Маша
I Не родись ты пригож, а родись счастлив, говорят, и правду говорят истинную! Меня в молодости красавицей величали, а счастьето мое какое? Ох, много я изведала на своем веку! Муж у меня был буйный, грозный… А сестра из себя невзглядная была и слабая такая, хилая, худенькая, да талан ей бог послал: м
Путешествие во внутрь страны
Вовчок Марко Путешествие во внутрь страны I От Петербурга до Москвы День жаркий, ветреный, удушливый Повсюду пыль столбом В вокзале Николаевской железной дороги шум и суета По платформе бегают, словно на пожаре, роняют дорожные мешки, зонтики, пледы, перчатки, рассыпают запасенную в дорогу провизию
Затейник
Вовчок Марко Затейник I Жилабыла одна почтенная семья, которая, вовсе того не ожидая и не желая, воспитывала пребеспокойного сына Родители были почтенные, бабушка и дедушка почтенные, дяди и тетки почтенные, братья и сестры почтенные, но он ни в кого из них не уродился и, чем больше входил в лета, т
Чари
І Давня то давнина, а наче вчора діялось Молоді літа – сказано: шо замолоду чуєш або бачиш, до кінця воно тобі привиджується Стара бабуся, було, розказує нам, дівчаткам, прядучи вовну, а ми, звісно, наче тобі душею всяке слово вбачаємо, як то колись було на світі, якії дива творилися колисьто Жив со
Павло Чорнокрил
І Був у нашому селі чоловік Чорнокрил Павло звали, а в його жінка Ганна Обоє були сироти, побралися й жили собі двойко Він був чоловік поважний і ходив усе понуро, а серцем був палкий навіки Не многомовний, а коли вже розговориться, то паше його кожне слово полум’ям Був з себе чорнявий і хороший ду
Сестра
Марко Вовчок СЕСТРАI Мати вмерла я ще малесенькою була, добре й не запам'ятаю Тiльки менi наче сниться, що хитав мене хтось у колисцi i спiвав надо мною тихесенько Як поховали панiматку, батько не хотiв удруге оженитись Не буде вже над мою першу милу, було, каже
Горпина
Марко Вовчок ГОРПИНА I Старий Якименко оженив сина та такуто вже невiсточку собi взяв, що й не сказати! Бiлолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; i в хатi й на дворi в'ється, порядкує, господарює, i спiває, i смiється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аб
Козачка
І Жив у нас у селі козак Хмара; багатир був! Що було в його поля, худоби, що всякого добра! Не дав йому Господь діточок купочки, уродилась дівчинка одна одним, як сонечко в небі. Випестили її, викохали хорошу й чепурну, і на розум добрий навчили. Уже шістнадцятий годок минає Олесі, вже й свати поч
Свекруха
І Жила колись у нашому селі вдова Орлиха. Я ще була невелика дівчинка, не дужето що пам’ятаю, а чула се од покійної матері нехай царствує! Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин. Мигається мені та Орлиха, мов у тумані, висока, у червоному очіпку, все чорні брови здвигає. Чоловік її давно помер;
Прои?дисвіт
ПРОЙДИСВІТ * * * Вже нігде нема такого широкого степу, веселого краю, як у нас. Таки нема, нема, нема та й нема! Де такі тихії села? де такії поважнії, ставнії люде? Де дівчата з такими бровами? Згадати любо, побачити мило, тільки що жити там трудно. Оце ж то у нашому краї був хуторець собі малень
Гайдамаки
І Давно те діялось... Мій батько був крепак, родом з панського села Чорностава. Колись чорноставське панство далеко знали. Склалася й пославка: бенкетує, як чорноставський владир. Щиро розкошував нашого пана батько, не постив і син, то удвох вони таки гарненько порозпорошували дідизну і великі доб
Сон: Марко Вовчок
І Було нас у батька три дочки, я найстарша. А був наш батько такийто грізний! Врядигоди пустить на вулицю погуляти з дівчатами. Нікчемний той рід жіночий, каже, все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки. Хіба ж ти й сам не гуляв зроду, Йване? скажуть мати. А я зроду дурнем не був,
Викуп
I Розкажу вам про Якова Харченка, якого він смутку набравсь у Хмелинцях, залицяючись до Коханівни. Приходимо ми з ним у неділю під те село. Сонечко вже низенько. Мій парубок, дивлюсь, ніби почав приставати. Примічаю мовчки… придержав, знаєте, ходу, примічаю: зробився мій парубок зовсім другий чол
Ледащиця
Марко Вовчок ЛЕДАЩИЦЯ I Панi наша була не перволiток та й не яка стара; а з себе була висока, огрядна, говiрки скорої, гучної. Вбиралася шпетненько шнурочок до шнурочка, гапличок до гапличка. Ходить, було, як намальована. I в кiмнатах у нас було гарно: вичи
Дяк
I Звався він Тиміш Іванович і був дяком у нашій церкві. До нас тоді його надано, як у Макухах спразнили церкву, то звідти він переведений. Не знаю от, як вам доводилось яких бачити дяків по селах, а мені то все траплялося, що як дяк, то й приземок, і сухобразий, і посліпий: сперву загнате у тій с
Iнститутка
В сокровищнице отечественной культуры литературное наследие писательницы Марко Вовчок (18331907) занимает почетное место. Свыше пятидесяти лет своей жизни она посвятила литературному творчеству.