– Але ця леді потрапила в біду, – вигукнув Джон Дуліттл. – Я так поспішав, що повністю забув про корабельні вогні. Насправді ще й не було темно, коли я залишив корабель.
– Відведіть його вниз! – гаркнув Капітан. – Відведіть його вниз, поки я його не вбив.
І каптенармус потягнув бідолашного Лікаря до трапу, який вів кудись на нижні палуби. Та на початку сходів той схопився за поручень і завис на ньому достатньо довго, щоб крикнути Капітанові:
– Я міг би сказати вам, де знайти Джиммі Боунза, якби захотів.
– Що таке? – прохрипів Капітан. – Гей, тягніть його назад! Так що ви там сказали?
– Я сказав, – пробурмотів Лікар, витягаючи хусточку й видуваючи носа скутими руками, – що міг би сказати вам, де знайти Джиммі Боунза, – якби захотів.
– Джиммі Боунза, работорговця? – перепитав Капітан. – Саме на пошуки цього типа мене й вирядив Уряд. Де він?
– Моя пам’ять працює не дуже добре, коли в мене зв’язані руки, – відказав спокійно Лікар, кивнувши на кайданки. – Можливо, якщо ви знімете ці штуки, то я щось і згадаю.
– О, даруйте мені, – похопився Капітан, його манери негайно помінялися. – Каптенармусе, звільніть заарештованого.
– Слухаюся, сер, – відповів моряк, зняв наручники з Лікаревих зап’ясть і повернувся, щоб іти.
– О, до речі, – гукнув Капітан йому в спину, – принесіть на палубу стілець. Можливо, наш гість утомився.
Тоді Джон Дуліттл розповів Капітанові все про історію Зузани та її нещастя. І всі офіцери на кораблі зібралися навколо і слухали.
– І я не маю жодних сумнівів, – закінчив Лікар, – що работорговцем, який тримає в полоні чоловіка цієї жінки, є ніхто інший, як Джиммі Боунз, якого ви шукаєте.
– Безумовно, – погодився Капітан. – Я знаю, що він десь тут поблизу цього узбережжя. Але де він тепер? Цю рибу піймати дуже важко.
– Він пішов на північ, – сказав Лікар. – Але ваш корабель швидкий і зможе наздогнати його. Якщо він заховається у якійсь із цих бухт чи заток, то тут у мене є кілька пташок, які в змозі, щойно розсвіте, знайти його й сказати нам, де він є.
Капітан спантеличено поглянув на лиця своїх офіцерів, які всі посміхалися, не ймучи віри.
– Що ви маєте на увазі – кілька пташок? – запитав Капітан. – Голуби, натреновані канарки чи ще щось?
– Ні, – відповів Лікар. – Я маю на увазі ластівок, які повертаються в Англію на літо. Вони ласкаво запропонували мені провести мій корабель додому. Це все мої друзі, розумієте?
Цього разу офіцери вибухнули реготом, вони плескали себе по чолу з виглядом знавців, показуючи, що вважають Лікаря божевільним. А Капітан, подумавши, що з нього роблять дурня, спалахнув люттю й уже був готовий знову заарештувати Лікаря.
Але офіцер, другий за старшинством у команді, шепнув йому на вухо:
– Чому б не взяти цього хлопця з собою й не дати йому спробувати, сер? Ми ж і так тримали курс на північ. Пригадую, я щось чув, коли служив у прибережному флоті, про одного дивака у західних графствах, який мав якусь дивну владу над звірами і птахами. Я не сумніваюся, що це він. Дуліттл його звали. Виглядає він цілком незагрозливо. Є шанс, що він зможе нам допомогти. Тубільці явно йому довіряють, а то б ця жінка з ним не попливла, ви ж знаєте, як вони бояться виходити в море з білою людиною.
Після хвилинних роздумів Капітан знову повернувся до Лікаря.
– Як на мене, то ви говорите як стовідсотковий божевільний, мій друже. Але якщо ви спроможні навести мене на слід работорговця Джиммі Боунза, то мені байдуже, які засоби ви для цього застосуєте. Як тільки почне світати, ми вирушаємо. Але якщо це ви просто так розважаєтеся за рахунок Військового флоту Її Величності, то попереджаю: це буде найгіршою помилкою, яку ви зробили за все своє життя. Ну, а тепер ідіть і засвітіть сигнальні вогні на цьому своєму ковчезі і передайте свині, що якщо вона дозволить їм згаснути, то з неї приготують скибочки бекону на обід для моїх офіцерів.
Лікареві довелося під веселий сміх і жарти команди перелазити через борт і перебиратися на свій вітрильник, щоб запалити вогні. Однак наступного ранку, коли він повернувся на військове судно і приблизно тисяча ластівок прилетіло разом із ним, офіцери Військового флоту Її Величності вже не були такі охочі з нього кепкувати.
Сонце саме почало підніматися вдалині над берегом Африки, і це був такий прекрасний ранок, який тільки можна собі побажати.
Стрімкокрил за ніч узгодив усі плани з Лікарем. І задовго до того, як великий крейсер підняв свій якір і, розвернувшись, ліг на курс, уславлений ватажок ластівок був уже на багато миль попереду із цілим загоном найвправніших розвідників, обстежуючи затоки й вивчаючи усі берегові заглибини, де б могли переховуватися работорговці.
Стрімкий домовився з Лікарем щодо системи повітряного телеграфу, яку мали організувати ластівки. І як тільки мільйони маленьких пташок розтягнулися в лінію вздовж узбережжя, так що усе небо було поцятковано ними, аж доки сягало око, вони почали передавати звістки про те, як іде пошук, висвистуючи їх одна одній по всьому ланцюжку від передових розвідників і аж до Лікаря на військовому кораблі.
І десь близько полудня прийшло повідомлення, що корабель Боунза було помічено за довгим високим мисом. Треба бути дуже обережним, говорилось у донесенні, бо судно работорговців перебуває в повній готовності зірватися з місця за одну мить. Вони зійшли на берег, тільки щоб набрати води, і виставили навкруги дозорців, які мають дати сигнал негайно повертатися в разі необхідності.
Пташки розтягнулися вздовж узбережжя
Коли Лікар повідомив це Капітанові, військовий корабель змінив курс і ще більше притисся до берега, щоб довгий мис його прикривав. Усіх моряків попередили, щоб вони поводилися дуже тихо, так щоб крейсер міг застати работорговців зненацька.
Потім Капітан, очікуючи, що работорговці чинитимуть спротив, наказав також приготувати зброю до бою. І якраз коли вони вже збиралися огинати мис, якийсь дурнуватий матрос ненароком вистрілив зі своєї рушниці.
– Ба-бах! – постріл прокотився, відлунюючи, над поверхнею мовчазного моря, як розсерджений грім.
І негайно ж по ластівчиному телеграфу прийшло повідомлення, що работорговці вже попереджені й утікають. І, звичайно ж, коли військовий корабель нарешті виплив з-за мису, то тільки й устиг побачили, як судно работорговців виходить у відкрите море, маючи фору в добрий десяток миль.
Глава III
Великий Гармаш
А потім почалися найнапруженіші морські перегони. Була вже друга година пополудні, і залишалося не так уже й багато часу до темноти.
Капітан (після того, як добряче вилаяв дурного стрільця, який випадково натис на спусковий гачок рушниці) збагнув, що якщо він не наздожене работорговця до ночі, то може втратити його назовсім. Бо Джим Боунз був вельми хитрим і спритним негідником і знав Західний берег Африки (його й досі інколи називають Берегом рабів) як свої п’ять пальців. З настанням темноти, пливучи без вогнів, він легко зможе знайти якусь бухточку чи закуток, аби там заховатися, або ж розвернутися назад і до ранку бути вже за багато миль звідси.
Тож Капітан віддав наказ досягти найбільшої можливої швидкості. То були часи, коли на кораблях тільки почали встановлювати парові двигуни. Проте на початку їх використовували поряд із вітрилами для того, щоб доповнити силу вітру. Капітан надзвичайно гордився своїм судном К.Ї.В. «Віолет». І йому страшенно хотілося, щоб саме «Віолетові» припала честь упіймати мерзотника Боунза, який так довго кидав виклик військовому флотові, продовжуючи торгувати рабами після того, як це було заборонено. Тому парові двигуни «Віолета» були запущені на повну потужність. Густий чорний дим повалив із труб корабля, затьмарюючи морську блакить і закіптюжуючи білосніжні вітрила, що гули, напинаючись на вітрі.