Генрі наморщив лоба:
– Гадаєте, зілля просто лишається заховане в літаку, а хто заніс його – виходить, а потім знов сідає й летить до Нью-Йорка?
– Або той, або його спільник.
– Тоді не уявляю собі, що тут може бути замішаний хтось з. екіпажу, – сказав Генрі. – Перед тим як 211-й відправляється до Ла-Гуардія, відбувається повна заміна пілотів та бортпровідників.
– Може статися так, що хтось із членів екіпажу, який летить у Ліму й назад, є «садівником», – заперечив йому Лью. – Хтось, кому платять за те, щоб «посадив» наркотик до літака. Потім справжній контрабандист – «мул» – підбирає його на внутрішньому відрізку рейсу і висаджується разом із ним у Нью-Йорку. – Лью помітив, що обличчя в Генрі набуло незадоволеного виразу. – Я розумію ваші почуття: ви аж ніяк не бажали б підозрювати когось із своїх працівників. Це цілком зрозуміло. Але я сподіваюсь, ви зрозумієте також і мене: я зобов’язаний підозрювати їх – їх усіх.
– Загалом кажучи, – вів далі Марш, – в цьому немає чогось незвичного, коли в повітряній контрабанді беруть участь двоє – один із членів екіпажу та один із наземної команди. Скажімо, бортпровідник передає пакунок з наркотиком комусь із заправників палива. Або штурман працює в парі з харчовиком, що завантажує провізію у літак. У нас навіть був випадок, коли героїн надходив до інспектора Міністерства сільського господарства, який перевіряв багаж пасажирів, шукаючи фруктів та овочів, що їх багато хто прагне провезти з собою. Так от, зілля було заховано всередині дуже вміло виконаного гумового макета невеличкого бразильського кавуна під назвою іка, причому містилось у валізі серед справжніх плодів іка. Той інспектор просто реквізовував увесь вантаж, а згодом, у зручний для себе час, вилучав вміст із фальшивого кавуна. Він займався подібними махінаціями кілька років, аж доки був спійманий.
– Як же його могли спіймати? – спитав Генрі.
Лью всміхнувся:
– Під час чергової перевірки його прибуткового податку Управлінням внутрідержавних доходів виявилось, що він витрачає приблизно втричі більше, ніж заробляє. Тоді вони повідомили Міністерству сільського господарства, а ті – нам: Той хлопець, як і раніше, інспектує фрукти й овочі, тільки тепер він цим займається в центральній кухні в’язниці в Левенуерті. – Лью знизав плечима. – У всякому разі, ви тепер розумієте, що я зобов’язаний підозрювати кожного, чи не так?
– Либонь так, – Генрі вимушено кивнув, по тому з цікавістю підвів голову. – Включаючи також і мене?
– Тільки в тому разі, коли ви маєте що приховувати, – рівним голосом відказав молодий агент.
Наступного дня, у вівторок, Лью допомагав Генрі у проведенні ретельної перевірки Товстого Альберта після його прильоту з Ліми. Посадку він здійснив о 10.50, проте підрулив до пункту виходу пасажирів тільки об 11.06.
– Через величезні розміри йому доводиться надто довго вирулювати, – пояснив Генрі дорогою до Товстого Альберта. – Після того як висадяться пасажири і вивантажать багаж, літак відбуксують на спеціальний бетонований майданчик, щоб інженери мали змогу перевірити його двигуни. Це пов’язано з потужністю двигунів: якщо їх увімкнути на звичайному асфальтовому покритті, то від повітряного струменя асфальт зріжеться, наче шкурка з банана.
Підійшовши до галереї для посадки і виходу пасажирів, Генрі зняв трубку настінного телефонного апарата і натиснув чотири клавіші. Одержавши відклик, сказав, дивлячись на свою планшетку:
– Алло, іміграційна, це Дойл. Два-один-один з Ліми приземлився, на борту 351 особа. – Повісивши трубку, він повернувся до Лью і пояснив: – Це для того, щоб митна служба виставила достатню кількість агентів для перевірки.
Коли велетенський реактивний літак підкотив до галереї й завмер, одразу ж прочинився носовий люк і старший бортпровідник простягнув Генрі планшетку з двома виписками з бортового журналу.
– Одна з них – для служби експлуатації, ось вона, – показав він Лью, коли разом опускалися пандусом до пасажирського виходу. – Бачите, тут сказано, що допоміжний двигун постукує і трохи димів під час зльоту з міжнародного аеропорту Чавес у Лімі. Взагалі лімський аеропорт розташований на висоті всього 32 метри на рівнем моря, тож у двигун, можливо, потрапила зайва волога. Так звичайно й буває з Товстим Альбертом. Однак про всяк випадок цей двигун ретельно перевірять.
– Тепер друга виписка, – вів далі Дойл. – Вона стосується пасажирських приміщень. Ось на що належить звернути увагу моїм командам внутрішнього обслуговування. Крісла 12-В та 31-Е не відкидаються. Чотири столики для підносів погано закріплено. В одному туалеті не діє зливник. На три крісла розлито напої – чохли необхідно замінити. Погано працюють два затискачі для головних телефонів. Перегоріли чотири стельові лампочки. Вийшов з ладу один кондиціонер. І так далі, і таке інше. 747-й – мов новонароджена дитина: вимагає постійної турботи та уваги.
Вони підійшли до хвоста літака, проминувши його черево, звідки шестеро вантажників уже витягали контейнери з вантажем. До хвостових дверцят підкотився і був закріплений трап. Туди ж під’їхали автофургони з двадцятьма двома прибиральниками та їхнім інвентарем. Генрі глянув на годинник.
– Як звикле, – мовив він, – на вихід пасажирів іде 12 хвилин. Вони от-от повинні вже усі вийти. Ходімо.
Лью пішов слідом за ним трапом і далі – до хвостового відсіку довгого пасажирського салону. Далеко попереду вони побачили, як кілька останніх пасажирів наближаються до виходу.
– Тільки-но останній з них вийде, мої команди внутрішнього обслуговування зайдуть і почнуть усе впорядковувати, – сказав Генрі. – Можете мені не повірити, але після кожного рейсу 747-го ми вивантажуємо, в середньому, дві тонни сміття. Опріч того, кожний столик для підносів має бути ретельно протерто, кожний чохол підголовника замінено, на кожну подушку натягнуто чисті наволочки, кожний плед складено і перестелено, кожну кишеню за бильцями сидінь спорожнено, кожну попільничку очищено, а весь літак вичищено паровими пилососами.