— Слово честі,— проказав король та почепив окуляри на ніс. — Це дивовижно! Дуже дивовижно!
І зняв окуляри.
Лукас поки помовчував, проте його обличчя стало помітно похмурішим.
— Такого нахабства я ще жодного разу в житті не зустрічав! — раптом гучно сказав він. — Запхати до скриньки таку крихітку! А якби ми не відкрили посилку, що тоді? Ось трапиться мені той, хто це зробив! Ось дам йому такого прочухана, на все життя запам'ятає, або я не Лукас-машиніст!
Почувши, як обурюється розсерджений Лукас, немовля розревілося. Воно було ще занадто мале і нічого не зрозуміло, а подумало, що це його лають. Крім того, велике чорне обличчя Лукаса вельми налякало малюка, він же ще не знав, що в нього самого личко теж чорне.
Пані Ваас взяла хлопчака на руки та почала втішати його. Лукас стояв поряд, дуже сумний, адже в нього і в думках не було лякати крихітку.
Пані Ваас була безмежно щаслива, бо їй завжди хотілося, щоб у неї був малюк, тоді по вечорах вона б шила для нього курточки та штанці.
Пані Ваас обожнювала шити. Те, що немовлятко виявилося чорношкірим, вона вважала особливо милим, бо воно прегарно виглядатиме у рожевому, а це був її улюблений колір.
— Як же його назвати: — спитав король. — Дитині не можна без імені.
Це було правильно, і всі замислилися. Нарешті Лукас сказав:
— Я б назвав його Джимом, адже це хлопчик.
Потім він повернувся до малюка і дуже обережно, аби той знову не перелякався, проказав:
— То що, Джиме, будемо друзями?
У відповідь на це хлоп'я простягло йому маленьку чорну ручку з рожевою долонькою, а Лукас бережливо взяв її своєю великою чорною кистю і сказав:
— Привіт, Джиме!
І Джим засміявся.
Відтоді вони потоваришували.
За тиждень знову прибув поштар. Пані Ваас пішла на берег і прокричала йому звідти, що він може спокійнісінько прямувати далі, немає потреби пришвартовуватися. Усе в повному порядку. Посилка виявилася для неї. Просто прізвище в адресі було написано нерозбірливо.
Поки вона говорила, серце ледь не вистрибнуло в неї з грудей, адже це була брехня.
Проте вона так боялася, що поштар забере малюка назад. А віддавати Джима вона ні за що не хотіла, так він їй припав до душі.
Однак поштар відповів лише:
— От і добре. Гарного вам ранку, пані Ваас! — і знов уплив.