Можна і без далеких подорожей скласти собі про це деяке уявлення, констатуючи глибоку психічну відмінність, яка існує між цивілізованими чоловіком і жінкою, навіть в тому випадку, коли остання дуже освічена. Вони можуть мати спільні інтереси, спільні почуття, але ніколи – однакових асоціацій ідей.
Вони розмовляють між собою протягом століть, не розуміючи один одного, тому що їхні духовні організми побудовані за надто різними типами, щоб вони могли однаково сприймати зовнішні речі. Уже одної різниці їхньої логіки було б достатньо для того, щоб створити між ними непрохідну прірву.
Ця прірва між психічним складом різних рас і пояснює нам, чому вищим народам ніколи не вдавалося змусити нижчі прийняти їх цивілізацію. Настільки ще поширена думка, що освіта може здійснити подібну справу, – одна із найсумніших ілюзій, яку коли-небудь створили теоретики чистого розуму.
Без сумніву, освіта дозволяє, завдяки пам’яті, яка притаманна найнижчим істотам і яка не становить, однак, виняткового привілею людини, дати індивіду, який стоїть досить низько на людських сходах, сукупність знань, які має європеєць. Можна легко зробити бакалавра або адвоката з негра або з японця; але цим йому надають чисто зовнішнього лиску, без будь-якого впливу на його психічну природу, з якої він не може мати ніякої користі. Те, чого йому не може дати ніяка освіта (бо їх створює одна тільки спадковість), – це форми мислення, логіка і, головним чином, характер західних людей. Цей негр або цей японець можуть отримувати скільки завгодно дипломів, але ніколи їм не піднятися до рівня звичайного європейця. За десять років йому можна легко дати освіту дуже освіченого англійця. Але щоб зробити з нього справжнього англійця, тобто людину, яка діє як англієць в різних життєвих обставинах, в які вона буде поставленою, – для цього ледь вистачило б тисячі років. Тільки ззовні народ круто змінює свою мову, свій державний лад, свої вірування і своє мистецтво. Для того, щоб зробити подібні зміни в дійсності, потрібно змінити його душу.
Розділ IV
Прогресивна диференціація індивідів і рас
Нерівність між різними індивідами певної раси тим більша, чим ця раса вища. – Психічна рівність всіх індивідів нижчих рас. – Не середні шари, а вищі потрібно порівнювати для оцінки відмінностей, які розмежовують раси. – Успіхи цивілізації прагнуть до все більшого і більшого диференціювання індивідів і рас. – Результати цієї диференціації. Психологічні підстави, що заважають їй стати дуже значною. – Як спадковість постійно приводить індивідуальні переваги до середнього типу раси. – Анатомічні спостереження, які підтверджують прогресивну психологічну диференціацію рас, індивідів і статей.
Вищі раси відрізняються від нижчих не тільки своїми психологічними й анатомічними особливостями, але також і різноманітністю елементів, які входять в їх надра. У нижчих рас всі індивіди, навіть тоді, коли вони належать до різних статей, мають майже однаковий психічний рівень. Будучи всі схожими один на одного, вони цілком являють собою картину тої рівності, про яку мріють сучасні соціалісти. У вищих рас нерівність індивідів і статей, навпаки, становить закон.
І тому, порівнюючи між собою не середні прошарки народів, а вищі, якщо тільки у них є такі, можна визначити величину відмінностей, які їх відокремлюють. Індуси, китайці, європейці мало відрізняються своїми середніми шарами і водночас значно відрізняються вищими.
З успіхами цивілізації не тільки раси, а й індивіди кожної раси, принаймні індивіди вищих рас, прагнуть диференціюватися. Всупереч нашим мріям про рівність, результат сучасної цивілізації не такий, щоб робити людей все більш і більш рівними, а навпаки – все більш і більш різними.
Один з головних результатів цивілізації, з одного боку, – диференціювання рас за допомогою все більш і більш зростаючої з кожним днем розумової праці, покладеної цивілізацією на народи, які дійшли до вищого ступеня культури, і з іншого – все більша і більша диференціація різних верств, з яких складається кожний цивілізований народ.
Умови сучасного промислового розвитку прирікають, насправді, нижчі верстви цивілізованих народів на дуже спеціалізовану працю, яка, будучи дуже далекою від того, щоб розширювати їх розумові здібності, швидше прагне їх звузити. Сто років тому працівник був справжнім художником, здатним виконати всі дрібниці якогось механізму, наприклад, годинника. Нині ж проста маніпуляція, яка більше не потребує виробляти ту чи іншу окрему частину, змушує його все життя свердлити одні й ті ж дірки або полірувати одне й те ж знаряддя, внаслідок чого його розум повинен незабаром дійти до досконалої атрофії. Під натиском відкриттів і конкуренції, промисловець чи інженер, який ним керує, навпаки, змушений накопичувати набагато більше знань, духу, ініціативи і винахідливості, ніж той самий промисловець, той самий інженер сто років тому. Його мозок, який постійно тренується, підкоряється закону, якому в подібному випадку підкорюються всі органи: він все більше і більше розвивається.