона вголос. І перечитала лист ще раз.
Першим бажанням було поділитися новиною з Ліліан – але вона вирішила не поспішати. Подумки несподівано сплив образ нареченої на весіллі – нареченої бездоганної, незаплямованої, коханої та майже святої, з легким рум’янцем на щоках. Чистота юності, безліч друзів, потім з’являється Він – ідеальний і коханий. З деяким зусиллям вона покинула світ мрій. Мері Джексон безумовно не стала б зберігати у себе такі листи… Вставши з ліжка, Жозефіна порвала лист на дрібні шматочки, поклала клаптики на скляний столик і спалила, заповнивши кімнату димом. Жодна добре вихована дівчина не дасть відповіді на такий лист; правильне рішення – удати, ніби нічого не відбулося.
Примечания
1
Енд – в американському футболі один із гравців-лайнменів, який може приймати м’яч. – Тут і далі прим. ред.
2
«Китайський квартал» – хіт 1906 року в стилі регтайм; музика Жана Шварца, слова Вільяма Джерома.
3
Квотербек – позиція в американському та канадському футболі. Квотербеки входять до атакувального складу команди і під час вводу м’яча в гру розташовуються за захисною лінією.
4
«Череп і кістки» (англ. Skull & Bones) – найстаріше таємне товариство студентів Єльського університету.
5
Школа Св. Ріджиса – вигадана Фіцджеральдом назва навчального закладу; його прототипом стала підготовча школа Ньюмана в місті Гакенсак (штат Нью-Джерсі), де навчався Фіцджеральд.
6
Такл – в американському футболі півзахисник, який блокує.
7
«Хаутонівська» манера – від прізвища тодішнього головного тренера гарвардської команди Персі Д. Хаутона.