– Але тітка Мері Марія – це не гість, – відповіла Енн. – Вона член нашої родини… як і ти, Сьюзан.
Врешті-решт Сьюзан здалася, тихенько радіючи, що Мері Марія Блайт побачить – вона не просто наймана робітниця. Сьюзан ніколи не бачилася з тіткою Мері Марією, але племінниця Сьюзан, донька сестри Матільди, працювала на неї в Шарлоттауні й розповіла про неї Сьюзан.
– Я не збираюся вдавати перед тобою, Сьюзан, що дуже рада перспективі візиту тітки Мері Марії, особливо зараз, – чесно призналася Енн. – Але вона написала Гілберту листа з проханням приїхати на кілька тижнів… а ти знаєш, як лікар ставиться до таких речей…
– Він має на це повне право, – відповіла вірна Сьюзан. – А що ж робити чоловікові, як не підтримувати своїх кровних родичів? Але це лише на кілька тижнів… знаєте, пані лікарко, люба, не хочу Вас засмучувати… але невістка моєї сестри Матильди приїхала до неї на кілька тижнів, а залишилася на двадцять років.
– Не думаю, що нам варто боятися чогось такого, – усміхнулася Енн. – У тітки Мері Марії красивий будиночок у Шарлоттауні. Але для неї він завеликий і надто пустий. Її мати померла два роки тому, знаєш… їй було вісімдесят п’ять, тітка Мері Марія дуже добре до неї ставилася, а тепер дуже сумує за нею. Давай зробимо її перебування тут максимально приємним.
– Я зроблю все, що від мене залежить, пані лікарко, люба. Звичайно, ми повинні викласти ще одну дошку на стіл, але після усього сказаного й зробленого краще стіл зробити довшим, аніж скорочувати його.
– Не потрібно ставити квіти на стіл, Сьюзан, наскільки я знаю, у неї від них задуха. А перець змушує її чхати, краще його не давати. А ще вона страждає від частих нападів сильного головного болю, тому ми просто мусимо спробувати не шуміти.
– Ото біда! Ну, я ніколи не помічала, аби Ви та лікар якось шуміли. А якщо в мене виникне таке бажання, піду покричу посеред кленів. Але якщо наші бідолашні дітки будуть змушені весь час сидіти тихо через болячки Мерії Марії Блайт… ви мені вибачте, але я думаю, то вже занадто, пані лікарко, люба.
– Лише кілька тижнів, Сьюзан.
– Будемо на це сподіватися. Ох, пані лікарко, люба, треба змиритися з вбогими подачками серед щедрот цього світу, – наостанок сказала Сьюзан.
Так до них навідалася тітка Мері Марія і з порога почала прискіпуватися, наскільки часто чистять комини. Вона, як виявилося, боялася вогню. «І я завжди казала, що комини в цьому будинку не достатньо високі. Сподіваюся, що ліжко добре провітрена, Енні. Вогка постіль – це ж жахливо».
Вона зайняла гостьову кімнату Інглсайду… ну, і випадково всі інші кімнати дому, окрім кімнати Сьюзан. Ніхто дуже не тішився її приїзду. Джем після першого погляду на неї чкурнув на кухню й прошепотів Сьюзан: «А ми можемо сміятися, поки вона тут, Сьюзан?» Очі Волтера наповнилися слізьми, щойно він побачив тітку, тож осоромленого хлопця вигнали з кімнати. Двійнята не чекали, поки їх виженуть, і втекли з кімнати самі. Навіть Креветка, Сьюзан тому свідок, втекла й вмостилася на задньому дворі. Тільки Ширлі стояв на своїх двох, безстрашно дивлячись на неї своїми карими круглими очима, у міцних та безпечних Сьюзиних обіймах. Тітка Мері Марія подумала, що в дітей Інглсайду манери просто жахливі. А чого чекати, якщо їхня мама «пише для газет», а батько думає, що вони – просто ідеальні, тільки тому, що то його діти, і наймає служницю на подобі Сьюзан Бейкер, яка не знає свого місця? Але вона, Мері Марія Блайт, зробить усе, що зможе, для бідолашних внучат кузини Джона, поки буде в Інглсайді.
– Твоя молитва надто коротка, Гілберте, – незадоволено промовила вона, коли вони вперше сіли за стіл. – Можливо, я виголошу молитву, поки я тут? Дам хороший приклад твоїй родині.
Сьюзан з жахом спостерігала, як Гілберт погодився, і тітка Мері Марія помолилася перед вечерею.
– То радше служба Божа, а не молитва, – буркотіла Сьюзан за вечерею. Сьюзан потайки погодилася з тим описом Мері Марії Блайт, який їй дала племінниця. «Від неї завжди погано пахне, тітко Сьюзан. То не просто неприємний… а поганий запах». Гледіс вміла все розставити на свої місця, відзначила Сьюзан. Зрештою для усіх, не таких упереджених, як Сьюзан, панна Мері Марія Блайт не виглядала надто хворою жіночкою у свої п’ятдесят п’ять. У неї були, як вона сама вважала, «аристократичні манери», обрамлені завжди прилизаними сивими кучерями, які схоже щодня ображали маленьку гостру гульку сивого волосся Сьюзан. У неї завжди був гарний одяг, вона одягала довгі бурштинові кульчики та модні високі комірці, які сягали її тонкого горла.
– Врешті-решт нас не повинна соромити її присутність, – відреагувала Сьюзан. Але що б подумала тітка Мері Марія, якби дізналася, що Сьюзан так себе втішає, залишилося таємницею.
V
Енн збирала оберемок червневих лілій, аби поставити їх у вазу у своїй кімнаті, й ще один букет півоній, вирощених Сьюзан, вона збиралася залишити на столику Гілберта в бібліотеці… півоній молочно-білого кольору з криваво-червоними вкрапленнями посерединці, наче Божий поцілунок. Повітря оживало після незвично спекотного червневого дня, і важко було сказати, гавань була срібною чи золотою.
– Сьогодні буде неймовірний захід сонця, Сьюзан, – промовила вона, коли проходила повз і поглянула на вікно кухні.
– Я не зможу сповна насолоджуватися заходом сонця, поки не помию весь посуд, пані лікарко, люба, – заперечила Сьюзан.
– Але до того часу сонце вже сяде, Сьюзан. Ти тільки подивися на величезну білу хмаринку з рожевим вершечком, що зависла над Впадиною. Тобі б хіба не хотілося злетіти й освітити її?
Сьюзан уявила собі, як злітає над долиною з ганчіркою в руках і летить до тої хмари. Їй таке зовсім не сподобалося. Але пані лікарка уже дала їй на це дозвіл.
– Тут з’явився якийсь новий шкідливий вид комах, який пожирає наші трояндові кущі, – продовжила Енн. – Треба їх обприскати завтра. Краще було б сьогодні ввечері… я у такі вечори, як от цей, люблю поратися в садку. Усе росте вночі. Сподіваюся, у раю будуть сади, Сьюзан… такі сади, у яких ми зможемо працювати, розумієш, допомагати усьому рости.
– Але без комашні, – запротестувала Сьюзан.
– Ні-і… Думаю, ні. Але просто готовий сад – це ж зовсім не цікаво, Сьюзан. Потрібно самому працювати в садку, інакше втрачається весь сенс. Я хочу полоти, копати, пересаджувати, змінювати, планувати й обрізати. А ще хочу, щоб у раю росли квіти, які я люблю… Краще там будуть мої фіалочки, аніж асфоделі, Сьюзан.
– А чому ж тоді Ви не можете поратися в садку ввечері, якщо хочете? – втрутилася Сьюзан, подумавши, що пані лікарку занесло трішки не туди.
– Тому що лікар хоче, аби я поїхала з ним. Він їде відвідати бідолашну стареньку пані Джон Пакстон. Вона помирає… а він не може їй нічим зарадити… він зробив усе, що зміг… але вона любить, коли він до неї навідується.
– Ох, пані лікарко, люба, ми всі знаємо, що в цій місцевості ніхто без нього не народжується й не помирає, а сьогодні якраз гарний вечір, щоб проїхатися. Думаю, я теж пройдуся собі селом і поповню запаси в коморі, коли вкладу двійнят і Ширлі спатки й посиплю добривами кущі троянд Аарон Уорд. Щось вони не цвітуть так, як мали б. Панна Блайт щойно піднялася наверх, стогнучи після кожного зробленого кроку, і скаржачись, що в неї ось-ось знову почнуться головні болі, а отже, в усіх нарешті буде тихий і спокійний вечір.
– Припильнуєш, щоб Джем вчасно пішов спати, добре, Сьюзан? – попросила Енн, вийшовши назустріч вечору, такому ароматному, наче випадково пролите горнятко чаю. – Він втомлений більше, аніж думає. Він ніколи не хоче лягати спати. Волтер сьогодні ночувати не прийде, Леслі попросив, щоб він залишився з ним.
Джем сидів на сходах біля бокових дверей, заклавши босу ніжку на коліно, і насуплено дивився на усе довкола, особливо на величезний місяць, що ховався за шпилем церкви Глен. Джем не любив місяця вповні.