Фрэнсис Фицджеральд - Гітара, кості, кастет стр 13.

Шрифт
Фон

Молодики схопилися на ноги, їхні очі жевріли подивом й докором.

– Поки що, – добродушно всміхнувся господар. – Тому немічного старого не чіпайте, і краще сядьте.

На обличчях гостей промайнула усмішка полегшення. Всі сіли.

– Мені подобаєтеся ви всі, – продовжував Джирард, – і хто подобається більше, я не знаю. Загалом… експеримент не вдався. І я збираюся продовжити наш конкурс ще на два тижні… але умови будуть зовсім інші.

Юнаки насторожилися.

– Моє покоління не навчилося відпочивати. Наша юність припала на період небаченої ділової активності, і тепер, йдучи на спочинок, ми не знаємо, чому присвятити залишок життя. І от мені – людині, якій вже за шістдесят, дуже сумно. У мене немає опори: багато читати не звик, у гольф граю тільки раз на тиждень, та й цього достатньо, живу без хобі. Настане час, і до вас теж підкрадеться старість. Ви помітите, що інші це не вважають трагедією, а живуть собі на втіху, і вам захочеться взяти з них приклад.

Я б хотів дізнатися, хто з вас краще впорається з ситуацією, коли прийде час покинути свою улюблену справу.

Погляд Джирарда торкався то одного, то іншого. Перріш та Ван Бюрен з розумінням кивали. Джонс спершу розгубився, але потім теж кивнув.

– Я хочу, щоб кожен з вас узяв два тижні відпустки та провів їх так, як, на вашу думку, треба проводити на пенсії. Хочу, щоб ви допомогли мені подолати цю проблему. Хто вас, на мій розсуд, зуміє краще заповнити прогалини вільного часу, той стане моїм наступником. Я знатиму, що, на відміну від мене, він не загрузне в бізнесі, мов у болоті.

– Тобто ви хочете, щоб ми розважалися? – ввічливо запитав Ріп Джонс. – Поїхали кудись, влаштували собі першокласний відпочинок?

Сайрус Джирард кивнув:

– Робіть все, що бажає душа.

– Гадаю, містер Джирард не має на увазі розгнузданий відпочинок, – докинув Ван Бюрен.

– Робіть все, чого бажає душа, – повторив старий. – Я ні в чому вас не обмежую. Коли справу виконаєте, я оціню результат.

– Два тижні подорожей… – мрійливо протягнув Перріш. – Те, чого мені завжди хотілося. Я…

– Подорожі? – пирхнув Ван Бюрен. – Це коли вдома так багато можливостей? Ну, якщо в тебе в запасі рік, то можна й помандрувати, але за два тижні… я постараюся осмислити, як зможе допомогти людям бізнесмен, що вийшов на пенсію.

– Подорожі, та й по всьому, – в’їдливо повторив Перріш. – Гадаю, всі ми маємо використовувати наше дозвілля, щоб якнайкраще…

– Хвилинку, – втрутився Сайрус Джирард. – Годі влаштовувати словесний поєдинок. Зустрінемося в моєму офісі через два тижні – першого серпня, вранці, о пів на одинадцяту, і з’ясуємо, що у вас вийшло, – він повернувся до Ріпа Джонса. – У вас, напевно, теж є план?

– Ні, сер, – розгублено зізнався Джонс, – намагатимуся щось вигадати.

Ріп Джонс розмірковував весь вечір, але нічого натхненного так і не придумав. Опівночі він встав, знайшов олівець і почав записувати те, як проводив вільний час на святах, відпустках й канікулах. Але все здавалося йому безглуздим й нудним, і до п’ятої, поки не заснув, хоч намагався, та не зміг подолати страх перед порожніми, безкорисливими годинами.

Наступного ранку, коли Лола Джирард виїжджала заднім ходом з гаража, вона побачила, що до неї поспішає через галявину Ріп Джонс.

– Підвезти в місто, Ріп? – запитала вона весело.

– Так, коли можна.

– Бачу, ти не поспішаєш? Батько й інші виїхали дев’ятигодинним потягом.

Джонс коротко пояснив, що вони троє тимчасово втратили роботу й офіс сьогодні їх не приймає.

– Мене це хвилює, – додав він похмуро. – Не розумію сенс відпусток. Забіжу сьогодні в контору: може, мені дозволять закінчити справи, які я почав.

– Ти б краще подумав, як станеш розважатися.

– Все, що я можу придумати, це напитися, – безпорадно зізнався він. – Я родом з маленького містечка, у нас «дозвілля» розуміють як «тинятися без діла», – він похитав головою. – Не треба мені ніякого дозвілля. Вперше в житті я отримав шанс, і хочеться ним скористатися.

– Слухай, Ріпе, – підкоряючись раптовому пориву, запропонувала Лола. – Нумо, коли закінчиш справи в офісі, зустрінемося й щось придумаємо разом.

Вони зустрілися, як запропонувала Лола, о п’ятій годині, але темні очі Ріпа дивилися сумно.

– Мене не пустили. Там був твій батько, він сказав, я повинен знайти собі якусь розвагу, бо перевтілюся в дуже схожого на нього старого зануду.

– Не сумуй, – втішила його Лола. – Підемо подивимося шоу, потім втечемо на дах і потанцюємо.

Після цього вони ще тиждень зустрічалися вечорами. Ходили в театр, іноді в кабаре; одного разу мало не цілий день бродили по Центральному парку. Але Лола помітила, що, якщо раніше Джонс був найвеселішим та найбезтурботнішим за трьох, то тепер найбільше впадає в зневіру. Все навколо нагадувало йому про роботу, якої так не вистачало.

Навіть ввечері, під час танців, стукіт сотень браслетів на жіночих руках нагадував йому метушню офісу вранці в понеділок. Схоже, Джонс не створений для розваг.

– Я тобі дуже дякую, – сказав він якось, – і після робочого дня мене б це дуже потішило. Та зараз в моїй голові порпаються лиш недовершені справи. Мені… мені до болю сумно.

Він бачив, що завдає їй болю, що своєю відвертістю відштовхує її, коли дівчина й справді намагалася допомогти. Але нічого не міг з собою вдіяти.

– Лоло, мені дуже шкода, – м’яко мовив він. – Може, якось після закриття біржі, я навідаюся до тебе…

– Ні, не хочу, – холодно відповіла вона. – І, я зрозуміла, наскільки з мого боку це було безглуздо.

Під час цієї розмови він стояв біля її автомобіля, а вона, не чекаючи відповіді, ввімкнула передачу й рушила з місця.

Назустріч їй плинув сумний погляд та ще думка про те, що вони, може, більше ніколи не побачаться, і що на все життя вона запам’ятає його нетактовність та невдячність. Але більше йому нічого було сказати. Всередині Джонса крутився невпинний мотор, який вберігав його від відпочинку та зупинявся, коли юнак на це заслуговував.

– От трапилося б це після закриття біржі, – бурмотів він, повільно переставляючи ноги. – От тільки б після закриття.

III

Того серпневого ранку, о десятій, до офісу Сайруса Джирарда першим завітав засмаглий юнак, попросивши передати свою візитну картку. Не минуло й п’яти хвилин, як прибув другий – цей не настільки вражав свіжим виглядом, однак його очі переможно горіли. Через тремтливі внутрішні двері їм повідомили, що треба зачекати.

– Нумо, Перріше, – поблажливим тоном протягнув Ван Бюрен, – як тобі Ніагарський водоспад?

– Словами не описати, – зверхньо мовив Перріш. – У свій медовий місяць дізнаєшся про це.

– Медовий місяць? – Ван Бюрен здригнувся. – Як… чому ти думаєш, ніби я запланував поїздку в медовий місяць?

– Мав на увазі, що коли плануватимеш свій медовий місяць, то, цілком ймовірно, впишеш у свій туристичний нотатник Ніагарський водоспад.

Кілька хвилин тривала зловісна тиша.

– Гадаю, – холодно зауважив Перріш, – ти проінспектував вартісних бідняків.

– Авжеж. Нічим подібним я не займався, – Ван Бюрен глянув на годинник. – Думаю, наш умовно названий суперник запізнюється. Зустріч – о пів на одинадцяту, залишилося всього три хвилини.

Внутрішні двері відчинилися, і, за запрошенням моторної секретарки, обидва з готовністю звелися та пройшли в кабінет. Сайрус Джирард, тримаючи годинника в руках та стоячи за своїм столом, очікував на них.

– Вітаю, панове! – здивовано вигукнув він. – А де Джонс?

Перріш та Ван Бюрен всміхнулися один одному. Коли Джонс запізнюється, то вже така його доля.

– Перепрошую, сер, – втрутилася секретарка, що ще стояла біля дверей, – містер Джонс в Чикаго.

– Що він там робить? – здивувався Сайрус Джирард.

– Це стосується експорту срібла. Всі інші про це не знали, і містер Голт подумав…

– Немає значення, що подумав містер Голт, – роздратовано кинув Джирард. – Містер Джонс тут більше не працює. Коли він повернеться з Чикаго, заплатите йому за цей термін і хай йде на всі чотири сторони, – він хитнув головою. – Це все.

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Скачать книгу

Если нет возможности читать онлайн, скачайте книгу файлом для электронной книжки и читайте офлайн.

fb2.zip txt txt.zip rtf.zip a4.pdf a6.pdf mobi.prc epub ios.epub fb3