– Тепер ми можемо рушати туди всі разом, – сказав Дік. – Цікаво, кролики там ще такі ж ручні?
– Гав! – одразу відгукнувся Тімоті. Варто було йому почути слово «кролики», як він збудився.
– Тіме, марно ти розмріявся про кроликів на Киріні, – зауважила Джорджа. – Я не дозволяю тобі за ними ганятися.
Хвіст Тіма враз опустився, і він журно поглянув на Джорджу. Це було єдине питання, в якому у нього з Джорджею не було згоди. Тім був переконаний, що кролики існують для того, щоб він їх полював, а Джорджа так само була переконана у протилежному.
– Вйо! – сказала Джорджа поні й смикнула віжки. Конячка пішла чвалом до Кирін-котеджу, і невдовзі вони під’їхали до головної брами.
З дверей чорного ходу вийшла кислолиця жінка і взялася допомагати вивантажувати речі. Діти її раніше не бачили.
– Хто це? – пошепки запитали вони у Джорджі.
– Нова куховарка, – відповіла та. – Джоані довелося піти, щоб доглядати свою матір, яка зламала ногу. Тоді мама найняла цю куховарку – її звуть пані Стик.
– Їй пасує таке ім’я, – посміхнувся Джуліан. – Вона й справді схожа на стару жердину! Але сподіваюся, вона тут надовго не затримається! І Джоана незабаром повернеться. Мені подобалася барилькувата Джоана, й до Тіммі вона добре ставилася.
– Пані Стик теж має пса, – сказала Джорджа. – Жахлива тваринка, менша за Тіма і вся шолудива. Тім це створіння терпіти не може.
– Де ж її песик? – озираючись, поцікавилася Енн.
– На кухні, і Тіму не дозволяється до нього наближатися, – зауважила Джорджа. – І це слушно, бо він би з’їв того пса. Він ніяк не може зрозуміти, що там таке на кухні: ходить навкруги, обнюхує замкнуті двері й доводить пані Стик до шалу.
Діти розреготалися. Вони вже злізли з бідарки й рушили до будинку. Джуліан допоміг пані Стик нести речі. Джорджа поїхала ставити візок на місце, а інші троє пішли привітатися з дядьком і тіткою.
– Ну, любі мої! – з усмішкою сказала тітка Фенні, лежачи на канапі. – Як ви ся маєте? Мені дуже шкода, що я не могла вас зустріти. Дядько Квентін пішов на прохідку. А ви йдіть нагору, вмийтеся й перевдягніться. А тоді спускайтеся на підвечірок.
Дітлахи піднялися на другий поверх у свою давню відпочивальню з похилою стелею і вікном з видом на затоку. Енн пішла до кімнати Джорджі – вони там будуть мешкати разом. Як гарно знову опинитися в садибі Кирін! І які у них будуть канікули з Джорджею й любим Тіммі!
Розділ 2
Сімейство стиків
Як приємно було прокинутися вранці у Кирін-котеджі, побачити яскраве сонце у вікні й почути далекий морський прибій! Як чудово схопитися з ліжка й бігти милуватися синім морем і чарівним островом Кирін біля входу в затоку!
– Піду-но викупаюсь перед сніданком, – сказав Джуліан і схопив плавки. – Йдеш, Діку?
– Звичайно! – відповів той. – Зараз гукну дівчат. Підемо разом.
Усе четверо рушили до моря, а між ними галопував Тім, несамовито вихляючи хвостом і висолопивши з пащі довгого рожевого язика. Він разом з усіма увійшов у воду і почав плавати навколо дітлахів. Діти добре плавали, але краще за всіх – Джуліан і Джорджа.
Потім вони вибралися на берег, витерлися насухо, одяглися й пішли додому. Відтак – снідати, бо вже живіт до спини тягло. Енн помітила на задньому дворі якогось хлопчину і зі здивуванням видивлялася на нього.
– Хто це? – нарешті запитала вона.
– Це Едґар, син пані Стик, – відповіла Джорджа. – Мені він не подобається. Повсякчас робить якісь дурниці – висовує язика й обзивається.
Коли діти входили у браму, саме цим і займався Едґар, щось наспівуючи. Енн зупинилася послухати.
– Джорджа-манюня, ковбаска і нюня, пиріг! – наспівував Едґар з дурнячим виразом обличчя. На вигляд йому було років тринадцять-чотирнадцять, але поводився він, як мале дитя!
Джорджа почервоніла від злості.
– Він завжди це виспівує! – сказала вона. – Напевно, йому не подобається, що мене звуть Джорджа. Він думає, це дуже дотепно. Він нестерпний!
– Гей ти, заткни пельку! – крикнув Едґарові Джуліан. – Бо отримаєш за це!
– Джорджа-манюня… – почав своє Едґар з дурнячою усмішкою на широкій червоній пиці. Джуліан зробив крок до нього, і той ураз чкурнув до будинку.
– Я його не терпітиму! – рішучо сказав Джуліан. – Дивно, Джорджо, як ти терпиш! Досі не дала йому по пиці, не наступила на ногу, не відкусила вуха абощо! Ти ж чудово вмієш битися!
– Ну… я, звісно, можу! – сказала Джорджа. – В мені все перевертається, коли я чую Едґарові дурні приспівки, на зразок цієї, ще й дражниться, але, бачиш, мама нездужає, і я дуже добре розумію: якщо візьмуся за Едґара, то пані Стик піде від нас і бідній матусі доведеться самій усе робити, а їй це не до снаги. Тому я стримуюся й, сподіваюся, Тіммі теж.
– Ти молодчина, подруго! – із захватом вигукнув Джуліан, знаючи, як важко Джорджі тримати себе в руках.
– Мабуть, піду зараз нагору до мами й дізнаюся, як вона почувається: може, принести їй сніданок у ліжко, – сказала Джорджа. – Притримаєш Тімоті? Якщо з’явиться Едґар, Тіммі може кинутися на нього.
Джуліан узяв пса за нашийник. Тімоті гарчав, коли Едґар виходив у садок, а тепер стояв спокійно, тільки ніс його ворушився, ніби намагаючись розпізнати якийсь запах.
Раптом з кухонних дверей вибіг шолудивий песик. Шерсть на ньому була брудно-білого кольору, у багатьох місцях ніби побита міллю, хвіст підібганий.
– Гаааав! – грайливо привітався Тіммі й рвонув до собаки. Він вирвався від Джуліана, бо був дужим псом, і хлопець не втримав нашийник. Тіммі із захватом накинувся на песика, який з переляку заскавулів і спробував утекти назад на кухню.
– Тіммі! До мене! – волав Джуліан. Але той не чув. Він щосили намагався відкусити песикові вуха, принаймні так усім здалося. Песик вищав, благаючи про допомогу, і на порозі кухні з’явилася пані Стик з пательнею в руці.
– Забери собаку!!! – несамовито заверещала вона й замахнулася пательнею на Тіммі, але той ухилився, і вона поцілила власного песика, який завищав іще дужче.
– Не бийте їх! – закричав Джуліан. – Ви можете їх скалічити. До мене, Тіммі!
Цієї миті з’явився Едґар, вигляд у нього був переляканий. Він підняв з землі камінь і вичікував нагоди, щоб пожбурити його в Тіммі.
– Не смій кидати камінь в нашого собаку, не смій! – закричала Енн. – Ти поганий і злий хлопець!
Посеред усього цього гамору з’явився дядько Квентін, злий і роздратований.
– Боже праведний! Що тут коїться? В житті не чув нічого подібного!
З дому прилетіла Джорджа рятувати свого улюбленця. Вона кинулася до собак і спробувала відтягти Тіммі. Батько загримав:
– Відійди зараз же, дурепко! Хто ж голіруч розбороняє собак! Де садковий шланг?
Шланг був приєднаний до водогінного крана. Джуліан підбіг і відкрив кран. Тоді підняв шланг і скерував його на собак. Струмінь води вдарив по них, і вони з подивом розбіглися. Джуліан помітив Едґара неподалік і не зміг утриматися від спокуси: трохи відхилив шланг убік і облив його з ніг до голови. Той закричав і чкурнув у будинок.
– Нащо ти це зробив? – з докором спитав дядько Квентін. – Джорджо, негайно прив’яжи Тімоті. Пані Стик, хіба я не казав вам виводити собачку з кухні лише на повідку. Мені ця веремія не потрібна. Сніданок готовий? Знову спізнюєтеся?
Пані Стик, нарікаючи й буркочучи, сховалася на кухні, забравши з собою і мокрого песика. Похмура Джорджа прив’язала Тімоті. Він улігся в будці, благально дивлячись на свою хазяйку.
– Я ж казала тобі не чіпати цього шолудивого песика! – суворо мовила Джорджа. – Бачиш, що вийшло? У батька вже на цілий день зіпсований настрій, а пані Стик лютуватиме й не напече до чаю печива!
Тіммі заскавчав, потім поклав голову на лапи. Узявся злизувати застряглі в куточках пащі шерстинки. Сумно сидіти на прив’язі, та однак йому все ж вдалося цапнути за вухо цю жахливу злючку!
Усі пішли снідати.
– Вибач, що я не вдержав Тіммі, – сказав Джуліан Джорджі. – Але він мало не відірвав мені руку. Мені не вдалось його втримати! Він виріс і перетворився на неймовірно сильного пса!