– Це мій брат, який мешкає в Індіані, – пояснив Генрі вже з дверей кухні. – Я їжджу туди щолипня на два тижні у відпустку, пам’ятаєш? А це його дружина й дочка.
– Чарівна дівчина, – сказав Лью, заходячи до кухні. – Чим я можу допомогти?
– Тим, що не перешкоджатимеш мені, – одказав Генрі. – Влітку я майже щовечора піджарюю собі м’ясо. Це, виявляється, ціла наука.
Внутрішній дворик був у Дойла невеличкий і затишний, в ньому якраз вистачало місця для рашпера, чотирьох стільців і складаного столика для підносів. Лью звернув увагу, що шматки м’яса були у Генрі загорнуті в папір з написами «Авіахарчування». Генрі, перехопивши його погляд, осміхнувся.
– Використання службового становища, – спокійно пояснив він. – Хто працює в конторах, приносить додому скріпки та гумки, а я приношу шматки авіаційного м’яса.
– Ще добре, що ви не працюєте в банку, – криво всміхнувшись, сказав Лью.
Вечір удався. Філе виявилось першосортне, підсмажив його Генрі над усякі похвали; пиво було німецьке, пляшкове, крижане; а телевізійні сутички – досить захоплюючі і без зайвого кроволиття. І ще у Генрі виявились двоє кошенят, які дозволили Лью – після того як витримав випробний термін – побавитись із собою.
– Яким це робом такий приємний молодик, як ти, встряв у таке брудне ремесло – виловлювання торговців наркотиками? – спитав Генрі після того, як усе було з’їдено і телевізійні баталії також завершились, а вони сиділи за десертом – морозивом з шоколадною стружкою.
Лью Марш насупився:
– Шляхом відбору. В армії я служив у військовій поліції і виявив, що мені до душі боротьба за дотримання законів. Коли відслужив, то скористався пільгами для демобілізованих і закінчив коледж. А потім одночасно подав документи до ФБР, до Розвідувального управління, до поліції, прикордонної служби та Управління по боротьбі з наркотиками. Саме воно раніше за інших відкрило мені вакансію. А чому ти називаєш це брудним ремеслом?
– Я не те мав на увазі, – сказав Генрі. – Звичайно, я усвідомлюю, це важлива робота, яку необхідно виконувати. Але при цьому тобі доводиться близько стикатися із стількома малоприємними особами – усякими там гендлярами, штовханами та «мулами», про яких ти весь час розводишся. Молодик, подібний до тебе, – з приємною зовнішністю, освічений, який приваблює до себе, – міг би вже подолати чимало сходинок нагору майже в будь-якій сфері діяльності, яку обрав би.
– Звичайно, міг би, – визнав Лью без зайвої скромності. – Але що це мені приносило б? Якби працював у галузі електроніки, або куплі-продажу нерухомого майна, або роздрібної торгівлі, – з чим приходив би щовечора додому? З тим, що я брав участь у проектуванні нового комп’ютера, або у придбанні земельної ділянки під новий торговельний центр, або в укладанні угоди між великими універсальними магазинами про розпродаж зимового спортивного одягу? Для мене цього замало, Генрі. – Він нахилився вперед, аби підкреслити важливість наступних слів. – А от коли я знаю, що накрив якогось мерзотника, замішаного в продажу героїну старшокласникам, – тоді це вже щось. І я зможу спокійно спати, Генрі. – Він одкинувся і всміхнувся сором’язливо. – Можеш ти це збагнути? Чи я в твоїх очах – мов Роберт Стек в ролі інспектора із старого серіалу «Недоторкані»?
– Звісно, я можу це збагнути, – запевнив його Генрі. – Просто мені було цікаво, ото й усе.
– Що ж, тепер ти знаєш. Я присвятив себе тому, щоб зробити все можливе, аби покласти край контрабанді наркотиків.
– Так, тепер я знаю, – підтвердив Генрі. – Однак, візьми ще трохи морозива.
У вівторок вони знов зустрілися в аеропорту.
– Сьогодні я попрацюю з харчовою командою, – оголосив Лью.
Генрі кивнув. На вустах у нього з’явилася якась подоба посмішки:
– Диви, щоб я тебе не застукав за поглинанням авіаційного м’яса. Ти ще не дослужився до цього.
Здавалося, що завантаження літака провізією – складна операція, але насправді воно було надто простою справою. У численних відсіках холодильного приміщення, розташованого в підвальній частині будинку аеропорту, зберігались тисячі упакованих харчових продуктів – зовсім як обіди із заморожених напівфабрикатів, що продаються в супермаркетах. Кожен пакет, залежно від його вмісту, було закодовано міжнародними символами, котрі означали: RG – звичайна їжа, KS – кошерна їжа, МО – мусульманська їжа, NS – їжа із зниженим вмістом натрію, VG – вегетаріанська їжа, SPD – спеціальна їжа для діабетиків, SPLC – спеціальна їжа з низьким холестерином, SPLO – спеціальна малокалорійна їжа тощо, аж до таких екзотичних, як їжа безрослинних білків, їжа для пасажирів із зниженим вмістом цукру в крові, їжа для індусів. Всі пакети було розсортовано по секціях (сніданки, ленчі, обіди) і за часом подання (ранок, день, вечір). Далі вони ще поділялися за категоріями: перший клас, другий клас і загальний. Спеціальний комп’ютер у продовольчому відділі зберігав відомості про те, скільки й якої їжі пішло на кожен рейс.
– Героїн, як відомо, можна заморозити, – сказав Лью. – Я подумав ось про що: в Лімі можна подати на борт зайвий пакет, потім хтось з екіпажу відкладає його вбік десь у харчоблоку літака, після чого його вилучають тут разом з використаними підносами.
– Не виключено, – підтвердив Генрі. Для нього не лишилося не поміченим, що Лью був знову на межі. – Що-небудь скоїлося?